Литва розкололася на два ворогуючих табори.

У 1435 р. у битві під Вілкомиром Свидригайло зазнає поразки. Після поразки Свидригайла правителем Литви став Сигізмунд (1435 – 1440), що проводив політику зближення з Польщею. Частина українських князів створили проти нього змову й стратили.

Протягом 1440-1447 рр. Великим князем Литовським був Казимир, який з 1447 р. по 1492 р. також був польським королем.

Передумови об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства

Литва внаслідок поразок у московсько-литовських війнах кінця XV - початку XVI ст., Лівонській війні, що тривала з 1558 р., опинилася у стані глибокої кризи і прагнула отримати воєнну допомогу від Польщі. Литовсківські магнати, прихильники незалежності, погоджувалися на об’єднання лише за умови існування окремого сейму і фактичного забезпечення свого привілейовано становища в державі. Середня і дрібна шляхта, незадоволена пануваням у князівстві великих зем-асників, сподівалася внаслілок об’єднання дістати можливість середньо впливати на вирішення державних справ

Польща прагнула скористатися воєнними невдачами і ослабленням Великого князівства Литовського, щоб поширити свій вплив на^тслов'янський схід, до чого прагнуло польське шляхетство. Польські магнати, середня і дрібна шляхта в цілому підтримували ідею об'єднання двох держав. Вони розраховували, що це відкриє їм нові можливості для отримання орних земель і залежних селян. Поляки, відкидаючи пропозиції литовських магнатів, виступали за включення Литви до складу Польщі

Українська сторона сподівалася, що в об'єднаній державі стане можливим налагодити ефективну оборону від турецько татарських нападів. Українські князі висували пропозицію об'єднати Україну, Польщю та Литву в одну державу на рівних засадах (К.В. Острозький), наполягали на збереженні свободи віросповідання і місцевих звичаїв. Дрібна і середня шляхта, що не мала таких привілеїв, як магнати, підтримувала Об’єднання розраховуючи здобути юридичну рівність з магнатами і набути впливу нз перебіг політичних подій в державі.

Люблінська унія та її наслідки для України.

3 першої половини XIV ст. розпочинається експансія Польського королівства на українські землі: протягом 1340-1349 рр. - польський король Казимир III оволодіває Галичиною, частиною Волині. 1387 р. — Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

Політика польського уряду на інкорпорованих українських землях передбачала ліквідацію автономії земель: поширюється польський адміністративно-територіальний устрій, відбувається сприяння католицизму, активізується полонізація населення (офіційною мовою стає латинська). Отже, до складу Польського королівства на середину XIV ст. увійшли такі українські землі: Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля.

Перша половина XVI ст. стає новим етапом інкорпорації литовсько-українських земель до складу Польської корони.

Р. в умовах наростаючої агресії з боку Московської держави (Лівонська війна 1558-1583 рр. з ВКЛ. 3 кінця XV ст.Московська держава розпочинає боротьбу з ВКЛ за давньоруську спадщину; розпочинається епоха московсько-литовських війн), послаблення Литви, прагнень литовської шляхти мати такі ж права, як і польська, завершується процес об’єднання Польщі та Литви в єдину державу шляхом укладання Люблінської унії (1569), за умовами якої: Польща і Литва об’єднувалися в єдину федеративну державу Річ Посполита («спільна справа»), очолювану обраним на польсько-литовському сеймі королем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом як државною релігією. Литовське князівство отримало статус автономії. Всі українські землі, що раніше належали Литві, перехдили під владу безпосередньо Польщі.

Ослаблення Литви у Лівонській війні з Московським царством (1558 – 1583 рр.). - Неспроможність Литви захистити південні кордони від татарських нападів. - Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян. - Прагнення українських, білоруських та литовських шляхтичів (феодалів) отримати широкі права та привілеї, які мали польські землевласники.

· Утворювалась держава Річ Посполита (в перекладі з польської мови – республіка)

· Князівство Литовське зберігало автономію (часткову самостійність) з окремою адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами.

· Існувала спільна зовнішня політика, монета й законодавство, яке здійснювалося на основі Литовських статутів.

· Для Польщі та Литви передбачався єдиний правитель, який одночасно був королем польським і великим князем литовським.

· Влада короля була обмежена і не передавалась по спадковості. Короля обирала на сеймі.

· Уся влада належала спільному сеймі. Сейм складався з сенату та палати послів. До сенату входили король, вище духовенство, урядовці та найвпливовіші феодали. Палата послів складалася із обраних шляхтичів.

· Шляхтичі мали право не підкорятися королю, тому Річ Посполиту називають шляхетською республікою.

Українські землі, які належали Литві, переходили під владу Польщі .

· Остаточна втрата українськими землями своєї автономії та включення українських земель до нових форм політичного життя (Річ Посполита - шляхетська республіка).

· Об’єднання більшості українських земель в єдину державу.

· Посилення полонізації та окатоличення, наростання національно-релігійного протистояння між католиками та православними.

· Залучення частини українських земель до західноєвропейського культурного простору, що спричинило могутній спалах культурно-освітнього руху, започаткувавши народження українського народу як усвідомленої нації.

<1 2 345 6 7 >

Дата добавления: 2015-12-10; просмотров: 695;