Поняття страхового ринку, його структура та розвиток в Україні

Перехід до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб'єктів ринку, а таку потребу, у свою чергу, може забезпечити ефективне функціонування страхового ринку.

Страховий ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга — страховий захист — і на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу. Об'єктивними умовами його існування є суспільна потреба у страхових послугах і наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду.

Страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

Елементну структуру страхового ринку визначає характеристика його суб'єктів. До головних суб'єктів страхового ринку належать:

· страховики;

· страхувальники;

· страхові посередники.

Головне місце серед них посідають страховики та страхувальники. Залежно від специфіки страхового ринку, виділяють ще й інших учасників страхових відносин: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, орган державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайдери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Суб'єкти страхового ринку є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує рівноправне партнерство, розвинена система горизонтальних і вертикальних зв'язків. На ринку забезпечується органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страхових послугах, які пропонуються на ньому.

Згідно з нормами Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001 p.), страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені і діють згідно з чинним страховим законодавством, а також товариства взаємного страхування.

З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

В Україні вже створені і провадять свою діяльність такі об'єднання як Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та ін.

Важливим суб'єктом страхового ринку є страхувальники. Ними визнають юридичних осіб і дієздатних громадян, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками згідно з законодавством України. Страхувальники мають певні права та обов'язки під час дії договору страхування, які слід з'ясувати.

Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери, страхові агенти. Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції (табл. 2). Страхувальники через мережу посередників можуть довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку. З метою створення відповідних умов і розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників.

Таблиця 2.

Об'єкт страхового ринку – це страхові продукти — специфічні послуги (набір основних і допоміжних послуг), що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).

Законодавство визначає об'єкти страхування як майнові інтереси,пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також із відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником третій особі.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів на страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури, яка забезпечує можливість реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, посилює захищеність усіх сфер економічного життя суспільства, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір, сприяє координації усіх суб'єктів страхового ринку; активізує страхову діяльність. Основними її елементами є:

· фінансово-кредитна система;

· аудиторські служби;

· страхова експертиза;

· правове та нормативне забезпечення;

· розвинена система підготовки кадрів;

· наукові дослідження;

· інформаційні технології тощо.

Страховий ринок класифікують також за інституціональною, територіальною та галузевою ознаками.

Основу інституціональної та територіальної структури страхового ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізацію; розмір статутного капіталу; територію обслуговування та інше.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Згідно з таким підходом, розрізняють акціонерні, корпоративні, взаємні та державні страхові компанії.

В Україні їх діяльність регламентується Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням вимог Закону України "Про страхування".

За територіальною ознакою виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на ринок страхування життя та ринок загальних видів страхування.

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною, залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Організація діяльності страхової компанії, що базується на попередньому вивченні стану страхового ринку і перспектив попиту на страхові послуги, визначенні завдань поліпшення організації роботи з реалізації наявних у розпорядженні страховика послуг і на розробці нових видів страхових операцій називається страховим маркетингом.

Взаємовідносини між страховиком і страхувальником оформляються страховим договором. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву про свій намір укласти договір страхування.

Факт укладення страхового договору посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Договір страхування стає чинним з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Максимальна кількість об'єктів, котрі можна застрахувати на договірних засадах, формує страхове поле. У страхуванні майна це може бути кількість підприємств, які знаходяться в певному регіоні, або кількість власників майна. В особистому страхуванні — це кількість населення, яке має самостійні доходи, або кількість працівників на цьому підприємстві чи в організації.

Правила страхування розробляються страховиком на кожний вид страхування і погоджуються з уповноваженим органом з нагляду за страховою діяльністю. Ці правила містять такі елементи: перелік об'єктів страхування, порядок визначення страхових сум, перелік страхових ризиків, термін і місце дії договору страхування, порядок його укладання, права й обов'язки сторін, дії страхувальника в разі настання страхового випадку та перелік документів, що підтверджують ці випадки, порядок і умови сплати страхових сум, термін прийняття рішення про виплату або відмову щодо відшкодування, умови припинення дії договору і порядок вирішення суперечок.