Поняття та зміст дієздатності в різних цивільно-правових системах. Обмеження дієздатності фізичних осіб

Під дієздатністю (активною правоздатністю) в усіх зарубіжних країнах розуміють здатність фізичних осіб своїми діями набувати цивільних прав та обов’язків. Дієздатність залежить від розумового стану фізичної особи: вона має усвідомлювати й правильно оцінювати характер і значення дій, які вона вчиняє. У законодавстві всіх країн встановлено, що дієздатною в повному обсязі особа стає з досягненням повноліття.

Вік, з якого особа вважається повнолітньою, у різних країнах може відрізнятися. До середини минулого століття в багатьох країнах повнолітньою вважалася особа, що досягла 21 року. У середині 60-х років у більшості західних країн було прийнято закони, за якими вік повноліття знижено до 18 років.

За німецьким (пар.828 НЦК) та французьким (ст. 448 ФЦК) правом повноліття настає в день закінчення 18-го року життя, тобто в день, який передує дню народження; за правом Англії — з першого дня, коли виповнилося 18 років, тобто в день народження; у США це питання регулюється законами окремих штатів; у різних штатах повноліття досягається з виповненням 18—21 років.

Неповнолітні особи в зарубіжних правових системах або повністю недієздатні, або обмежено (частково) дієздатні. Обсяг дієздатності неповнолітніх у різних країнах неоднаковий.

У німецькому праві закріплено поняття та вікові межі дієздатності, яка настає в повному обсязі з 18 років, а також проводиться розмежування обсягу дієздатності неповнолітніх і визначається поняття цивільної деліктоздатності як окремої правової категорії. Діти до завершення 7-го року життя абсолютно недієздатні (пар.4 НЦК) та неделіктоздатні. Від закінчення 7-го року до закінчення 18-го року життя діти вважаються обмежено дієздатними. Вони вправі укладати угоди за згодою батьків (опікунів).

Німецька доктрина відокремлює також поняття угодоздатності (Gecshaftstatigkeit) — здатності до вчинення цивільних угод. Окремі угоди неповнолітні можуть укладати самостійно. Це угоди, які приносять їм «правову вигоду»; угоди, що укладаються в межах коштів, наданих неповнолітнім батьками для вчинення конкретної угоди або «кишенькових витрат» (сума в законі не визначена, отже, залежить від соціального і майнового статусу неповнолітнього); угоди, вчинені в процесі експлуатації підприємства, на яке неповнолітній має згоду батьків; укладання й розірвання трудового договору та пов’язаних з його виконанням угод.

Щодо деліктоздатності законодавство додатково встановлює кваліфікуючу ознаку: для виникнення деліктоздатності у віці від 7 до 18 років необхідно, щоб неповнолітній мав достатнє розуміння для усвідомлення своєї відповідальності. В інших правових системах законодавство не містить такої окремо виділеної категорії, як «деліктоздатність».

У праві Франції дієздатність неповнолітніх регулюється різними (розрізненими) нормами цивільного кодексу. До 18 років неповнолітні вважаються недієздатними, однак законодавець вносить певні уточнення та з досягненням ним певного віку розширює коло повноважень неповнолітнього. Майном неповнолітніх управляють батьки (чи інші законні представники, опікуни), вони ж укладають від їх імені угоди. За згодою батьків діти можуть самостійно укладати деякі угоди. З досягненням 16 років неповнолітній може укладати незалежно від волі батьків трудовий договір, угоди щодо розпорядження заробітною платою, вкладом у банк, може скласти заповіт на 1/2 свого майна, а також укладати інші угоди, які не порушують його інтересів і не є збитковими для нього.

В англо-американському праві неповнолітні особи вважаються недієздатними (пасивно правоздатними). Згідно з англійським законом про правову допомогу та положеннями судової практики, діти до 18 років є неповнолітніми й дієздатність їх обмежена незалежно від віку. Однак неповнолітні можуть самостійно укладати угоди з придбання необхідних речей та послуг за розумною ціною. Необхідними визнаються речі, призначені для підтримки фізичного існування, суспільного становища і соціального статусу неповнолітнього (це можуть бути і коштовності, і спиртні напої, але в жодному разі не тютюн і засоби для паління), головне, щоб неповнолітній дійсно мав потребу в них. Обов’язковою умовою є «вигідність» угоди для неповнолітніх. Під час вирішення питання про «вигідність» суд переважно акцентує увагу на економічній стороні цього питання.

Певні види угод, що укладаються неповнолітніми, вважаються оспорюваними. Вони зобов’язують неповнолітнього й іншу сторону до того моменту, поки неповнолітній не відмовиться від договору до настання строку виконання або протягом розумного терміну після його настання. Це деякі угоди з землею, підписка на акції кампанії, договори товариства, учасником якого є неповнолітній, шлюбний договір (якщо він не буде опротестований до досягнення повноліття).

Безумовно, недійсними вважаються укладені неповнолітніми торгові угоди та грошова позика. Окремі угоди, переважно пов’язані з відчуженням або наданням у довгострокову оренду нерухомості, зобов’язують неповнолітнього лише у випадку прямого їх підтвердження після досягнення ним повноліття.

У праві США обсяг дієздатності неповнолітніх осіб врегульовується за аналогією з англійським правом, однак тут чіткіше проглядається тенденція до розширення переліку угод, які є дійсними й у разі укладання неповнолітніми.

Неповна дієздатність неповнолітніх чи її відсутність поповнюється в зарубіжному праві інститутом законного представництва, однак він існує не в усіх країнах, а лише в тих, які належать до континентальної цивільно-правової сім’ї. Батьки чи інші законні представники (опікуни) укладають угоди від імені та в інтересах неповнолітніх, управляють їхнім майном і представляють їх інтереси в суспільних відносинах.

В англо-американській системі права немає інституту законного представництва неповнолітніх, а є непритаманний континентальним країнам інститут довірчої власності: в інтересах неповнолітнього управляють і розпоряджаються майном певні особи.

У континентальній системі права існує інститут емансипації неповнолітнього, непритаманний праву США та Англії. За спеціальним рішенням суду неповнолітнього може бути оголошено повнолітнім, внаслідок чого він набуває практично повної дієздатності. Разом з тим, емансипація не повністю прирівнює його до повнолітніх (існує ряд обмежень). У Франції неповнолітнього може бути емансиповано після досягнення 16 років за рішеннями суду або внаслідок укладення шлюбу. Однак він не в змозі укладати угоди, пов’язані з відчуженням нерухомості без дотримання формальностей, встановлених для неповнолітніх осіб, які не вивільнені з-під батьківської влади (опіки). Право ФРН поступово розширює обсяг дієздатності неповнолітніх, що може бути співвіднесене з емансипацією.

У зарубіжних правових системах передбачається обмеження дієздатності повнолітніх громадян. Обмеження і визнання недієздатними об’єднані в один правовий інститут. Межі дієздатності в таких випадках визначає суд. Обмеження в дієздатності допускається лише в судовому порядку за наявності певних підстав: душевної хвороби, слабоумства, в окремих країнах — фізичних вад, наприклад, сліпоти й глухоти, а також алкоголізму й наркоманії, якщо вони мають хронічну форму. Підставою для обмеження дієздатності може бути надмірне марнотратство. Над такими особами та їхнім майном встановлюється опіка; в Англії та США засновується траст — довірча власність.

Слід зазначити, що в німецькому праві з 1992 р. не існує інституту обмеження дієздатності. Такі поняття, як душевна хвороба, психічні розлади, алкоголізм, наркотична залежність не розглядаються як передумови обмеження дієздатності. Соціальний нагляд може бути призначено тільки за умови встановлення потреби певної особи в допомозі. У такому разі Опікунський суд може встановити, що особа, яка здійснюватиме нагляд, повинна надавати свою згоду на угоду за волевиявленням особи, яка потребує допомоги. Однак у найважливіших для підопічного випадках дозвіл на угоду надаватиме опікунський суд (пар. 1901, 1903 та ін. НЦК).