Функціональне навантаження економічного механізму ризик-менеджменту підприємства

Необхідність урахування ризику при прийнятті управлінських рішень постала наприкінці XIX ст., коли розпочалося будівництво великих промислових підприємств, з’явилися нові види транспорту. Перший план управління ризиками був розроблений у США в 90-х роках XIX ст. для компанії, яка займалася будівництвом залізниць. Як не дивно, світова економічна криза 1920-1930 рр. не дала відчутного поштовху для розвитку теорії економічного ризику. Водночас каталізатором у дослідженні ризику, як вважає Н.Хохлов, стали промислові аварії та катастрофи.

Глобальні перетворення в економіці України, що зумовлені переходом до ринкових відносин, ставлять перед усіма складовими господарського комплексу країни низку проблем техніко-технологічного, організаційного та економічного характеру, від рішення яких залежить успіх реформування економіки та, як наслідок, досягнення національного добробуту та процвітання, які є метою цих перетворень. Як зазначається: „Для здійснення на практиці такого системного процесу, як економічне зростання, необхідно, щоб дії всіх фінансових та господарюючих суб’єктів щодо реалізації їх інтересів були вписані сталі функціонально доцільні утворення. ... Структурні взаємозв’язки фінансів виробництва генерують появу великого масиву економічних процесів, надзвичайно складних інституціонально, які вимагають свідомого регулювання в управлінні на макро і мікроекономічному рівнях”. З переходом до нових умов діяльності, зі зміною методів господарювання, формуванням нової стратегії підприємств, орієнтованих на економіку ринкового типу, розпочався пошук ефективних механізмів ризик-менеджменту у системах управління підприємством. Відомо, що уникнути невизначеності та усіх ризиків у діяльності підприємства неможливо навіть за рахунок прийняття найефективніших планів, оптимальних рішень. Позбутися невизначеності та ризику, можна лише знищивши сам ринок. Тому необхідно враховувати ризики при формуванні систем управління підприємством, що дасть змогу не лише зменшити ймовірність і розмір можливих збитків, а й створити всі умови для отримання найкращих позитивних результатів у вигляді додаткових доходів, прибутків, дивідендів тощо. Основним завданням повинна бути не відмова від прийняття ризикованих рішень, пов’язаних з невизначеністю, а чітка ідентифікація, детальний аналіз, точна оцінка й, відповідно, ефективне управління ризиком. Сучасний етап розвитку науки управління ризиком на теренах України характеризується переходом від етапу захоплення до етапу поширення та становлення серед науковців, що заангажовані в даній царині досліджень. Застосування ж даних методів на практиці управлінцями, які прагнуть працювати на якісно новому “західному” рівні, перебуває лише на стадії становлення та впровадження. Методи управління ризиками, які застосовуються, базуються переважно на інтуїції керівників, їхньому досвіді та авторитеті. Відсоток управлінців, які мають спеціальну підготовку та володіють методами й підходами управління економічним ризиком, незначний. Це пояснюється економічними, політичними та соціально-психологічними особливостями, які панують сьогодні в країні.

Найважливішим структуроутворюючим елементом економіки є підприємство, яке грає особливу роль у життєдіяльності сучасного суспільства та від успішного функціонування якого в значній мірі залежить рівень економічного зростання країни. На жаль, у процесі економічних реформ фундаментальна та багатогранна роль підприємства не була врахована у повній мірі, що поставило багато які підприємства у важке становище. Тому на даний час актуальним є пошук шляхів сталого та ефективного розвитку підприємств, які дозволяють поєднати дотримання інтересів підприємств та урахування потреб, що висуваються суспільством.

Особливої актуальності проблема захисту підприємств від впливу змін у внутрішньому та зовнішньому оточенні набуває у зв’язку зі зломом старого економічного механізму господарської системи, а також радикальних змін політичного режиму та системи цінностей, що прийняті у суспільстві. Ці зміни примушують підприємства адаптуватись до умов суспільно-політичної та економічної нестабільності, а також знаходити адекватні рішення таких вельми складних проблем і загроз їх функціонуванню, як відсутність повної та кваліфіковано розробленої законодавчої бази, а також постійна зміна положень діючого законодавства, катастрофічний стан технологій та виробничого обладнання, вкрай низький рівень виконання договірних зобов’язань, та, як наслідок, гостра криза несплати, та інші проблеми, які поставили значну частину підприємств на грань руйнування та знищення . До цього слід додати високу криміналізацію суспільства, яка охопила більшість підприємств, що на даний час ефективно працюють.

Іншими словами, можна стверджувати, що забезпечення адаптації підприємств до ризику можливо тільки на основі відповідного механізму. Слід завважити, що у сучасному суспільстві масштаби ризику постійно зростають у бік більших втрат. Це відбувається через взаємозалежні чинники, такі, як: ускладнення виробничих процесів; інтернаціоналізацію процесів матеріального виробництва; зростання технологічної взаємозалежності; швидку зміну методів виробництва; глобалізацію ринку, тощо. Додаткові наслідки багатьох з них пов’язані з темпами змін, що відбуваються в більшості сфер людської діяльності. Оскільки ризик і невизначеність є функціями змін, то більші зміни приводять до збільшення сфери дії ризику. Наслідком швидких змін зростання ризику є збільшення сукупного матеріального збитку. Рівень ризику впливає на здатність підприємства виконувати поставлену мету за будь-яких умов. Таким чином, глобальною метою управління ризиком є мінімізація втрат, що перешкоджають діяльності підприємства, шляхом регулювання частоти і важкості втрат. А також забезпечення адекватного фінансування на випадок інцидентів, які приводять до збитку, щоб відновити діяльність підприємства.

До основних задач управління ризиками можна віднести наступні:

- виявлення джерел і причин ризику, етапів і робіт, під час виконання яких виникає ризик;

- ідентифікація (встановлення) всіх можливих ризиків, з’ясування практичної вигоди і негативних наслідків, які можуть настати в результаті реалізації рішення, що містить ризик;

- чисельне вираження ступеня окремих ризиків і сукупного ризику загалом;

- використання усіх можливих (допустимих з моральної та правничої точок зору) засобів для того, щоб уникнути чи знизити ступінь ризику, що пов’язаний зі значними (катастрофічними) збитками;

- контроль ризику, коли немає можливості уникнути його цілком (якщо це суттєвий ризик), оптимізація ступеня ризику, чи максимально можливе зниження обсягів та ймовірності можливих збитків;

- свідоме прийняття (збереження) чи навіть збільшення ступеня ризику у випадку, коли це має сенс.

Важливим етапом у системі управління ризиками, від якого залежить зміст подальших управлінських рішень, а також їх ефективність, є кількісна оцінка окремих ризиків та ризику проекту (діяльності) взагалі. На даний час в практичній діяльності використовуються різноманітні критерії та методи кількісної оцінки ризику, які покликані вирішувати проблему з різним рівнем обґрунтованості в залежності від наявної вихідної інформації, а також складності задач щодо їх аналізу.

Розробка й вирішення науково-методичних та практичних проблеми менеджменту ризику підприємства при суттєвих змінах умов їх діяльності здійснюється у двох (у певній мірі самостійних) наукових напрямках: економічна безпека підприємства та управління ризиками. В останні роки значно активізувались дослідження в цих напрямках. З¢явились роботи, що є вагомим внеском в рішення проблем ризик-менеджменту підприємства до суттєвих змін умов їх діяльності. Але, на жаль, доводиться констатувати, що виконані дослідження та розробки ще не дають відповіді на багато які назрілі теоретико-методичні та практичні питання, що виникають, та не завжди можуть бути ефективним інструментом при плануванні заходів щодо захисту підприємств від небажаного впливу змін у внутрішньому та зовнішньому оточенні, а також оцінюванні ефективності цих заходів. Розглянемо більш докладно сутність, зміст та цілі управління ризиками.

З позиції системного підходу механізм адаптації до ризику повинен охоплювати всі галузі господарсько-фінансової діяльності підприємств і призваний розв’язувати такі завдання:

- створити адаптивні способи управління ризиком, що не чинили б опір змінам зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, а мінялися разом з ним;

- здійснювати постійний контроль за рівнем ризику підприємства в ринкових умовах за допомогою розроблених моделей;

- управляти власним капіталом з метою попередження ризику банкрутства на основі постійного контролю імовірності одержання майбутнього результату;

- забезпечити внутрішню збалансованість в діяльності підприємств;

- визначити етап неефективного розвитку підприємства і його коректировку на базі методів аналізу, оцінки та прогнозування ризиків;

- дати можливість економічним партнерам визначити, наскільки надійне підприємство, і прийняти рішення про доцільність пропозиції з ним співробітництва.