Коротка історія розвитку соціальної психології.

Соціальна психологія − це наука, що вивчає закономірності виникнення, функціонування та прояву психологічних явищ, що представляють собою результат взаємодії людей (і їх груп) як представників різних спільнот.

Соціальна психологія пройшла тривалий шлях розвитку. Родоначальниками накопичення соціально-психологічних знань вважаються давньогрецькі і давньокитайські вчені (Арістотель, Геракліт, Гіппократ, Демокріт, Платон та ін..), які описували деякі соціально-психологічні особливості характерів людей і їхнє призначення в суспільстві, встановлювали певні психологічні закономірності соціальної поведінки індивідів, виявляли мотиви об'єднання їх в групи і т.д.

У середні століття і пізніше зарубіжні та вітчизняні вчені (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, І. Бентам, Ш. Монтеск'є, А. Токвіль, Н.Я. Данилевський, А.І. Герцен і ін) займалися психологічним описом анатомії і патології суспільного життя з її характерними соціальними взаємовідносинами і традиціями, накопичували і узагальнювали результати нечисленних досліджень закономірностей уже відомих соціально-психологічних явищ і процесів − спілкування та взаємодії представників різних спільнот.

У середині XIX в. за кордоном з'явилися три соціально-психологічні теорії − «психології народів» (засновники − М. Лацарус, X. Штейнталь і В. Вундт), «психології мас» (Г. Тард, С. Сігіле і Г. Лебон), «інстинктів соціальної поведінки» (В. Макдаугалл), які послужили передумовою для перетворення соціальної психології в самостійну галузь знань. Після цього почалася активна розробка методологічних і теоретичних основ соціальної психології. На розробку їх змісту направляються зусилля представників основних шкіл психологічної науки на Заході: спочатку біхевіоризму, гештальтпсихології, а потім психоаналізу, когнітівізму і інтеракціонізму. Виходять у світ перші підручники і посібники.

Величезний імпульс розвитку соціально-психологічних досліджень та застосування їх результатів на практиці надавали війни і військові конфлікти, якими ряснів XX в. і під час яких особливо гостро вставали питання, пов'язані із запобіганням і профілактикою негативних соціально-психологічних явищ і процесів (страх, паніка, зниження згуртованості населення і військовослужбовців у групах, соціальна дезорганізація і дезінтеграція, соціальні конфлікти і т.д.), які охоплюють усі сторони життя і діяльності людей.

У 1920-1940-і рр. соціальна психологія поступово перетворюється в суто експериментальну науку, що займається прикладними дослідженнями і розробляє специфічні методики вивчення соціально-психологічних феноменів, які проявляються в різноманітних сферах життя і діяльності людей.

Усередині соціальної психології починають зароджуватися і в 1960-1990-і рр.. найбільш продуктивно удосконалюватися її нові галузі: етнопсихологія, політична психологія, психологія управління, конфліктологія та ін. На жаль, в СРСР соціальна психологія в 1930-1950-і рр.. з політичних причин практично не розвивалася. Сьогодні соціальна психологія і у нас в країні, і за кордоном затребувана у всіх сферах життєдіяльності людей.

Виникненню соціальної психології передувала сукупність певних історичних, соціокультурних, наукових, психологічних передумов, великий інтерес мислителів усіх часів до соціальної життєдіяльності людини.

Отже, основними етапами розвитку та становлення соц..псих. є:

1 етап. Накопичення соціально-психологічних знань в рамках філософії, заг. психології (з давніх часів і до середини 19 ст.). Передумови виникнення соціально-психологічних ідей.

2 етап. Виокремлення СП із соціології (філософії) і психології та формування її як самостійної науки (друга пол. ХІХ − поч. ХХ ст.). Перші наукові форми соціально-психологічного знання

3 етап. Оформлення СП як самост. науки (20-ті рр. ХХ ст.). Експериментальний період у розвитку соціальної психології (до 60-х років XX ст.).

1. Передумови виникнення соціально-психологічних ідей
(філософія)

Антична філософія. Виникає два протилежні підходи про взаємовідносини індивіда і суспільства:

· Арістотель: розглядає людину як “соціальну тварину”. Індивід – джерело усіх соціальних форм.

· Платон: суспільство зумовлює розвиток особистості.

Соціальна поведінка людини об'єднує три частини: голову, серце і живіт. Залежно від тієї чи іншої частини розрізняються характери людини та їхнє призначення в суспільстві.

Боротьба соціального та індивідуального.

Суспільну думку поступово почала опановувати ідея

індивідуалізму

(головним напрямком соціальних розробок стає пошук рушійних сил поведінки індивіда, які на думку мислителів зумовлювали розвиток суспільства)

Новий час (Н. Макіавеллі, Т.Гоббс, Локк, Ж.Ж. Руссо і ін.)

· Т. Гоббс – рушійною силою є прагнення людини до влади. “Людина – людині ворог”

· А. Сміт – прагнення до задоволення власних інтересів.

Передумови виникнення соціально-психологічних ідей
(соціологія)

· О. Конт: людина творить суспільство, а суспільство впливає на людину.

·Е. Дюргайм: поведінка людини визначається соціальними впливами на особистість.

У середині ХІХ ст. спостерігається значний прогрес у розвитку суспільних і природничих наук, які підготували підґрунтя для оформлення соц. псих. як самостійної галузі знання.

2. Перші наукові форми соціально-психологічного знання.

Теорія народів

Засновники:

М. Лазарус, Г.Штейнталь, В. Вундт

У 1860 р. був вперше виданий журнал “Психологія народів і мовознавство”

Індивідуальна психіка людини це лише продукт психіки нації, яка міститься у звичаях, традиціях, мові. Тому на думку авторів найважливішим було питання вивчення душі та духу народів, їх етносу та історичних форм буття.

В. Вундт

У 1900 р. видав книжку “Психологія народів”.

Душа конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена у мові, міфах, звичаях.

Теорія мас

Г. Лебон (французький дослідник) ввів термін “психічна інфекція” на основі якого пояснював те, як люди діють під впливом маси. Описував феномен знеособленості у ситуації масових вчинків, втрату відповідальності та схильності до інфантильності, домінування почуттів.

Відстоював ідею того, що маса не є сукупністю індивідів, а є окремим організмом, оскільки маса може діяти нерозумно навіть тоді, коли в її склад входять найбільш виважені та розумні люди.

Маси завжди потребують вождя, який керує масами на основі свого авторитету.

Габріель Тард (французький дослідник) провів диференціацію між натовпом і публікою.

- Натовп: наявні фізичні контакти між учасниками та обмеженість місця.

- Публіка: наявність спільної думки та необов'язковості просторової близькості.

Суспільство ототожнював з мозком у якому люди є його клітинами. Вважав дії людини та різноманітні соціальні вчинки є впливом феномену наслідування.

Теорія інстинктів соціальної поведінки

Напрямок виник під впливом ідей Г.Спенсера