РОБОТА НАД ЗМІСТОВОЮ ЧАСТИНОЮ ВИДАННЯ

Прискіпливий аналіз практики в історичному контексті підготовки до друку текстів, які часто перевидаються, може дати колосальний матеріал для глибинного осягнення і справжнього поцінування ролі й відповідальності редактора не лише в подальшому вдосконаленні тексту, структури твору в цілому, а й змін певних смислових, фактологічних, ба навіть політичних акцентів у таких виданнях.

Для наочного прикладу візьмімо один із найвидатніших видавничих шедеврів української рукописної і друкарської справи, який за всю історію свого побутування перевидавався не один десяток разів, — "Києво-Печерський патерик".

Як відомо, цю книгу почали писати ще в домонгольську добу. До початку XV століття твір лише доповнювався наступними переписувачами, без унесення суттєвих змін До вже створених текстів. Перше редакторське втручання в текст відноситься до 1406 року і пов'язане з іменем ченця Арсенія: скорочення ряду малоактуальних подробиць, додавання новіших сюжетів. Трохи більше як через півстоліття упорядковувати текст цієї книги береться ще один редактор — клирик Касіян. Необхідність внесення до Рукопису суттєвих змін була зумовлена тим, що ця книга постійно читалася вголос новоприбулими послушниками, ченцями. На такі колективні читання приходило немало й старших людей. Оскільки вони були дуже освіченими, постійно читали багато інших рукописів, то в процесі читання виникало багато зауважень, доповнень, уточнень. їх і вирішив врахувати Касіян. Упродовж двох років він здійснює дві редакції патерика. У процесі такої переробки мовний ряд виразніше набирає народних ознак, з'являються нові вставки, виокремлюються головні епізоди, виклад деяких розділів стає поетичнішим, а композиція — чіткішою, бо події стали подаватися в хронологічному порядку. Таким чином, перші три редакції "Києво-Печерського патерика", здійснені у XV столітті, виявилися усталеним текстом для наступних його перевидань. І щоразу не обходилося без нових редакторських втручань. Найбільше змін патерик зазнав пізніше в мовному плані, коли за нього бралися московські-друкарі. Вони свідомо змінювали яскраво виражені українізми, подаючи лексичний ряд у російськомовному написанні (для прикладу, закінчення у прикметниках -огозамінювали на -аго,-иї — на -иі), все далі віддаляючи пам'ятку від оригінального звучання, поступово залучаючи її до своєї культури.

Можна собі уявити обсяг роботи редакторів видавництва Києво-Могилянської академії, яке 2000 року вперше за всю історію побутування цього духовного символу українства представило його читачеві в перекладі сучасною українською мовою.

У наведеному вище прикладі фрагментарно подана робота узагальненого редактора, пов'язана із зміною змістової частини твору в контексті всіх видів перевидань — стереотипного, виправленого, доповненого, переробленого.

Таким чином, до роботи з творами, які перевидавалися декілька разів протягом відповідно тривалого часового проміжку, видавнича практика виробила цілий ряд додаткових вимог. Серед найголовніших такі:

• віднаходження найбільш авторитетного, повного, об'єктивного варіанта видання;

• з'ясування з допомогою науковців-фахівців можливих цензурних купюр у виданні;

• з'ясування можливих кон'юнктурних втручань упорядників чи редакторів до авторського тексту;

• звірка видання, з якого планується перевидання, з авторським рукописом або, за можливості, з прижиттєвим (авторизованим) виданням автора.

У процесі такої роботи редакторові завжди слід пам'ятати, що кон'юнктурним, ідеологічним або цензурним виправленням піддавалися раніше не лише твори авторів, ідеологічне сумління яких чи громадсько-політична активність викликали підозру у правлячого режиму, а й твори, здавалося б, цілком аполітичних з цієї точки зору авторів, надто ж — зарубіжних. Так, історія перевидань за радянських часів творів улюбленця дітвори усіх часів і народів — датського казкаря Ганса Андерсена — дає нам наочний приклад того, до якої міри аморальною й неприпустимою є робота редактора зокрема і видавництва в цілому, коли на догоду ідеологічним постулатам нехтується не лише достовірність твору, а й святая святих справді демократичного суспільства — авторське право.

Візьмімо для прикладу відому всім з дитинства казку "Снігова королева". В усіх радянських виданнях боротьба головної героїні Герди з ненависними охоронцями злої королеви подається так: "Однак Герда сміливо йшла все вперед і вперед і нарешті дісталася замку Снігової королеви". Однак, як з'ясувалося, в оригіналі казки цілковито відсутні елементи поведінки героїв, вихованих у дусі невтомних борців за світле комуністичне майбутнє. Коли знесилена і зневірена Герда стомилася в нерівній боротьбі з охоронцями, вона промовила молитву "Отче наш!"; тоді з неба на допомогу їй спустилися ангели, які й допомогли дівчинці благополучно дістатися цілі. Вивести Кая з чарів Герді допомагають не полум'яні й настирливі заклики, а проспівані псалми про Ісуса Христа. Кінець казки за оригінальним зарубіжним виданням такий: двоє героїв — Герда і Кай — сидять на сонечку в оточенні бабусі, яка голосно читає їм Євангелія. У радянському виданні казки "Донька болотного царя" від чарів героїня звільняється в результаті нервового потрясіння від зустрічі з вродливим юнаком. Насправді ж, Хельді допоміг у цьому священик, який розповів їй про Божу любов до ближнього.

Нинішнім і майбутнім упорядникам та редакторам казок Андерсена важливо знати, що більшість його казок були написані у формі біблійних притч ("Райський сад", "Сон", "Дзвін") з метою навчити дітей і дорослих добру та наблизити їх до Бога.

Перше українське видавництво, яке серйозно взялося стерти ідеологічний глянець з текстів світових бестселерів, виявилося "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га". І "Снігова королева", й інші твори з маркою цього видавництва вперше прийшли до українського читача в такому варіанті, в якому їх від початку задумав автор.

Тепер зупинимося на особливостях роботи редактора з перевиданням сучасних творів. Проблема спрощується, якщо готується до повторного видання твір сучасного автора. Напочатку редактору необхідно з'ясувати обсяг доданого матеріалу, характер переробок і спосіб надання видавництву остаточного варіанта авторського оригіналу. За так званої докомп'ютерної ери у видавничій справі автор мав дотримуватись розроблених галузевим міністерством вимог щодо подання видавництву "розклейок" сторінок попереднього видання з унесеними туди всіма правками й доповненнями. Оскільки така розклейка передавалася згодом до друкарні для набору, технічні вимоги до неї були особливо суворими: всі доповнення і вставки допускалося виконувати лише на друкарській машинці без найменшого відступу від стандарту "Оригінали авторські і текстові видавничі".

За нинішніх умов, коли автор самостійно може внести до попереднього видання, яке в нього збережене в електронному варіанті, всі необхідні зміни, видавництво може прийняти і електронний варіант авторського оригіналу.

Другим етапом роботи редактора з автором стане з'ясування необхідності вступної і заключної частин перевидання. Залежно від виду видання незайвим буде подумати про підготовку одного з таких елементів вступної частини, як "Переднє слово", "Передмова" чи "Від видавництва". А в заключній частині доцільними можуть бути і "Післяслово", і система відповідних покажчиків, глосаріїв чи словників.

Особливо актуальним є наявність вступної чи заключної частин до стереотипних чи факсимільних видань. Оскільки будь-якого втручання в текст у таких виданнях не передбачено, є нагода представити сучасному читачеві історію побутування та перевидання цього твору, особливостей його змісту та актуальності для читача у передмові чи післяслові.

У факсимільних виданнях такі передмови чи післямови здебільшого не додаються до відтвореного тексту, а друкуються окремою вкладкою. Вона має вигляд брошури, а то й книжечки з відповідною обкладинкою, формат якої відповідає формату першотвору. Аби такий додаток став логічним продовженням самого факсимільного видання, для нього спеціально готують футляр. Так перевидавалися унікальний Шевченків "Кобзар", "Енеїда" І. Котляревського, інші раритетні видання.