Порушення поведінки, пов’язане з неправильним вихованням

Нерідко у дітей і підлітків можуть почати виявлятися розлади поведінки, пов'язані з набутими формами болючого реагування на неправильне виховання чи травмуючу психіку життєву ситуацію. В основі цих болісних розладів лежать два основоположні моменти:

1. Ситуація, не прийнятна для дитини (підлітка), яка створює для нього певні труднощі у спілкуванні, яка нерідко приводить до переживань, образ, обмеженню самолюбства. Часто ситуація стає неприйнятною через типологічні властивості особистості чи акцентуацій.

2. Реакція підлітка на цю, не прийнятну їм, ситуацію.

У які ж складні ситуації може потрапити дитина (підліток), що травмує його психіку? Це може бути образа, яка часто повторюється, ображає його самолюбство, глузування над батьками чи близькими, до яких дуже прив'язаний дитина, неприйняття в гру або в компанію; конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясовуванням взаємин і не звертають увагу, щодитина на це болісно реагує) та інші причини.

Порушення поведінки, пов'язане з неправильним вихованням чи психотравмуючою ситуацією, може бути короткочасним — у вигляді патологічних реакцій або більш стійким — у вигляді патологічного формування характеру

За визначення відомого дитячого психіатра У. У. Ковальова, патохарактерологічні реакції — це психогенно обумовлене реагування особистості на ситуацію, яка проявляеться в порушенніповедінки дитини , (підлітка). Ці реакції перебувають у динамічному співвідношенні з так званими характерологічними, природними, нормальними психологічними реакціями особистості дитини на зміну або неприйняття ситуації. Патохарактерологічні реакції відрізняє хворобливий характер особливостей реагування особистості. Зазвичай така реакція виявляється не в тому середовищі чи з приводу ситуації, що її викликала, а в іншій. При цьому навколишнім не завжди зрозуміло, чому раптом дитина змінила поведінку, нервується, сердиться. Приміром, дома конфліктна ситуація: батьки в сварці, напружена обстановка небайдужа для дитини і, як кажуть у народі, «діє йому на нерви». У результаті дитина «зривається» в школі, свариться з однолітками із незначного приводу. Поступово приєднуються симптоми чи прояви болючого рівня—невротичні розлади. У дитини від психо травмуючої ситуації з'являються дратівливість, часті безпричинні зміни настрою, плаксивість, порушується сон, пропадає апетит, може спостерігатися заїкуватість, нічне нетримання сечі. Найбільш часто в дитячому й молодшому підлітковому віці виявляються реакції протесту, опозиції.

Ці реакції включають велику групу різноманітних форм минущого порушення поведінки, в яких лежить об’єднующий їх афективно-заряжений комплекс переживань. Часто він настільки значущий для цієї особистості, що стає головним в житті. Хворобливий характер переживання набуває через те, що дитина ніяк не може від нього позбутися. Але протест виявляється не тільки в болісній формі. Протестні реакції залежать від складу особистості, її типологічних особливостей (акцентуацій), а також від віку.

У молодшому дошкільному віці активні стенічні діти на заборони, які не завжди обгрунтовані і кривдять дитину, можуть або активно заперечувати, або вступити в бійку з однолітками, що призводить до ще більшого нагнітання психо-травмуючої ситуації. У маленької дитини може спостерігатися істероформна поведінка, зовні нагадуюча істеричний напад. Так, дитина на відмову купитиі грашку, яка йому сподобалася починає кричати, тупотіти ногами, падає на підлогу. Зазвичай вона знає, що з цього вийде: мама спочатку буде умовляти, потім їй стане ніяково перед оточуючими, і вона купить іграшку. Найчастіше такі форми протесту у маленьких дітей виникають і закріплюються при неправильному вихованні в сім'ї. Дитину опікають, йому все дозволяють, хоча батькам здається, що вони виховують правильно. Це призводить до закріплення протестних реакцій істероформного типу. Особливості особистості дитини відіграють у формуванні цих реакцій не останню роль.

Виховувати дитину потрібно так, щоб він розумів якісь обмеження, а головне — дистанцію між собою і батьками. Маленька дитина до трьох років самостійно зайняти себе не може, тому рекомендується дати йому заняття, організувати гру і привчати його до того, щоб вона не заважала дорослим виконувати свої справи. У сім'ях, де це розуміють і дотримуються, завжди спокійна, доброзичлива обстановка, дитина не примхлива. При конфліктних ситуаціях, які повторюються в дитячому садку, скаргах на войовничість дитини в школі чи дворі батьки повинні звернутися до дитячого психіатра.

Пасивні форми протесту частіше виникають у осіб типологічно слабких, які не можуть дати відсіч кривдникові. Змістовна сторона пасивних реакцій різнобічніша, ніж активних. Це можуть бути втечі з школи , з дому, дрібні гидоти кривдникові, обмови, фантазії про те, як помститися кривдникові і навіть суіцідальна поведінка (замах на самогубство). У реакціях пасивного протесту завжди міститься момент довільності та нарочитості: дитина робить зло імовірному кривднику. Приклад такої поведінки — прагнення дитини випачкати білизну чи намочити штанці. При цьому, не уміючи приховати свій протест і нарочитість своєї поведінки, дитина стежить за реакцією оточуючих. Повторення цих вчинків носить хворобливий характер. Якщо конфліктна ситуація не дозволяється, то, крім довільних форм, можуть виникнути і недовільні форми (неврози), коли дитина вже керує собою.

Іноді при психотравмуючій ситуації протест дитини в довільному виборчому мовчанні. Це так званий (елективнй мутизм), когда дитина не говорить із неприємними йому людьми.

В деяких випадкахтакі форми пасивного протесту можуть виникнути у дітей з дефектами мови. Якщо над ними сміються однолітки чи старші, діти можуть замовчати, що згодом призводить до фіксації і генералізації цього мовчання. При появі перших ознак стійкого мовчання необхідно звернутися до дитячому психіатра і логопеда. Однієюз форм пасивного протесту може бути спроба уникнути неприємної ситуації. Це так звані реактивно зумовлені відходи.Які нерідко фіксуються і закріплюються як звичне бродяжничествоз з його наслідками. Підтвердженням цьому служити численні приклади з практики дитячих психіатрів. В сім'ї спокійна обстановка, але батьки вирішили, що їх дитина зобов'язана добре вчитися, як вони свого часу. А дитина має слабші здібності, і, крім того, батьки не прищепили йому працьовитості. Чергова трійка чи двійка зустрічається «вштики» і супроводжується тривалими нотаціями або навіть «бійкою». У відповідь на це в дитини виникає негативне ставлення до навчання, і порочне коло замикається. Може виникнути приватна реакція протесту чи втеча відважкої, травмуючої ситуації. Отримавши на черговій контрольній погану оцінку, дитина, боючись покарання, не приходить додому, йде на вулицю, до друзів, нерідко потрапляє під вплив, бреше. Недорозуміння в сім'ї, часте попрання прав дитини, образи призводять до того, що підлітки шукають так званого психологічного притулку в не контрольованих дорослими групах, їх протест може супроводжуватися асоціальними способами самоствердження (паління, алкоголізм). Тепла розмова з дитиною, щирий інтерес до його проблем в таких випадках корисніше, ніж відкритий конфлікт.Реакція дитини (підлітка) який відкрито не може протистояти кривдникові, виявляється в бажанні покінчити життя самогубством. Докори і побої призвели 11-річного хлопчика спочатку до погіршення поведінки, а потім до спроби повіситися. Трапляється, що компанія підлітків з асоціальними нахилами починає вимагати гроші або інші цінності. Переслідуєма дитина протестує — відмовляєтьсяйти до школи, вимагає, аби його супроводжували старші на прогулянку, тренування. Батькам слід дуже тактовно розпитати дитинупро причини поганого настрою, дратівливості і разом із ним прийняти якесь рішення, допомогти вийти з важкоїситуації. Суїцідальна поведінка не завжди однозначна за своїми мотивами. Бувають випадки, коли дитина (підліток) із неврівноваженою психікою не знаходить виходу з важкоїситуації і намагається накласти на себе руки. Це може бути раптово (так звана гостра афективна) реакція або ж результат тривалих переживань. Розрізняти від таких станів слід поведінкові реакції протестного змісту, коли дитина хоче когось налякати, продемонструвати свою готовність до самогубства, щоб домогтися бажаноїуваги від оточуючих або якогось блага для себе.

У будь-якому випадку необхідно прислухатися до розмов дитини, придивитися до його приготувань. Справа в тому, що дитина зі своєю незрілою психікою і підліток зі своєю неврівноваженістю можуть непомітно себе «переграти» і справді покінчити життя самогубством. Описані вище реакції відмови, розпачу (резигнації) можуть приймати різні форми.

Нерідко поведінкові реакції супроводжуються невротичними діями (блювота перед відправкою у дитячий садок, яка стає звичною, порушення сну). Іноді діти, котрі пережили розлучення з близькими, їх від'їзд чи смерть, відмовляються від звичних задоволень, ігор. Дорослі повинні зайняти його, відвернути увагу, бажано змінити обстановку, яка нагадує про травмуючу подію. До реакцій пассивного протесту у особистості зі слабкими можливостями "протистояння неприємностей слід зарахувати гіпер-компенсаторніфантазії різного змісту. У думках, мріях дитина намагається помститися кривдникові, при цьому іноді придумує дуже жорстокі ситуації. Це може імітуватисяв іграх з уявлюваним конкретним кривдником або позначатися в малюнках. У молодшому шкільному віці реакції пасивного протесту можуть висловлюватися і в витівках, навмисно обмежують кривдника: потай розбите скло, зіпсовані речі. Якось хлопчик років десяти відрізав батькові від вихідного костюма все гудзики перед зборами на урочистий вечір, оскільки протестував проти мачухи, яку батько привів в будинок.

В дитячому й підлітковому віці бувають реакції наслідувань, чи, як їх називають в літературі, „реакції імітацій”. Поведінка людини при її прагненні до індивідуальності у чомусь повторює поведінку оточуючих. Це властивість людської психіки — переймати і засвоювати досвід, вивільнюючи при цьому свою індивідуальну позицію, свої звички. Під реакцією наслідування розуміють прагнення дитини (підлітка) дотримуватися прикладу чиєїсь поведінки, манері триматися, чиїмось захопленням. Взірцями для наслідування можуть бути герої книжок, спортсмени, кінозірки, артисти, родичі. Молодші школярі, наслідуючи, намагаються повторювати вчинки, справи, розмови дорослих, або їм хочеться мати такий самий предмет, як у товариша,наприклад ліхтарик, сумочку. Підліток наслідує манері вдягатися, говорити, манері всієїповедінки. Причиноюсерйозних порушень може стати реакція наслідування, коли в якостізразка обирається негативний герой— «супермен» з зарубіжного кінофільму,або повія, яка живе, за поданням підлітка, «красиво» модні речі, машина.Останніми роками в зв'язку з зростанням загального добробуту в окремих сім'ях, на жаль, основним змістом існування стало нагромадження матеріальних благ («щоб не гірше, ніжу інших»). Прагнення до накопичення передається і підліткам. Копіювання таких запитів і манери поведінки підтримується властивоюцьому віковіреакцією емансипації.Але це ще не болюча реакція, з якою можуть впоратися педагоги, якієавторитетом у підлітка, чи сім'я, якщо вона не втратила свого впливу на нього. Реакція наслідування набуває хворобливі риси тоді, коли прагнення підлітка бути схожим на свого героя або обійняти належне з його точки зору місце в цікавлячій його групі підлітків не призводить до цілі.Батьки або не можуть, або не хочуть купувати те, що потребує підліток, а й не вміютьвідвернути його від цихбажань.Підліток гостро переживає невідповідність між бажаним і дійсним.

У життіможуть зустрічатися також реакції так званого негативного підражання.Підліток не згоден, приміром, із установками своєї сім”ї, яка живе лише меркантильними інтересами, і відмовляється від домашніх благ, прагне до компанії невдах, воліє носити поношений одяг, явно немодний. Це своєрідна реакція протесту, яка поєднувалася з реакцією підражання.

Реакція компенсації також нерідко спостерігається в дитячому віці. У нормі вона зводиться до бажання приховати свій недолік чи погану поведінку і може виявлятися у звичайній брехні або в спробі «затьмарити» свої неуспіхи чимось іншим. Приміром, некрасива дівчинка чи кволийпідліток, які не користуються особливоюувагою в середовищі однолітків, старанно вчаться, багато читають, щоб домогтися репутація «ерудита». Нескінченні зауваження і нотації вчителів і батьків часто болісно сприймаються дітьми вже молодшого шкільного віку і можуть призвести до розв'язноїповедінки і неслухняності. У ряді випадків реакція компенсації набуває особливо хворобливий характер і переходить в реакцію гіперкомпенсації. Приклад такий реакції — несподіваний хуліганський вчинок підлітка, якомуподібне було раніше не характерно.Це може бути пов'язано з тим, що він хоче утвердитися, посісти певне становище в цікавлячіййого компанії однолітків. Слабкі, малоактивні підлітки, яких ніхто не помічає, часто не можуть ввійти в компанію однолітків. При цьому вони зазвичай дуже самолюбиві, чутливі і уразливі. Це призводить до того, що такий підліток починає мріяти щось нереальне, з'являються фантазії, які заміщаютьсвіт реальних людських відносин. З цього стану їх потрібно обов'язково виводити. Необхідно залучати таких дітей до участі в цікавих зустрічах, до видовищнихзаходів, екскурсій. У противному разі відбувається стійке хворобливе формування характеру.Слід тут же згадати про своєріднуповедінкуу дітей і підлітків, які потерпають від хронічниххвороб, наприклад на ревматизм,зуродженим пороком серця, діабет. Така дитина страждає подвійно. По-перше, хвороба впливає на нервову систему,погіршує здатність переносити емоційні, інтелектуальні і фізичні навантаження. Діти швидко втомлюються, втрачують контрольнадсобою,стаютьдратівливі, агресивні або плаксиві. По-друге, хворобаіїї лікування приводять до створення певного режиму обмежень: дієта, забороназайматися спортом, що ускладнює взаємини підлітказоднолітками. Діти, позбавлені здібності рухатися (ортопедичні захворювання, паралічі), нерідко також схильні до так званихгіперкомпенсаторнихфантазій: вони мріють про футбол, біг чи просто рухливих іграх в середовищі дітей. Дитина, особливо підліток, прокинувшисьвід своїхуяв розуміє безвихідність свого становища і у неї виникає бажання відгородитися від спілкування, замкнутися в собі.Ось чому такі діти повинні навчатися й виховуватися в спеціально для них призначених санаторіях і школах. При цьому слід якомога більше урізноманітити життя дитини іграми, доступними йому заняттями, спілкуванням, розвагами, щоб він не залишався наодинці зі своєю хворобою і не думав про своюнеповноцінність. Комплекс неповноцінності буваємайжеукожного підлітка. Але в його основі можутьлежати різні причини. Підліток дуже критично оцінює свою зовнішність; одним вона подобається, іншим, -навпаки, знаходять в ній масу недоліків. Впевненість у своїй неповноцінності веде підлітка у світ гіперкомпенсаторних фантазій про прекраснее суспільство, де він посідає належне йому місце, де його помічають і рахуються з ним. Зазвичай всіреакції болючого (патологічного) типу обростають невротичними розладами. Дитина переживає психотравмуючу ситуацію, стає дратівливою чи плаксивою; у неї порушується сон, може з'явитися заїкуватість, денне або нічне нетримання сечі. При закріпленні негативних поведінкових реакцій і появі невротичних симптомів слід показати дитину лікареві. Лікар не тільки призначить лікування, а й постарається допомогти батькам і пацієнтові усвідомити причини, які привели до такогостану, допоможе рідним провести психотерапевтичні розмови, які знімуть напруження в дитини, розрядять психотравмуючу ситуацію

Психотравма може викликати гостру стресову реакцію F 43.0, (МKБ - 10). При певних обставинах травматичний розлад набирає хронічний характер перебігу: посттравматичний стресовий розлад (F43.1); розлади адаптації (F 43.2), депресивні епізоди, порушення емоцій поведінки, соматофорні розлади (F 45); трифожно-фобічні та компульсивні розлади (F42); узалежнену поведінку (F60.7); диссоціативні розлади (амнезія, дереалізація, деперсоналізація, множинна особистість F44).

Третина осіб, що пережили психічну травму, видужують спонтанно, дві третини страждають на вищезазначені розлади психічної діяльності, 50% з усіх душевних розладів внаслідок психотравми належать посттравматичному стресовому розладу (ПТСР) - F43.

Проживання в сучасному світі є надзвичайно небезпечним, бо наша дійсність є травматичною. Найбільш незахищеними та вразливими перед психотравмою є діти та підлітки. Так, близько 45% дітей (до 18 років) переживають хоча б одну травматичну подію; від 25 до 35% дівчат віком до 16 років стають жертвами різних форм сексуального насильства; близько 10% дівчат та 1,5% хлопців до 16 років зазнають насильницького статевого акту.

Діти та підлітки більш вразливі до психотравми і частота виникнення ПТСР внаслідок травматизації значно вища ніж в дорослих. Так, посттравматичний стресовий розлад спостерігається у всіх без виключення дітей, що стали свідками вбивства батьків, більш як 90% дітей, що перенесли сексуальне насильство в дитячому віці страждають на посттравматичні психічні розлади

Перенесені психотравмуючі події в дитинстві, в великій мірі підвищують ризик психічних розладів в підлітків та дорослих. Частіше всього це: ПТСР, афективні та тривожні розлади, суїциди, узалежнена поведінка (алкоголізм, наркоманія, нехімічні форми залежності), розлади харчування та сексуальної поведінки.

Важкі та тривалі травми викликають порушення особистісного розвитку низька самооцінка, порушення міжособистісних стосунків (в тому числі подружніх та батьківства) у дорослому віці. Як бачимо, отримана в дитячому віці психотравма, часто призводить до психотравматичних розладів, а жертви дитячого насильства, в майбутньому, можуть самі стати кривдниками. Найбільш розповсюдженими формами травматизації дітей є насильство та занедбаність.
Насильство може бути фізичним, сексуальним, психологічним (емоційним).
Фізичне насильство- жорстокі або інші цілеспрямовані антигуманні дії, що причиняють фізичний біль дитині (побиття, припалювання, умисне придушення, потоплення дитини, кусання, ситуації, коли дитині дають яди або неадекватні ліки).
Емоційне (психічне) насильство - дитина проживає в постійній відсутності уваги та любові, є об"єктом погроз, насмішок та знущань, це викликає втрату почуття власної гідності та впевненості в собі, що в свою чергу, деформує та створює Власне "Я".
Сексуальне насильство- використання дітей з метою задоволення сексуальних потреб дорослих. Для досягнення своєї мети, насильник використовує погрози, фізичну силу, вдається до хитрощів та обману для заохочення дітей до сексуальних дій. Формами сексуального насильства над дітьми є їх використання для виготовлення порнографічної продукції, а також демонстрування їм порнографічних фільмів, журналів. Не є поодинокими випадки втягування дітей до заняття проституцією.

Нехтування потребами дітей - незадоволення життєвих потреб дитини в житлі, їжі, одязі, лікуванні, також полишання дітей без нагляду.

Перенесені травматичні події в дитячому віці викликають психічні та соматичні порушення, які можуть турбувати травмовану особу протягом тривалого часу, інколи – все життя.

Особливо тяжкі наслідки спостерігаються в осіб,які перенесли насильницький вплив у ранньому дитячому віці. Важкість наслідків насильства залежить від форми знущань (фізичне, психічне, сексуальне), тривалості насильницьких дій, можливості знаходити власні ресурси для супротиву та припиненню насильства, відчуття сторонньої підтримки та розуміння.

В підлітковому віці, в період дорослості, в сімейному житті, особа, що стала жертвою дитячого насилля може бути жорстокою з оточуючими. Характерною рисою поведінки таких людей буде нездатність впоратись з життєвими перешкодами та проблемами. Жертві насильства все життя важко шукати та отримувати допомогу від оточуючих людей. Коли дитина-жертва не отримує допомоги від власних батьків, підривається її здатність до пошуку допомоги та взаємовідношень з людьми в майбутньому.

5.Шляхи подолання наслідків психотравмуючої ситуації

Соматична терапія травми П.Левіна. Пітер Левін, американський учений і психотерапевт, розробив метод, який назвав «Соматичне переживання» 70-90 рр. Спочатку ця техніка застосовувалася для роботи з шоковими травматичними переживаннями. Потім її почали використовувати і для терапії інших видів травм (емоційних, медичних, травм розвитку). «Даний метод спрямований на активацію, усвідомлення і дезактивацію тілесного переживання травматичного досвіду. Ключ до зцілення травми лежить в усвідомленні і переживанні, того що тілесно-відчувається.» Говорив сам П. Левін. Суть роботи полягає в тому, що в ході тілесних відчуттів відбувається пробудження тих природних зціляючих процесів, які дозволяють вилікуватися від травми. Тілесне відчуття актуалізує у людини, що переживає травму, незавершені травматичні реакції і допомагає їм завершитися. Це завершення відбувається завдяки специфічним психологічним і фізіологічним зціляючим процесам, які виникають в процесі тілесного переживання і дозволяють трансформувати травматичні симптоми». Соматопсихотерапія — розшифровується, як робота з ми психічних переживань. Цей метод працює таким чином: відчуття в тілі опредмечуються звдяки певним запитанням. Потім, пацієнт з клієнтом вирішують, що з цими почуттями робити далі.

Робота в соматотерапії розділяється на 3 етапи:

1) діагностичний;

2) оціночний;

3) терапевтичний.

В соматичній терапії детально були розроблені методи і техніки роботи з тілесними відчуттями: сканування тілесних відчуттів, дослідження відчуттів, створення ресурсів на рівні тіла. Важливу увагу приділяється роботі з рухами, оскільки виникнення психічної травми розглядається як наслідок незавершеності інстинктивної реакції організму на травматичну подію. Використовуються техніки: відстежування імпульсів до руху і їх руховий вираз, уповільнення руху, повторне мешкання руху (однин і той же рух повторюється кілька разів в повільному темпі).

Танцювально-рухова терапія (ТДТ). Виникнення танцювально-рухової терапії було пов'язано з іменами Меріон Чейз, Труді Шооп, Мері Уайтхауз. Цей метод почав розвиватися в США 40-60 рр. «ТДТ – це використання виразного руху і танцю як засобу, за допомогою якого індивід залучається до процесу особистісної інтеграції і зростання. Вона була заснована на принципі, що існує взаємозв’язок між рухами і емоціями. Через рух і танець внутрішній світ кожної людини стає відчутним, відкритим для розуміння і усвідомлення. Терапевт створює безпечне середовище, холдинговий простір, в якому будь-які відчуття можуть бути безпечно виражені.

Принципи роботи в Танцювально-руховій терапії і в Соматичній терапії травми:

А) Психосоматична єдність. В обох підходах тіло і психіка розглядається як єдність. Будь-який м'язовий рух, навіть маленький, здатний змінити самовідчуття, оскільки м'язова і мозкова активність нерозривно взаємопов'язані: зміна в одному впливає на зміну в іншому і навпаки.

Б) Цілісність. Обидва підходи –танцювально-рухова терапія і соматична терапія травми – пропонують цілісний підхід до роботи, оскільки звертають увагу на різні аспекти переживання.

В) Процессуальность. Танце-терапія і соматична терапія навчать тому, що тілесний досвід ніколи не залишається статичним. Фізичні відчуття і емоції знаходяться в стані постійного потоку. Танце-терапевт допомагає звільнити і розкрити інформацію, яка лежить в основі симптомів, болів, різного роду тілесного дискомфорту і обмежень в русі. Людина вчиться розуміти мову свого тіла і таким чином відновлює діалог з самою собою.

Г) Якість присутності терапевта. Обидва напрями розділяють гуманістичні цінності у відношенні до клієнта. Велику увагу надається якості контакту і присутності терапевта з клієнтом. В соматичній терапії травми необхідний для зцілення контакт називається «співпереживаюча присутність».

Д) Увага до тілесних проявів, використання методів роботи з відчуттями і рухами. В обох підходах велика увага приділяється тілесним проявам (відчуттям і рухам) як базовому рівню існування і переживання людини. Обидва підходи грунтуються на повазі до тілесних процесів і довірі тілесній мудрості. Об'єднання можливостей двох напрямів для роботи з травматичними переживаннями.

Для того, щоб звільнитися від наслідків травми, необхідно провести роботу на різних рівнях: переживання і вираз емоцій, пов'язаних з травмою, нервово-м'язова розрядка травматичної енергії, отримання нового значення травматизації. Як було зазначено вище, обидва напрями працюють з цілісним досвідом переживання, зачіпаючи різні рівні. Соматична терапія розширює і поглиблює те, що стосується внутрішнього досвіду переживання; досліджує тілесні відчуття і виявляє імпульси до руху. А танце-терапия «багато знає» про те, як перетворити імпульс у видимий рух і як працювати з руховою формою.

Структура терапевтичного процесу при роботі з психологічною травмою в рамках соматотерапії і танцювально-рухової терапії:

Клієнтові пропонується максимально розслабитися і відчути власне тіло. Це можна зробити за допомогою різних вправ на релаксацію.

1. Застосовуються вправи з танцювальної терапії для того щоб клієнт краще відчув своє тіло. Це здійснюється під неквапливу, тиху, спокійну музику. Рухи теж мають бути повільними і спокійними.

2. Після того як людина починає відчувати власне тіло, можна звертати її увагу на реакції і тілесні прояви. Якщо вона починає думати, а не відчувати тіло – клієнт ще дужче починає блокувати закупорену енергію.

3. В цей час необхідно забезпечити спокій і безпеку.

4. Не потрібно прискорювати процес, тут важливо дати достатньо часу для проживання кожного відчуття, що виникає.

5. Поступово перевести клієнта на емоційну сферу.

6. Відслідковувати мінімальні соматичні прояви.

7. Під час роботи в соматичній терапії травми можна використовувати техніку, яка називається «горизонтальне титрування».

В процесі психотерапії відбувається м'яка активізація симптомів з воронки зцілення і з воронки травми. І здійснюється послідовний рух від однієї воронки до іншої. Терапія зцілення відбувається при зустрічі негативних і позитивних відчуттів на рівні тіла. Також відбувається розрядка та інтеграція. Тут встановлюється контакт між симптомом травми і ресурсними станами.

8. Терапевт має емпатично супроводжувати весь процес і одночасно емоційно резонувати зі станом клієнта, забезпечити підтримку необхідними ресурсами.

9. При роботі можна працювати з метафорами. Запитати яке відчуття в середині, де знаходиться. Перевести його в метафору і досліджувати її, трансформувати.

10. Використовувати такі запитання: • Що ви відчуваєте зараз в тілі? • Послідкуйте за цим відчуттям. • Де воно знаходиться? • Якого розміру, кольору, з якого матеріалу?

Висновок. Отже, актуальність цієї теми пов’язана з тим, що в сучасному житті людина знаходиться в умовах постійного стресу і психотравмуючих ситуацій.
Для терапевтичної роботи з таким явищем, як психологічна травма доцільно використовувати методи роботи з тілом. Травма усвідомлюється через тіло і саме воно «пам’ятає» все що сталося з людиною і обов’язково «знає», як вирішити проблему. При вирішенні цієї проблеми застосовують синтез двох психотерапевтичних методів - соматичної терапії і танцювально-рухової терапії. Де здійснюється терапія не лише за допомогою усвідомлення витіснених проблем і рефлексії, в терапію вступає тіло адже воно містить відбитки, пропрацювавши з якими можна «зцілитися». Ці два методи дають змогу інтегрувати і обєднати частини психіки людини, які дисоціювалися при травмі. І тим самим звільнити людину від тягаря.