Механізми формування психічних травм
Реакціями у відповідь зі сторони організму на фізіологічному рівні є відповідні вегетативні зсуви, на психоемоціональному рівні - афективні і когнітивні зсуви, пов'язані з суб'єктивним переживанням стресу (фрустрацією), на рівні поведінки - пристосована поведінка і пошукова активність.
Ці реакції відповідають трьом основним видам психологічної адаптації, котрі включають:
1. психофізіологічну адаптацію або здібність організму людини цілісно перебудовувати функціональний стан в відповідності з вимогами середовища. Сюди відносяться в першу чергу фізіологічні прояви стресу;
2. власне психологічну або психічну адаптацію, порушення якої проявляються в першу чергу на емоційному і когнітивному рівнях;
3. психосоціальну адаптацію або пристосування особистості до взаємодії з суспільством.
З цієї точки зору наявність у людини невирішених психологічних проблем не тільки не спричиняє за собою фатальну життєву неуспішність, але і містить в собі позитивні моменти. Це не що інше, як прояв «кризи розвитку», в якому закладений могутній потенціал оновлення, резерв для зміни життя, руху на краще, переходу на інший рівень організації власного існування, особистого зростання. Подібні уявлення лежать в основі парадигми гуманістичної психотерапії, згідно якої психологічні проблеми є блокованим прагненням людини до самоактуалізації, особового зростання.
Подібні проблеми за теорією С.Грофа, розглядаються як «хвороби зростання», подолання яких необхідне для зростання особи. На думку М.Еріксона, з цією ж точкою зору зв'язано переконання, яке поділяється більшістю практичних психологів, психологічна проблема завжди має внутрішнє рішення, що існує на підсвідомому рівні, але до певного часу не усвідомлюване самим носієм цієї проблеми. Відповідно описаному поділу різних видів психологічної адаптації, в умовах патології традиційно розглядаються наступні види реакцій на психотравмуючу ситуацію:
1. реакції з переважанням власне психоемоційних порушень -
психогенні розлади;
2. на рівні порушень поведінки - розлади психосоціальні (порушення соціальної адаптації);
3. реакції з переважанням фізіологічних, соматичних порушень - психосоматичні розлади.
У разі затяжного протікання психотравмуючої ситуації згадані реакції формуються поетапно. Це відбувається в порядку наростання ступеня вираження стресових порушень, коли долається один бар'єр психологічної адаптації услід за іншим.
1. Спочатку порушується власне психічна адаптація, що призводить до
зниження адекватності функціонування психічної сфери і ефективності
інтелектуальної діяльності. Відбувається це унаслідок того, що при дезадаптації функціональні ланки, що забезпечують переробку інформації - її пошук, сприйняття, аналіз і синтез, зберігання і використання можуть руйнуватися, функціонувати викривлено або на пониженому рівні.
Психічна напруженість виявляється в зниженні стійкості психічних функцій, що призводить до зниження ефективності діяльності, її дезінтеграції, протікає в наступних формах: гальмівною (уповільнення виконання інтелектуальних операцій), імпульсною (помилкові дії, метушливість) і
генералізованою (зрив діяльності, що супроводжується відчуттям байдужості, приреченості і депресією).
2. На другому етапі додається погіршення міжособової взаємодії, тобто
порушення соціально-психологічної адаптації: порушення комунікації,
відчуття відчуженості від інших людей, неприязнь до всякої ініціативи, а
також відхід від відповідальності, невпевненість у власній здатності
справлятися з життєвими труднощами і криза ідентичності.
3. Подальше погіршення стану психічної адаптації приводить до
формування більш менш виразних фізіологічних зрушень - розладів
психофізіологічної адаптації. У виражених випадках подібні порушення
виявляються як клінічно окреслені розлади психічного (а у зв'язку із змінами
психофізіологічних співвідношень і соматичного) здоров'я, характер яких в
істотному ступені визначається переважним погіршенням того або іншого аспекту психічної адаптації. Саме можливість виявлення зон нестійкої адаптації дозволяє своєчасно здійснювати діагностику адаптаційних порушень і проводити психокорекційні заходи. На фізіологічному рівні різні фази розвитку стресових порушень, що закономірно змінюють один одного у міру накопичення негативних емоцій, погіршення стану нервової системи (і організму в цілому) внаслідок затяжного характеру стресогенної ситуації і відсутності виходу з неї.
Т.А. Немчин (1984) виділяє чотири ступені нервово-психічної напруги, що розглядаються також як послідовні стадії його формування:
І ступінь — слабка нервово-психічна напруга. Воно виявляється переважно на емоційному і когнітивному рівні.
ІІ ступінь - помірна нервово-психічна напруга. При цьому система адаптації цілісного організму функціонує оптимально, відбувається активація психічної і психомоторної діяльності з підвищенням її продуктивності за рахунок посилення регуляторної ролі провідної півкулі. Одночасно зростають показники напруженості функціонування серцево-судинної системи.
ІІІ ступінь — надмірна нервово-психічна напруга. Це стан, перехідний від нормального до патологічного, що супроводжується зменшенням адаптованості, зокрема, дезорганізацією психомоторної діяльності із зниженням ролі домінантної півкулі, а також погіршенням гемодинамічних показників.
ІV ступінь - патологічна нервово-психічна напруга. Ця стадія є вже
патологічним станом, що супроводжується розвитком психосоматичних
захворювань і неадаптивними формами психологічного реагування, які
впливають не тільки на поведінку, але і безпосередньо на різні фізіологічні
функції організму, викликаючи їх значні зміни.
В клінічній психіатрії вже давно існує думка про те, що різними
неврозами є не самостійні захворювання, а тільки клінічні варіанти єдиного
психогенного розладу, зв'язані між собою численними перехідними і
змішаними формами.
Такі прояви, як тривога, депресія, невротизація, психопатизація є найбільш загальними проявами психологічних проблем, універсальні клініко-психопатологічні механізми їх формування, в основі яких лежать базові фізіологічні механізми стресу. У цьому світлі головним завданням психокорекції представляється підвищення стресостійкостісті, а на психологічному рівні - фрустраційної толерантності.
Механізми порушення психологічної адаптації містять внутрішні причини:
- духовний рівень: відсутність зовнішньої символічної опори (конструктивних життєвих цілей, сенсу життя);
- мотиваційний рівень: перфекціонізм ( функція супер-Его);
- когнітивнийрівень: дезадаптивне переконання, помилки мислення;
- емоційний рівень: негативний емоційний «багаж» (наслідки психотравм і конфліктів, перенесення відносин)
Зовнішній пусковий чинник («поштовх»):
- стрес, особливо життєва невдача, конфлікт, втрата близьких, різка зміна життєвих обставин, невизначеність майбутнього;
- фрустрація (неадекватне переживання невдачі або невідповідності бажаного і дійсного, зокрема реального і ідеального образу "Я");
- занижена самооцінка і підвищена самокритичність, комплекс неповноцінності, відчуття безпорадності;
- невпевненість в собі, що виявляється на когнітивному (зниження продуктивності мислення, труднощі ухвалення рішень, нав'язливі думки), емоційному (дискомфорт), мотиваційно-вольовому (апатія або нав'язливі ваблення) і поведінковому (порушення пошукової і пристосованої активності, нав'язливі дії) рівнях;
- соціально-психологічна дезадаптація (стресовий розлад, невротичний
розвиток і розлад особи).
Звідси виникають і всі ті дизфункціональні прояви психологічних проблем, які супроводжуються негативними емоціями туги і печалі (депресивно-самокритичні спогади про минулому і депресивно-песимістичний прогноз на майбутнє), страху і тривоги (нереалістичних, не пов'язаних з дійсною загрозою), гніву (пригнічувані або дизадаптивні прояви агресії — як фізичною, так і словесною, — і самоагресії).
Дата добавления: 2015-11-06; просмотров: 958;