Метод екстраполяції

Метод екстраполяції – це розповсюдження яких-небудь законо-мірностей або тенденцій досліджуваного об'єкта, які спостерігаються на певному часовому інтервалі, на інший часовий інтервал.

Основна його функція – прогностична. Широко використовується в економічній науці. Прогнозуються темпи росту показників різних галузей промисловості, чисельності кадрів, ріст інформації, розміри капіталовкладень. У педагогіці метод екстраполяції використовується при складанні навчальних планів, програм, професіограм, кваліфі-каційних характеристик навчально-виховного процесу. Цей метод використовується на двох рівнях:

- якісному або описовому;

- кількісному або статистичному.

Суть методу екстраполяції на якісному рівні – вивчення історії об'єкта, що прогнозується, і перенесення закономірностей його роз-витку вминулому і теперішньому на майбутнє.

На кількісному рівні екстраполяція являє собою процедуру вста-новлення значення функції в точках f(x), що лежать поза інтервалом, по відомих значенням функції f(x0)<xl<xn, що лежать в середині інтервалу. Виходячи з цього, прогностична екстраполяція в більшості випадків проводиться для статистичного встановлення тенденцій зміни кількісних характеристик об'єкта, що прогнозується. Прогностична екстраполяція має структуру, компонентами якої є:

- базис екстраполяції;

- екстраполяційні операції;

- результат екстраполяції.

Базис – це первинні й аргументовані знання про найбільш іс-тотні риси об'єкта, що досліджуються; знання про закономірності його поведінки в минулому і сучасному. Це складає інформаційну основу екстраполяції, яка дає можливість висувати науково обґрунтовану гіпотезу про розвиток об'єкту в майбутньому.

Екстраполяційні операції – це способи розповсюдження тен-денцій, закономірностей об'єкта дослідження з базового періоду на майбутній час. Ці способи поділяються на три види:

- експортні операції (інтуїтивні, евристичні);

- графічні операції;

- математичні операції.

Графічні й математичні операції використовуються на кількісному рівні екстраполяції.

Результат екстраполяції – це висновки про можливу поведінку об'єкта, ці висновки мають ймовірний характер, тому вони потребу-ють оцінки їх ступеня достовірності.

Педагогічна наука об'єктивно вимушена звертатись до екстра-поляції, бо об'єктом педагогіки є виховні системи.

Існують такі фактори навчально-виховного процесу: – явні; при-ховані; випадкові.

Явні фактори – це такі, наявність яких не викликає сумніву. Вони можуть безпосередньо піддаватися екстраполяції (як вчився у школі, так і увузі).

Екстраполяція лише явних факторів недостатня. Але значний вплив на успішність мають приховані фактори, дія яких під час ба-зового періоду може не виявлятись. Наприклад, якість складання розкладу, методи й прийоми навчання пізнавальні інтереси учнів. Ви-падкові фактори: психофізіологічний стан, неоднакові критерії (оціню-вання знань педагогами тощо).

Отже, метод екстраполяції в педагогічних дослідженнях повинен використовуватись (в сукупності) з іншими методами дослідження. Якщо додаткових методів немає, то дослідник повинен відповісти на питання: на основі яких внутрішніх процесів передбачається, що умо-ви базового періоду будуть незмінні в майбутньому? Якщо відповіді не знаходить, то наукового прогнозу не буде. У чистому вигляді методи екстраполяції можуть застосовуватись на рівні тактичного короткого прогнозування.