Глосарій основних термінів

Лізинг — надання власником (лізингодавцем) певному суб'єк­ту (лізингоодержувачу) на обумовлений договором термін майна за встановлену періодичну плату — лізингові платежі. Лізинг є специфічною формою оренди.

Лізингові платежі (орендна плата) — поточні (щорічні) платежі лізингоотримувача лізингодавцю згідно з договором лі­зингу, основними складовими яких є відшкодування зносу майна (амортизація) і лізинговий дохід (дохід на позичковий капітал).

Оптимальна партія поставки матеріалів — партія постав­ки, яка забезпечує мінімальні витрати на поставку матеріалів та зберігання їх на складі у вигляді запасів.

Оцінювання вибуття запасів за ідентифікованою собівар­тістю — оцінювання вибуття незамінних матеріалів, здійсню­ване за їх індивідуальною собівартістю (матеріали для оригіналь­них виробів, спецзамовлень).

Оцінювання вибуття запасів за методом «останній — пе­рший» (LIFO) — оцінювання вибуття запасів, здійснюване за собівартістю матеріалів, які надійшли на склад останніми.

Оцінювання вибуття запасів за методом «перший — пер­ший» (FIFO) — оцінювання вибуття запасів, здійснюване за со­бівартістю матеріалів, які надійшли на склад першими.

Параметри адаптації — кількість устаткування, час та інте­нсивність (продуктивність) його роботи. Відповідно є три методи адаптації: за кількістю, за часом та за Інтенсивністю роботи уста­ткування.

Поточна вартість майбутніх платежів (витрат) — вели­чина майбутніх платежів (витрат), оцінена у поточній (теперіш­ній) вартості за методом дисконтування.

Питання для самоконтролю

1. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження.

2. Необхідність відповідності структури і режиму роботи операційної системи певному обсягу діяльності.

3. Мінливість ділової активності та потреба адаптації до нового рівня завантаження.

4. Експлуатаційні витрати як критерій адаптації операційної системи до зміни завантаження.

5. Параметри, форми і механізм адаптації основного устаткування.

6. Обгрунтування форми забезпечення операційної системи устаткуванням.

7. Необхідність придбання устаткування у разі заміни його та розширення обсягу операційної діяльності.

8. Альтернативи придбання устаткування – купівля (за рахунок власних коштів, кредиту), лізинг.

9. Сумарні дисконтовані витрати як критерій вибору форми придбання устаткування.

10. Обчислення поточних (дисконтованих) витрат за порівнянними альтернативними варіантами. Особливості обчислення лізингових платежів.

ТЕМА 10. МІНІМІЗАЦІЯ ВИТРАТ НА СТВОРЕННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ (2 год.)

План

1. Роль матеріальних витрат у формуванні вартості продукції і прибутку.

2. Витрати на поставку і зберігання матеріалів на складі, їх залежність від величини та інтервалів поставки.

3. Мінімізація витрат на поставку і зберігання матеріалів через визначення оптимальних партій поставки і величини запасів.

4. Методи оцінювання матеріалів у запасах за відпускання їх у виробництво, на продаж та іншого вибуття.

5. Сутність та умови ефективного застосування методів оцінювання: за собівартістю перших надходжень (FIFO), за собівартістю останніх надходжень (LIFO), за середньозваженою і нормативною собівартістю, ідентифікованою собівартістю та ціною продажу.

Рекомендована література

1. Грещак М. Г., Гребешкова О. М., Коцюба О. С. Внутрішній економічний механізм підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с.

2. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. – К.: Таксон, 2000. – 521 с.

Мета – систематизація знань студентів мінімізація витрат на створення і зберігання виробничих запасів.

Завдання – освоїти загальні положення про матеріальні витрати та їх роль у формуванні вартості продукції і прибутку, з’ясувати залежність витрат на поставку і зберігання матеріалів на складі від їх величини та інтервалів поставки, набути знання про методи оцінювання матеріалів у запасах за відпускання їх у виробництво, на продаж та іншого вибуття, з’ясувати сутність та умови ефективного застосування методів оцінювання: за собівартістю перших надходжень (FIFO), за собівартістю останніх надходжень (LIFO), за середньозваженою і нормативною собівартістю, ідентифікованою собівартістю та ціною продажу.

Зміст теми

Виявлення резервів зниження собівартості повинно спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічною й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.

Резерви зниження витрат – це невикористані можливості для кращого використання всіх факторів виробництва.

Резерви зниження витрат виникають на всіх стадіях процесу виробництва продукції: постачання, безпосередньо виробничого процесу, управління і обслуговування виробництва, а також збуту продукції.

Резерви зниження витрат процесу постачання характеризуються зменшенням величини транспортно – заготівельних витрат, пов’язаних із заготовкою сировини і матеріалів і їх доставкою до виробника. Особливо даний резерв є важливим для тих виробництв, де спостерігається висока питома вага транспортно-заготівельних витрат в собівартості продукції.

Витрати процесу постачання також включають витрати, пов’язані із здійсненням заходів спрямованих на підвищення якості сировини і матеріалів, на утримання відділу матеріально-технічного постачання. Невідємною складовою частиною є витрати на підготовку і освоєння виробництва. Основними шляхами реалізації даних резервів є забезпечення раціоналізації виробничих зв’язків, своєчасне виконання договірних зобов’язань, правильний вибір ефективних транспортних засобів і т.д.

Резерви зниження витрат на стадії виробничого процесу (тобто процесу безпосереднього перетворення сировини і матеріалів у готову продукцію) це:

- ефективне використання матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів;

- раціональне використання трудових ресурсів;

- ефективне використання основних фондів, прискорення оборотності оборотних засобів.

Шляхами реалізації даних резервів є: підвищення технічного рівня виробництва (впровадження нової техніки, технологічних процесів, маловідходної і безвідходної технології), покращення організації виробництва і т.д.

Розрахунок зниження величини витрат за рахунок підвищення технічного рівня виробництва відбувається наступним чином:

По фактору “Підвищення технічного рівня виробництва”:

а) економія від зниження норм витрат матеріальних ресурсів визначається за формулою:

Ем = (Но * Ц – Н_{1 *} Ц)*А₁, де:

Но, Н₁ – норма витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції відповідно до і після проведення заходів, у натуральному виразі;

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу;

А₁ – обсяг продукції після впровадження заходу.

б) економія від зниження трудомісткості:

де:

tо, t1 – трудомісткість одиниці продукції відповідно до і після проведення заходу;

Чо, Ч1 – середнього динна тарифна ставка робітника відповідно до і після реалізації заходу; Зе – середній процент додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

Ос – встановлений процент додаткової заробітної плати для даної категорії робітників.

По фактору “Поліпшення організації виробництва і праці”.

в) економія від поглиблення спеціалізації і розширення кооперування:

де:

С – собівартість виробів, які передають для виготовлення на спеціалізовані підприємства; Цо – ціна оптова за виріб, виготовлений на стороні;

Тр – транспортно-заготівельні витрати на одиницю відповідних виробів;

Ак – кількість виробів, які отримують по кооперації з моменту проведення спеціалізації і до кінця планового року.

По фактору “Зміна структури і обсягу продукції”.

г) економія за рахунок відносного зниження умовно-постійних витрат:

де:

Тв – процент збільшення обсягу виробництва в плановому році у порівнянні із звітним; Пум.пост. – сума умовно постійних витрат.

Розрахунок зниження собівартості індексним методом під впливом дії техніко-економічних факторів.

а) індекс зниження собівартості за рахунок переважаючих темпів росту продуктивності праці над темпами росту середньої заробітної плати визначається за формулою:

де:

Ізм.зп – індекс зміни (росту) зарплати;

Ізм.пп.. – індекс зміни (росту) продуктивності праці;

Узп – питома вага зарплати в собівартості продукції.

б) індекс зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів і зміни цін визначається за формулою:

де:

Ізм.нв. – індекс зміни норм витрат матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів;

Ізм.ц. – індекс змін цін;

Умв – питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції.

в) індекс зниження собівартості продукції за рахунок переважаючих темпів росту обсягу продукції над темпами росту умовно-постійних витрат:

де:

Уум.пост. – питома вага умовно-постійних витрат в собівартості продукції.

3 – розраховується планова собівартість продукції як різниця між пп.. 1 і 2, тобто між вихідною собівартістю і зниженням собівартості під впливом факторів.

4 – розраховуються планові витрати на 1 грн товарної продукції шляхом ділення планової собівартості на планову величину товарної продукції.

5 – визначається % зниження витрат на 1 грн. товарної продукції за формулою:

Останнім часом, “розрахунок зниження собівартості продукції за факторами”, головною метою якого було визначення у плані проценту зниження затрат, втратив своє значення. Такою базою в сучасних умовах має бути “нормативна собівартість продукції з планової номенклатури, асортименту та нормативів за станом на початок планового періоду” з використанням калькулювання витрат “методом величини покриття” Резервами зниження витрат по управлінню і обслуговуванню виробництва є: зменшення величини загально виробничих і адміністративних витрат, скорочення непродуктивних витрат. Дані резерви реалізуються шляхом раціоналізації виробничої і організаційної структури підприємства, шляхом заходів на скорочення управлінських витрат.

Витрати по збуту продукції – це витрати по пакуванню, транспортуванню продукції, витрати на рекламне просування товару, а також комісійні витрати. В даному напрямку важливе значення має вибір каналів збуту продукції.

Питання для самоконтролю

1. Оптимізація запасів і матеріальних потоків.

2. Роль матеріальних витрат у формуванні вартості продукції і прибутку.

3. Витрати на поставку і зберігання матеріалів на складі, їх залежність від величини та інтервалів поставки.

4. Втрати (неотриманий прибуток) через відволікання коштів у виробничі запаси.

5. Мінімізація витрат на поставку і зберігання матеріалів через визначення оптимальних партій поставки і величини запасів.

6. Методи оцінювання матеріалів у запасах за відпускання їх у виробництво, на продаж та іншого вибуття.

7. Сутність та умови ефективного застосування методів оцінювання: за собівартістю перших надходжень (FIFO), за собівартістю останніх надходжень (LIFO), за середньозваженою і нормативною собівартістю, ідентифікованою собівартістю та ціною продажу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Ананькина Е. А., Данилочкина Н. Г. Управление затратами. – М.: ПРИОР, ИВАКО Аналитик, 1998. – 64 с.

2. Бутинець Ф. Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

3. Голов С. Ф. Управленческий бухгалтерский учет. – К.: Скарбы, 1998. – 384 с.

4. Грещак М. Г., Гребешкова О. М., Коцюба О. С. Внутрішній економічний механізм підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с.

5. Котляров С.А. Управление затратами. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» // Бухгалтерія: право, податки, консультації. – 2001. - №5.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» // Бухгалтерія: право, податки, консультації. – 2001. - №5.

8. Управление затртами на предприятии: Учеб. / Под ред. Г. А.Краюхина. – СПб.: Издат. дом «Бизнес-пресса», 2000. –276 с.

9. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. – К.: Таксон, 2000. – 521 с.

10. Хорнгрен И. Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 416 с.

11. Шим Д. К., Сигел Д. Т. Методы управления стоимостью и анализа затрат: Пер. с англ. – М.: Филинъ, 1996. – 344 с.

12. Яругова А. Управленческий учет: опыт экономически развитых стран: Пер. с польск. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 240 с.