Глосарій основних термінів. Коефіцієнт безпеки операційної (виробничої) діяльності — коефіцієнт, що показує відносне допустиме зниження обсягу опе­раційної діяльності (обсягу

Коефіцієнт безпеки операційної (виробничої) діяльності — коефіцієнт, що показує відносне допустиме зниження обсягу опе­раційної діяльності (обсягу виробництва) з огляду на її прибутковість. Нижньою межею такого зниження є точка беззбитковості.

Коефіцієнт маржинального прибутку — відношення маржинального прибутку до доходу (виручки) від продажу продукції.

Маржинальний прибуток — різниця між доходом (вируч­кою) від продажу продукції і змінними витратами,

Операційний ліверидж — показник, що характеризує віднос­ну зміну прибутку внаслідок відносної зміни обсягу продажу продукції.

Точка беззбитковості — обсяг виробництва, за якого сукупні операційні витрати дорівнюють доходу (виручці) від продажу продукції.

Цільовий прибуток — прибуток, який для підприємства є прийнятним (бажаним) у певному періоді, виходячи з його стра­тегічних завдань.

Питання для самоконтролю

1. Передумови і сфера застосування CVP – аналізу.

2. Економічне значення моделювання та аналізу цього співвідношення.

3. Показники CVP – аналізу та їх роль в оцінюванні роботи підприємства.

4. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.

5. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності.

6. Обчислення рівня економічної безпеки підприємства.

7. Значення управління прибутком і факторами його формування.

8. Вплив структури витрат на прибутковість підприємства за умов динамічної операційної діяльності.

9. Операційний ліверідж, його визначення.

ТЕМА 9. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ ЗА КРИТЕРІЄМ ВИТРАТ (2 год.)

План

1. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження.

2. Параметри, форми і механізм адаптації основного устаткування.

3. Обгрунтування форми забезпечення операційної системи устаткуванням.

4. Альтернативи придбання устаткування – купівля (за рахунок власних коштів, кредиту), лізинг.

5. Особливості обчислення лізингових платежів.

Рекомендована література

1. Грещак М. Г., Гребешкова О. М., Коцюба О. С. Внутрішній економічний механізм підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с.

2. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. – К.: Таксон, 2000. – 521 с.

Мета – систематизація знань студентів про адаптацію операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат.

Завдання – освоїти загальні положення про адаптацію операційної системи до зміни її завантаження, параметри, форми і механізм адаптації основного устаткування, з’ясувати форми забезпечення операційної системи устаткуванням та знати особливості обчислення лізингових платежів.

Зміст теми

Тема охоплює комплекс різних, але певною мірою пов'я­заних між собою питань, практичне вирішення яких істотно впливає на рівень витрат підприємства. Йдеться про регулю­вання та оцінювання виробничих запасів, адаптацію операцій­ної системи до зміни її завантаження та обґрунтування форми придбання устаткування. Результатом вивчення теми мають стати знання методичних основ постановки і розв'язання за­значених задач.

Виробничі запаси відіграють важливу роль у забезпеченні операційної діяльності підприємства і є суттєвою часткою його оборотних активів. Тому необхідно ефективно управляти цими запасами. Управління запасами матеріалів різного виду і призна­чення має два аспекти: перший — своєчасне замовляння і поста­вка потрібних матеріалів на склад підприємства з мінімальними витратами на підтримування запасів; другий — організація за­безпечування матеріалами підрозділів підприємства згідно зі встановленою програмою їх діяльності, відповідними нормами та лімітами.

За певної річної потреби у матеріалах режим їх поставки і зберігання на складі в запасах безпосередньо впливає на вели­чину витрат. При цьому даний вплив є неоднозначним. Закупів­ля і поставка матеріалів великими партіями, з одного боку, збі­льшує запаси і, відповідно, витрати на їх зберігання, призводить до втрати доходу від відволікання коштів на створення запасів. З іншого боку, закупівля матеріалів великими партіями зменшує кількість поставок, Ідо знижує транспортно-заготівельні витра­ти Зворотний ефект маємо у разі зменшення партій поставок матеріалів: витрати на зберігання запасів зменшуються, транс­портно-заготівельні витрати зростають. Отже, оптимальною є така партія поставки матеріалів, яка забезпечує мінімальні транспортно-заготівельні витрати та витрати на зберігання їх запасів.

Транспортно-заготівельні витрати за певний період (як прави­ло, рік) можна визначити за формулою

де:

С_тз — загальні транспортно-заготівельні витрати за певний період;

М — потреба у поставці матеріалів за даний період у натуральному вимірі;

М_п — партія поставки матеріалів;

С_м — витрати на одну поставку (умовно вважаються однако­вими для різних партій поставки).

Витрати на зберігання запасів і втрати від відволікання коштів на їх створення вважаються пропорційними величині запасу і ви­значаються за формулою

де:

С_сз — витрати на зберігання запасів і втрати від відволікання коштів у їх створення;

Ц_м — ціна одиниці матеріалів;

Р_м — показник, який враховує втрати від відволікання коштів у запаси та витрати на їх зберігання по відношенню до величини запасів (в частках одиниці).

Загальні витрати на поставку і зберігання запасів є сумою за­значених їх складових:

Мінімум цієї функції витрат забезпечує оптимальна партія поставки матеріалів (перша похідна функції прирівнюється до нуля):

У системі управління запасами важливе значення має оцінка матеріалів за їх передачі у виробництво та іншого вибуття зі складу. Згідно зі світовою практикою та Положенням (стандар­том) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» [7] застосовуються такі методи оцінювання вибуття запасів:

• за собівартістю перших за часом надходжень запасів, або коротко — «перший—перший» (FIFO);

• за собівартістю останніх за часом надходжень запасів, або «останній—перший» (LIFO);

• за середньозваженою собівартістю запасів;

• за нормативними витратами;

• за ідентифікованою собівартістю;

• за ціною продажу.

Кожний з цих методів має свої особливості та сферу застосу­вання. При цьому слід мати на увазі, що вибір того чи іншого методу оцінювання руху запасів за умов нестабільності цін впливає на рівень витрат і прибутку підприємства в певному періоді.

Вивчаючи тему, треба хоча б у загальних рисах ознайомитись із сутністю, формами та процедурою адаптації операційної сис­теми до певного рівня зайнятості. Справа в тому, що операційна система підприємства не може постійно працювати у незмінному режимі. Він змінюється внаслідок різних причин і передусім під впливом зміни обсягу операційної діяльності (виробництва). Йдеться про те, як оптимально використати устаткування за ви­конання певного обсягу роботи (виготовлення продукції). Крите­рієм тут є експлуатаційні витрати.

Система технологічного устаткування адаптується до зада­ного обсягу виробництва (його зміни) за кількістю машин, ін­тенсивністю і часом їх роботи. Саме ці параметри визначають кількість виконуваної роботи. Економічна сутність задачі про­ста для розуміння, але методика її розв'язання є досить склад­ною. Спочатку слід сформулювати функції витрат агрегатів, де змінними є інтенсивність і час їх роботи, після чого здійсню­ється оптимальний розподіл виробництва між машинами, що виконують однакові операції. При цьому витрати на даних ма­шинах можуть бути як однаковими, так і різними.

Ще декілька пояснень щодо форм адаптації. Якщо на підпри­ємстві (в його підрозділі) наявні п машин одного функціонально­го призначення, з яких працює т машин протягом / часу з інтен­сивністю Я, то обсяг виконаної роботи чи кінцевої продукції ста­новитиме:

N = λ ´ t ´ m .