Елементи організації праці

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, завжди був основним фактором зростання продуктивності праці. Поділ праці – це відокремлення окремих працівників і їх груп у процесі праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності – від світового господарства до сім’ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці – це диференціація в суспільстві в цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв’язку з цим різних сфер суспільства (промисловості, сільського господарства, міста і села, науки, мистецтва, армії і т.ін.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці – це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності. Він полягає в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов’язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Вирішення цього питання повинно передбачати не лише вимоги раціонального використання робочого часу і кваліфікації працівників, але й збереження змістовності праці, попередження її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

Розподіл праці – це одночасне відокремлення виконання робіт. Види розподілу праці: загальний (виділення в суспільному виробництві головних галузей – промисловість, сільське господарство, транспорт), частковий (виділення у середині галузей народного господарства підгалузей, підвидів), одиничний (розподіл праці в середині підприємства).

Форми поділу праці на підприємствах:

функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу в залежності від характеру виконуваних ними функцій на виробництві й участі їх у виробничому процесі (працівники, службовці, обслуговуючий персонал, охорона);

технологічний поділ праці передбачає поділ за фазами, видами робіт, виробами, вузлами, деталями, технологічними операціями. Він визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва й впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій – підвищується ймовірність неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поділу є подетальний, предметний і поопераційний поділ праці;

професійно-кваліфікаційний поділ працівідбувається між групами працівників за ознакою однорідності виконуваних ними робіт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальністю, кваліфікацією (рис.7.1.)

Поділ праці є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Він дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметі праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної і соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати процес поділу праці можна доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної праці.

Рис. 7.2. Класифікація розподілу праці

З розподілом праці нерозривно пов’язане кооперування праці – об’єднання відокремлених трудових процесів в один, який ритмічно, безперервно й ефективно функціонує. Кооперування праці означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії працівників і підрозділів між собою, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. І

Складність і значення кооперації праці безпосередньо на виробництві зростає в міру поглиблення одиничного розподілу праці. Існують наступні форми кооперації праці:

міжцехова кооперація спеціалізованих цехів, спрямована на забезпечення злагодженої їхньої взаємодії по випуску кінцевої продукції підприємства;

внутріцехова кооперація спеціалізованих ділянок, мета якої – взаємоув’язка їхньої діяльності щодо випуску кінцевої продукції цеху;

внутрідільнична кооперація окремих працівників чи виробничих бригад по випуску закріпленої за ділянкою продукції;

внутрібригадна кооперація, що поєднує робітників, які спільно виконують єдине для бригади виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати праці бригади.

Під час проектування поділу і кооперації праці на підприємстві необхідно враховувати прогресивні елементи - сумісництво професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота в комплексних бригадах з частковою чи повною взаємозамінністю.

На сучасному етапі господарювання основними напрямками вдосконалення розподілу і організації праці повинні бути:

формування трудових процесів і складу виробничих операцій з урахуванням економічної доцільності психофізіологічних та соціальних наслідків розподілу праці;

складання проектних балансів робочого часу для окремих працівників за професіями і робочими місцями, за бригадами, ділянками і цехами з ув’язуванням цих балансів між собою;

розробка тарифно-кваліфікаційних характеристик для кожного виду робіт і чіткого переліку функціональних обов’язків працівників;

забезпечення рівної інтенсивності праці на всіх ділянках виробничого процесу, науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку;

забезпечення ритмічності, безперебійності трудового і виробничого процесів за рахунок чіткої кооперації праці і підвищення її продуктивності на організаційній основі.

Необхідним елементом організації праці є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальному нервовому напруженню працівника.

Робоче місце – це частина виробничого простору одного або групи працівників, оснащена основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виробництва певного виду робіт. Вимоги до організації робочого місця розробляються такою наукою, як ергономіка, основним завданням якої є вивчення функціональних можливостей людини в трудових процесах і розробка рекомендацій щодо створення оптимальних умов праці.

Усі робочі місця класифікуються за такими ознаками, як професія та кількість виконавців (індивідуальні і колективні); ступінь спеціалізації (універсальні та спеціалізовані); рівень механізації (ручні, машино-ручні, механізовані, автоматизовані, апаратурні); кількість устаткування (одно верстатні та багатоверстатні); характер розміщення і просторі (стаціонарні і рухомі) та ін.

Організація робочого місця – це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування і атестація.

Під плануванням робочого місця розуміють доцільне просторове розміщення всіх функціонально пов’язаних між собою засобів праці, предметів праці і самого працівника, яке відповідає двом вимогам: по-перше, не створюють загромадження і тісноти на робочому місці і, по-друге, не викликають зайвих рухів.

Оснащення робочого місця складається з сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. До них відносяться: основне технологічне і допоміжне устаткування, технологічне оснащення – робочий і міряльний інструмент, пристосування, запасні частини, організаційне оснащення – засоби зв'язку і сигналізації, робочі меблі, тара, робоча документація, засоби комунікації для подачі на робоче місце сировини, матеріалів, енергії, господарський інвентар для підтримки чистоти та порядку й ін.

Рівень організації праці на робочому місці залежить від досконалості системи його обслуговування. Організація обслуговування робочих місцьприпускає своєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування – налагодження, змащення, регулювання, ремонтне і міжремонтне обслуговування; забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами; подачу необхідних видів енергії – тепла, електроенергії; межопераційний і фінішний контроль якості продукції; господарське обслуговування – прибирання, чищення; транспортне обслуговування та ін. Організація обслуговування може здійснюватись у вигляді стандартної форми (засноване на розрахунках норм обслуговування і реалізації планово-попереджувального проведення обслуговуючих робіт); планово-попереджувальної (передбачає виконання відповідних робіт до того, як процес виробництва перерветься в силу несвоєчасного їхнього виконання); та чергової форми (обслуговування за викликом з місця виробництва).

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць використовують атестацію робочих місць. Атестація робочих місць передбачає комплексну оцінку технічного та організаційного стану робочих місць, умов праці, техніки безпеки, роздивляються можливості зростання фондовіддачі та кваліфікаційного потенціалу робітника. Після проведення атестації по кожному робочому місцю приймається одно із наступних рішень: продовжити експлуатацію без змін; донавантажити; раціоналізувати; ліквідувати. Робітники несуть відповідальність за якісну і безперебійну роботу, для цього вони повинні мати відповідні права і обов’язки, які закріплені у відповідних офіційних документах. До них належать:

кваліфікаційні характеристики кожної посади, які складаються з трьох розділів (перший – „Посадові обов’язки”, другий – „Повинен знати”, третій – „Вимоги до кваліфікації”);

посадові інструкції, які є базою для визначення кола професійних обов’язків конкретного працівника, за виконання яких він отримує заробітну плату;

опис робочого місця, який містить наступні розділи: найменування посади; підпорядкованість робітника; ціль роботи; напрямки і задачі діяльності; інформаційні взаємовідносини; права; відповідальність.

Основою будь-якого виробництва є трудовий процес –організований процес здійснення людиною розумових і фізичних зусиль з ціллю отримання корисного результату, процес перетворення ресурсів в суспільно корисні цінності і блага, який здійснюється людиною. Виробнича операція - це частина трудового процесу, яка виконується одним чи групою робітників на одному робочому місці, над одним предметом праці. Зміна хоча б однієї з цих ознак означає завершення однієї операції і початок іншої. Операція, в свою чергу, складається з прийомів, трудових дій і рухів.

Трудовий рух – це однократне переміщення рук, ніг, корпуса в процесі праці (наприклад простягнення руки до деталі).

Трудова дія – це сукупність трудових рухів, які виконують беззупинно і які мають цільове призначення (наприклад „виключити персональний комп’ютер”)

Трудовий прийом – це сукупність трудових дій, об'єднаних одним цільовим призначенням, яка представляє собою закінчену елементарну роботу (наприклад, „зробити копію документа”).

Спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується визначеним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворить метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом з проектуванням технологічного процесу.

Задача виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, що значно перевищує норми праці, які застосовують ефективні способи ведення трудового процесу. Раціональні прийоми і методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються через систему підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, семінари, навчальні курси тощо

Трудовий колектив підприємства (організації, фірми) незалежно від його організаційно-правової форми складають усі працівники, які беруть участь своєю працею в його діяльності на основі трудового договору (контракту). Найбільш важливою класифікацією трудового колективу є розподіл робітників на реальні групи та умовні групи.

Реальні групи – це групи, створені за волею керівництва на базі діючих на даному підприємстві форм поділу і кооперування праці. В таких групах є керівник і чіткий розподіл функцій і обов’язків. До таких груп, відносять виробничі групи, які разом виконують одне завдання (бригада по збору автомобілів на заводі, відділ маркетингу).

Умовні групи – це номінальна сукупність людей, які об’єднані за такими ознаками: стать, вік, освіта, рівень кваліфікації, стаж роботи тощо.

Одним із елементів організації праці є вдосконалення умов праці. Умови праці - це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на працездатність і здоров'я людини в процесі виробництва.

На працівника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів,які поділяють на такі групи:

соціально-економічні, які включають законодавчу і нормативно-правову базу, що регламентує умови праці;

психофізіологічні (виробничі), які обумовлені конкретним змістом трудової діяльності , характером праці (фізичне і нервово-психічне навантаження, монотонність, темп і ритм праці);

санітарно-гігієнічні фактори визначають зовнішнє виробниче середовище (температуру повітря, шум, вібрацію, освітлення), а також санітарно-побутове обслуговування на роботі;

естетичні умови, які сприяють формуванню позитивних емоцій працівника (архітектурне, конструкторське, художнє оформлення інтер’єру, обладнання, виробничого одягу);

соціально-психологічні фактори, характеризують взаємовідносини в трудовому колективі і створюють морально-психологічний клімат.

Таким чином, умови праці – це складові зовнішньої середи, яка оточує робітника, або ці складові інколи називають факторами середи. Вони об’єднані в чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні, радіаційні. Умови праці можуть бути а)оптимальними, які зберігають здоров’я людини і підтримують високій рівень працездатності; б) допустимі, які визначають рівень факторів середи, які не перевищують певних меж; в) шкідливі.

Усі фактори необхідно враховувати під час проектування режимів праці і відпочинку. Метою наукової організації праці є зменшення ступеня небезпечного впливу умов праці на організм людини, створення умов для збереження працездатності і стабільно високої продуктивності праці (рис.7.2.).

Рис. 7.2. Класифікація умов праці

Вдосконалення умов праці на підприємствах проводиться у таких напрямках: впровадження нової техніки, яка забезпечує збереження здоров’я людини, застосування нових прогресивних технологій, які сприяють виведенню людей із шкідливих робочих зон, впровадження сучасних засобів техніки безпеки, з ціллю запобігання виробничому травматизму, оздоровлення виробничого середовища, запобігання професійним захворюванням, покращення естетичних умов праці.

На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову, договірну. Така розмаїтість визначається тим, що різні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, які трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну. Поняття дисципліни праціпоєднує перераховані різновиди дисциплін і виявляється у свідомому виконанні працівниками своїх службових обов'язків.

Нормування праці

Нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання. Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування в зв’язку зі змінами організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Сутність нормування праці полягає в тому, щоб визначити витрати живої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці.

На кожному підприємстві норми праці використовується під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського та цехового планування. За допомогою норм складається бізнес-план на підприємстві, планують обсяги виробництва, розраховують завантаження устаткування і робочих місць, норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу.

Залежно від особливостей виробництва об’єктами нормування можуть бути:

обсяг роботи за певний період часу – годину, зміну, місяць. Він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках;

зона обслуговування для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада;

чисельність персоналу при обслуговуванні потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем;

робочий час, який нормується на різних рівнях управління і різними видами норм;

витрати фізичної і нервової енергії працівників.

Таким чином, виходячи з об’єктів нормування, на підприємствах застосовують різні види норм праці (мал. 7.3.).

Рис.7.3. Види найбільш уживаних норм праці.

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу. В економічній літературі використовується наступна класифікація витрат робочого часу виконавця і часу використання устаткування.

= +

= +

= + +

= +

Рис.7.4. Класифікація затрат часу

Час підготовчо-заключної роботи включає час, який витрачається на підготовку до виконання певної роботи і її закінчення (отримання виробничого завдання, інструментів, технічної документації, інструктаж щодо виконання робіт, наладка обладнання, здача готової продукції тощо).

Час основної оперативної праці витрачається на дії по якісній та кількісній зміні предмета праці. Час допоміжної оперативної праці – це час, який витрачається на дії, які забезпечують виконання основної роботи (час на завантаження сировини, матеріалів, установку і закріплення деталі, переналагоджування обладнання).

Час технічного обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем, обладнанням та інструментом (заміна зношеного інструменту, прибирання відходів виробництва, чистка, змащування устаткування тощо).

Час організаційного обслуговування – час на підтримку робочого місця у робочому стані на протязі зміни. Не залежить від конкретної операції (розміщення на початку і прибирання наприкінці зміни інструмента, документації, переміщення в межах робочого місця ємності х сировиною, напівфабрикатами).

Вивчення витрат робочого часу виконується з ціллю зменшення і ліквідації втрат і непродуктивних витрат робочого часу, з ціллю виявлення причин невиконання або значного перевиконання норм, розрахунку нових норм і нормативів, для визначення якості методів і прийомів праці, які використовуються у трудовому процесі. В залежності від призначення, кількості об’єктів спостереження використовують наступні методи вивчення робочого часу: фотографія робочого дня метод миттєвих спостережень; самофотографія; хронометраж; анкетне і усне опитування;

Фотографія робочого дня – це вивчення всіх без виключення витрат робочого часу на протязі зміни або її частини. Використовується для розрахунку норм і нормативів підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби; для вивчення передового досвіду праці; виявлення втрат робочого часу і резервів росту продуктивності праці. Виконується спеціально виділеною особою.

Самофотографія робочого дня – облік робочого часу, який виконується самим робітником.

Метод моментних спостережень – фіксація стану працівника в досліджувальний період, причому це може відбуватися як через рівні проміжки часу, так і в випадково обрані моменти часу.

Хронометраж – метод вивчення затрат робочого часу, який використовується для вивчення трудомісткості елементів трудового процесу, що повторюється, а також для аналізу раціональності прийомів праці, тобто фіксується час здійснення однієї операції, яка виконується багато разів. Цілі хронометражу полягають у встановленні норм часу для розробки нормативів праці, вивчення передових приймів праці, перевірки якості діючих норм.

Анкетне і усне опитування – проводять з метою вивчення існуючого стану організації праці на виробництві, раціональності використання робочого часу, виявлення і узагальнення пропозицій працівників про можливі заходи покращення використання фонду робочого часу.

Методи нормування праці – це сукупність засобів встановлення норм праці, яка включає також аналіз трудового процесу, проектування раціональної технології і організації праці, розрахунок норм. Вибір методу нормування праці залежить від характеру робіт, що нормуються і умов їх виконання. Практиці відомі такі методи і способи встановлення норм.

Сумарні методи– норми, які встановлюються відразу на цілу операцію або комплекс операцій без розподілу на складові частини, тобто сумарно. Такі норми, не відповідають завданням підвищення ефективності виробництва внаслідок слабкого їх обґрунтування, не відбивають справжніх трудозатрат і не стимулюють працівників до підвищення продуктивності праці. Залежно від об’єкта нормування, досвіду нормувальника, рівня використовуваної техніки, технології та організації праці розрізняють такі способи встановлення норм сумарним методом:

1) досвідний метод – норми визначаються на основі суб’єктивної оцінки нормувальника (майстра, технолога);

2) порівняльний методполягає в підборі деталі чи операції-аналога та зіставлення тих характеристик, які саме визначають норму часу.

3) статистичний методприпускає використання даних про затрати праці на конкретну операцію (деталь, виріб), що були в виробництві у минулому. Питома вага цих норм в умовах швидкого оновлення асортименту продукції зменшується, хоча вони можуть бути використані також при встановлення затрат праці на унікальні одиничні види продукції.

Аналітичні методи. За їх допомогою проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи, потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість, виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначається на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично-розрахунковим.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично-дослідним.

На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм.

Досягнення рівнонапруженості норм – важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.

Контрольні запитання і завдання

1.Сутність і завдання організації праці.

1. Основні елементи організації праці, їх характеристика.

2. Сутність нормування праці, його значення в сучасних умовах.

3. Перелічить основні види поділу праці.

4. Що розуміється під організацією робочого місця?

5. На які групи поділяються фактори, які визначають умови праці?

6. Охарактеризуйте систему нормативів праці.

7. Як розподіляється робочий час?

8. В чому полягає різниця між фотографією робочого дня і хронометражем?