Сутність, зміст і завдання праці

Організація і нормування праці

В ринкових умовах господарювання зростає важливість всіх факторів, які впливають на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших факторів ефективності є науково обґрунтована організація праці.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих соціально-економічних результатів. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Термін „організація праці” розглядається з декількох позицій. З одного боку, організація праці на підприємстві – це система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Визначення, що розкриває поняття "організація праці" у зазначеному вище змісті, називають "атрибутивним" (від слова "атрибут" - істотна ознака), тому що таке визначення повинне характеризувати істотну властивість розглянутого явища. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу у відмінності від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміну "організація праці" – це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв’язків між частинами цілого, це функція управління, пов'язана з керуванням чи зміною упорядкуванням чого-небудь. Це так званий функціональний зміст терміна "організація" – у цьому значенні організація праці на підприємстві – це дії по встановленню зміни порядку здійснення трудового процесу і зв'язаних з ним виробничих взаємодій працівників із засобами виробництва й між собою.

Наукова теорія праці вперше знайшла відображення понад 100 років тому в тейлоризмі, її подальший розвиток полягав у переході до концепцій „збагачення праці”, „автономних груп”, „гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі економіко-соціологічних і політично-ідеологічних теорій „демократії в промисловості”, „соціальної інтеграції”, „доктрині людських відносин” та ін. В процесі виробництва праця людей організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов’язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці

В сучасній економічній науці виділяють три головні цілі організації праці (або три критерії її раціональності):

предметна – забезпечення потрібних обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) певної якості в необхідний термін;

економічна – досягнення предметної цілі діяльності при максимальній віддачі кожної одиниці живої праці, яка була залучена у процес виробництва , та зниженні сукупних витрат на виробництво;

соціальна – гуманізація процесу праці, тобто вдосконалення її умов і змісту, підвищення якості трудового життя, розвиок і реалізація трудового потенціалу працівника.

Цілі організації праці досягаються в процесі вирішення наступних задач:

економічних – забезпечення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, зайнятості персоналу, рівномірної напруженості праці,економії ресурсів, підвищення якості продукції;

оганізаційні – вихзначення послідовності виконання роботи, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення їх повного та равномірного завантаження;

психофізіологічних – оздоровлення виробничого середовища, зниження ваги і нервово-психічної напруженості праці;

соціальних – привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме підвищення розноманітості праці, її змістовності, престижності, забезпечення повноцінної оплати праці, умов для розвитку тощо.

Організація праці на підприємствах повинна бути науковою, забезпечувати безперервне впровадження у виробництво досягнень науки і передового виробничого досвіду, найбільш ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фондів підприємства. Сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, на які спирається наукова організація праці, називають її основами; їх можна представити такими групами:

Соціально-економічні основи наукової організації праці визначають цілі, характер, зміст праці у суспільстві, соціально-економічну спрямованість заходів організації праці.

Техніко-економічні основи наукової організації праці – досягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь праці і предметів праці, техніки і технології виробництва.

Психофізіологічніоснови складають висновки з рекомендацій наук, які вивчають фізіологію і психологію праці, зміни, що відбуваються в організмі людини під час виконання трудових дій за певних виробничих мов.

Правові основи наукової організації праці – це закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція України, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.

Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в різного роду нормативних документах і матеріалах, що регламентують виробничі і трудові процеси, економіку і управління виробництвом.

Специфічними особливостями прояву організації праці на підприємстві, її впливу на різні боки виробництва виступають її функції, які дозволяють конкретизувати загальні завдання організації праці та виділити в кожній із них головні напрямки впливу як на виробництво, так і на окремого працівника (табл. 7.1.).

Таблиця 7.1.