Загальна характеристика Європи

РОЗДІЛ II. РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ.

Тема 1. Країни Європи

1. Загальна характеристика Європи.

2. ФРН.

3. Велика Британія.

4. Франція.

5. Італія.

6. Держави-сусіди України.

Загальна характеристика Європи

Економіко-географічне положення регіону Європа.Європа розташована на заході Євразії та займає приблизно п'яту її час­тину. Її площа — 10,8 млн. км². Це порівняно невеликий регіон нашої планети, але на її території повністю або частково розмістилися близько 50 країн. Найбільша країна за площею (без урахування Росії) — Україна (603,7 тис. км²), найменша — Ватикан (0,44 км²).

Європа омивається водами Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Найближчий материк — Африка. У районі Гібралтарської протоки відстань до неї становить 15—20 км. Площа півостровів становить четверту частину всієї площі регіону, а на острови припадає понад 700 тис. км². Європа є одним з основних осередків світової цивілізації, батьківщиною Великих географічних відкриттів, промислової революції, міських агломерацій, відіграє важливу роль у міжнародному географічному поділі праці.

Економіко-географічне положення Євро­пи характеризується такими рисами:

· основна частина території розташована в помірному поясі;

· має надзвичайно сприятливе приморське положення (крім окремих районів її східної частини); (економічний розвиток багатьох країн з давніх часів пов’язаний саме із морем).

· розташована на перетині міжнародних шляхів сполучення;

· в останні роки міждержавні відносини всередині регі­ону покращилися, це пов'язано з розпадом світової соціалістичної системи;

· сусідні регіони мають нижчий рівень економічного розвитку, але володіють значними при­родними ресурсами.

Природні умови і ресурси. Країни Європи мають досить сприятливі умови для господарського розвитку: вдале поєднання рівнинного та гірського рельєфу, кліматичних умов, переважно родючих ґрунтів та ресурсів прісної води.

У рельєфі Європи переважають низовини й височини, гори займають менше ніж п’яту частину території. Основна частина Європи перебуває в межах помірних широт. Тільки крайні північні й південні її області розташовані в субарктичному й субтропічному поясах. Найбільш сприятливі умови для розвитку сільського господарства — у західній частині Європи. Найкраще забезпечені земельними ресурсами країни Східної Європи.

Загальна площа земельного фонду Європи становить близько 10 млн. км², або 1000 млн. га. На одного європейця припадає приблизно 1,5 га землі, це значно більше, ніж в Азії, але набагато менше, ніж у Північній Америці. Близько половини земель належать до сільськогосподарських угідь.

Лісистість Європи перевищує 30%. Вона є особливо великою в північній її частині. Найкраще лісовими ресурсами забезпечена європейська частина Росії, Фінляндія та Швеція.

У Європі простежується закономірне зменшення річкового стоку із заходу на схід і з півночі на південь. До країн, добре забезпечених водними ресурсами, можна віднести Швецію, Фінляндію, Велику Британію, Росію. Найбільші річки Європи судноплавні, деякі з’єднані каналами. Загалом забезпеченість водними ресурсами в Європі є високою, хоча проблема чистої прісної води в деяких країнах постає досить гостро.

Мінеральні ресурси Європи є досить різноманітними, але досить виснажені, особливо в західній частині. Щоб забезпечити економіку регіону, власних запасів недостатньо. Із паливних корисних копалин у Європі найбільш значними е покла­ди вугілля (Росія, Україна, Польща, Німеччина та ін.). Запасів нафти найбільше в Росії, Великій Британії та Норвегії (шельф Північного моря). Природний газ залягає и надрах Росії, Норвегії та Нідерландів.

У Південній і Центральній Європі, а також у Росії є великі родовища рудних корисних копалин, наприклад ртуті, мідних руд, вольфраму, свинцю, цинку. Сировиною для виробництва чавуну й сталі краще забезпечені Україна, Росія, Швеція, Франція, Люксембург. Світове значення мають родовища залізних руд: Курська магнітна аномалія, Криворізький і Лотаринзький басейни. У групі нерудних корисних копалин особливе значення має хімічна сировина, насамперед сірка, фосфати, калійні й кухонні солі. Так, на фосфати багаті надра Росії, на сірку — Польщі, України, калійних солей багато в Німеччині, Білорусі та Росії, кухонної солі в Україні, Росії, Польщі. Але особливо великими е запаси різноманітних буді­вельних матеріалів: мармуру, граніту, туфу, цементної сировини.

Ґрунти значної частини Європи не належать до дуже родючих. Однак тут одержують високі врожаї. Це забезпечується завдяки тому, що діяльність європейців спрямована на раціональне використання земельних ресурсів. Це можливо за умов внесення добрив, упровадження сучасних методів обробки землі, які дають можливість підвищувати запаси органічних речовин у ґрунті; уникати порушення кругообігу та негативного балансу біогенних еле­ментів. Були розроблені ресурсо- та енергозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур. Завдяки цим заходам ґрунти рівнин Західної Європи, особливо Північно-Німецької та Північно-французької низовин, набули високої штучної родючості.

Населення, міста.У Європі проживають понад 700 млн. жителів. Густота населення (без Росії) — 97 осіб/км² (майже у 2 рази перевищує середньосвітову), найбільша (200–370 осіб/км²) — у Нідерландах, Бельґії, Великій Британії та Німеччині, найменша (3–15 осіб/км²) — в Ісландії, Норвегії та Фінляндії.

Рівень урбанізації Європи є одним із найвищих у світі - у містах мешкає близько 75 % населення. Особливу роль у регіоні відіграють великі міські агломерації. Найбільші з них — Лондонська (12 млн. осіб), Рейнсько-Рурська (11 млн. осіб), Московська й Паризька (понад 10 млн. осіб кожна). Ланцюжок агломерацій, розташованих уздовж Рейну (Кельнська, Ессенська, Дюссельдорфська, Дуйсбурзька тощо), а також ряд міст Нідерландів (Амстердам, Роттердам тощо) утворюють Прирейнський мегалополіс із населенням у З0 млн. осіб. Інший мегалополіс — Локлів — сформувався на території Англії.

Найбільші європейські міста (з населенням більш 1,5 млн.): Москва, Париж, Лондон, Мадрид, Санкт-Петербург, Рим, Барселона, Берлін, Гамбург, Афіни, Штутгарт, Мюнхен, Неаполь, Мілан.

Демографічна ситуація більшості країн Європи: I-й тип відтворення населення (низька народжуваність і відносно висока смертність. Разом ці показники дають незначний природний приріст, а в ряді випадків від'ємний. Частка населення молодшої вікової групи, як правило, становить менше 20% і продовжує скорочуватись. Частка населення середнього віку становить 60% і вище. Зростає частина старшої вікової групи — населення цих країн старіє).

Національний склад населення є досить складним. Більша частина жителів розмовляє мовами, що належать до індоєвропейської сім'ї (романська, слов'янська й германська групи). Найбільші народи Європи — німці, росіяни, італійці, французи й англійці. Основна релігія жителів регіону — християнство, причому тут представлені всі три його гілки. У Західній Європі помітно переважають протестанти і католики, у Центральній — католики й православні, а в Східній — православні. У Південній Європі є представники ісламу, вони переважають в Албанії, Боснії та Герцеговині.

Політична карта регіону.Політична карта Європи формувалася впродовж тривалого часу. Лише протягом ХХ ст. суттєві зміни відбувалися тричі: після Першої та Другої світових війн та за останні 20 років (об’єднання Німеччини, розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, зміна суспільного ладу в країнах Центральної та Східної Європи).

Кількість країн на карті Європи залежить від конкретних політичних, економічних і культурних позицій і є неоднозначною. Найбільше дискутується включення до складу Європи таких країн, як Туреччина, Косово, Кіпр, Казахстан і Республіки Закавказзя.

На політичній карті Європи нині існує 44 незалежні суверенні держави (без Кіпру і Туреччини), які об’єднані не лише географічним положенням, а й міцними економічними і політичними зв’язками.

За формою правління переважна більшість (34) держав є республіками, інші (10) – монархіями. Найдавнішою республікою є Сан-Марино (з 301 р.). Андорра перебуває під протекторатом Іспанії та Франції. Ґібралтар є заморською територією Великої Британії та єдиним колоніальним володінням в Європі.

Більшість держав унітарні за територіальним устроєм. Однак у межах Європи є і федерації, серед яких Австрія, Німеччина, Бельгія.Історичні та географічні чинники сприяли формуванню в Європі потужних інтеграційних об’єднань, політичного, економічного, фінансового характеру, серед яких найбільш впливовими є:

• Рада Європи (РЄ) — перша європейська міжурядова організація, створена після Другої світової війни (1949 р.);

• Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);

• Північноатлантичний альянс (НАТО);

• Європейський Союз (ЄС);

• Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв’язки.

Історико-географічні субрегіони Європи.За географічним розташуванням та з історичного погляду Європу поділяють на субрегіони: Західну Європу, Центральну і Східну Європу.

Субрегіон – це частина географічного регіону світу, що відрізняється схожими географічними умовами, населенням, господарством, а часто й історичним розвитком.

Кожний із цих субрегіонів має свої специфічні риси в геогра­фічному положенні, природних умовах і ресурсах, розвитку господарства.

Найбільш високий рівень розвитку має Західна Європа — це один із го­ловних центрів світового господарства. Регіон складається з 25 країн, які відрізняються одна від одної за площею, кількістю населення, державним устроєм. У той самий час, більшість держав належать до розвинених.

Центральна Європа включає 18 постсоціалістичних держав. Для більшості з них характерний середній рівень економічного розвитку, складна демографічна ситуація, подібність в галузевій структурі господарства.

Східна Європа — це європейська частина Росії. Ряд дослідників відносять до неї також Білорусь та Україну.

Однак існує і інший поділ Європи на субрегіони. За пропозицією ООН Європу зазвичай поділяють на такі субрегіони, як Північна, Південна, Західна і Східна. Цей поділ є суто географічним.

Залежно від політичної та економічної ситуації окремі країни можуть належати до різних груп країн і відповідно субрегіонів. Наприклад, Велику Британію та Ірландію суто за географічними ознаками – розташуванням поза межами материкової Європи – відносять до Північної Європи, а за економічними показниками – до Західної Європи. Останніми роками, особливо після потужного розширення ЄС у 2004 р., стало актуальним виділення субрегіону Центральна Європа.

Нині до Північного субрегіону, окрім країн Скандинавії, Фінляндії та Ісландії, відносять Прибалтійські республіки – Латвію, Литву й Естонію. Це зумовлено не тільки розташуванням останніх трьох країн на півночі Європи, а й історичними особливостями їхнього розвитку.

До Південної Європи належать три країни Піренейського півострова – Португалія, Іспанія та Андорра, а також Італія, Мальта, Греція, Албанія та більшість країн Балканського півострова – колишніх республік Югославії. Звісно, до Середземномор’я належать такі країни-карлики, як Сан-Марино і Ватикан. У зв’язку зі вступом Кіпру до ЄС та асоційованим членством у ЄС Туреччини ці країни часто також відносять до Південної Європи. Субрегіон Західна Європа включає Німеччину, Францію, Монако, Велику Британію, Ірландію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Ліхтенштейн, Австрію, Швейцарію.

Країнами сучасної Східної Європи є Росія, Україна, Білорусь та Молдова. А такі країни, як Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Словенія, Румунія і Болгарія, тобто ті, які нещодавно стали членами ЄС, виділяють в окрему групу країн Центральної Європи.

Характеристика господарства країн Європи.Економічними перевагами європейських країн є стрімкий розвиток так званих локомотивних галузей господарства, які спрямовані на випуск високотехнологічної продукції. Галузями виробництва, які забезпечують на початку ХХІ ст. європейським країнам глобальну конкуренцію, є літакобудування (Франція, Нідерланди, Велика Британія), автомобілебудування (Німеччина, Франція, Швеція), програмне забезпечення (Ірландія, Німеччина, Бельгія), цифрове телебачення (Франція), фармацевтична промисловість (Німеччина, Франція), виробництво засобів мобільного зв’язку (Фінляндія, Швеція, Велика Британія), поліграфічне виробництво (Німеччина), банківська діяльність (Велика Британія, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, Іспанія), фінансові послуги (Велика Британія, Люксембург) тощо.

Для більшості країн Західної Європи властиві всі риси галузевої струк­тури господарства розвинених країн. Для промисловості Європи, особливо її Центральної та Західної частин, характерне різке переважання обробних галузей, розвиток галузей, що спираються на висококваліфіковані трудові ресурси, високий рівень технічної оснащеності, висока якість продукції.

У промисловості також відбулося різке скорочення частки видобувних галузей і зросло значення електроенергетики, машинобудування та хімічної промисловості. Особливо швидко розвиваються новітні виробництва в авіакосмічному машинобудуванні, електроніці, електротехніці, тонкій хімії та хімії органічного синтезу. У той самий час багато традиційних галузей перебувають у застої, наприклад чорна металургія, легка промисловість, суд­нобудування, нафтохімія.

Значно більшу роль традиційні галузі відіграють у господарстві Централь­ної та Східної Європи, у той же час тут починають розвиватися новітні ви­робництва. Найбільшу роль вони відіграють в економіці Чехії, Угорщини, Польщі, Словенії.

Промислові підприємства розміщені на території регіону нерівномірно. Найбільша їхня концентрація спостерігається в так званій «центральній осі розвитку», що охоплює територію Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, біль­шу частину ФРН й Англії, схід Франції, північ Італії, захід Австрії та Швей­царію. Саме тут сформувалися найбільші промислові райони Європи — Рур­ський, Паризький, Лондонський, Роттердамський, Північно-Італійський, Ронський і Штутгартський.

Енергетичне господарство Європи орієнтоване як на власну, так і на ім­портну сировину. Видобуток кам'яного вугілля постійно зменшується. Найбільше його в Росії, Польщі, Німеччині, Україні та Великій Британії, зростає імпорт цього енергоносія зі США й Австралії. Основну частину власної нафти забезпечують Росія, Велика Британія та Норвегія. Найбільше природного газу добувається на шельфі Північного моря (Велика Британія, Норвегія), у Росії та на території Нідерландів. Значні обсяги «блакитного палива» і «чорного золота» надходять з азіатської частини Росії та країн Північної Африки.

Європа виробляє четверту частину електроенергії світу. Найбільших успі­хів у галузі досягли Країни Західної Європи. Середньорозвинені й постсоціалістичні країни трохи відстають. Переважають теплові електростанції, але для ряду держав характерна висока частка ГЕС і АЕС.

Металургійний комплекс регіону орієнтується як на власну, так і на ім­портну руду. Багато великих металургійних комбінатів Західної Європи роз­ташовано в портових містах. У зв'язку з конкуренцією, що постійно зростає, галузь переживає не найкращі часи.

Більш сприятлива ситуація в кольоровій металургії. Так, виробництво алюмінію значною мірою спирається на місцеву сировину (Росія, Греція) і джерела дешевої електроенергії (Норвегія, частково Франція).

Найбільш вагомий внесок у загальні обсяги промислового виробництва робить машинобудування. Особливістю цієї галузі є виробництво високоякіс­ної продукції середньої та високої складності. В останні роки країни регіону докладають значних зусиль, щоб наздогнати США та Японію у виготовленні сучасної наукоємної продукції. Насамперед це стосується електроніки, авіа­будування.

Друге місце за значенням посідає хімічна промисловість. Останнім часом географія хімічної промисловості зазнала змін. Орієнтація на імпортну сировину обумовила переміщення хімічних під­приємств до морського узбережжя, куди надходить імпортна нафта, а також до районів її видобутку й транспортування.

Явними лідерами у виробництві як традиційних, так і нових видів продук­ції є Німеччина і Франція. Тут виробляють барвники й пластмаси, добрива й синтетичні волокна. Швейцарія є визнаним центром виробництва лікар­ських засобів, у Росії розвинені нафтохімія та основна хімія. У північній час­тині Європи особливе значення має лісохімія й виробництво добрив.

Найдавнішою галуззю в регіоні є легка промисловість. Зараз вона зазнає не найкращих часів. Виробництво трудомістких виробів масового попиту, особливо верхнього одя­гу, тканин і повсякденного взуття, перемістилося до країн Азії. Західна Європа спеціалізується на випуску дорогої продукції — високоякісного одягу, взуття. Європейцям вдалося зберегти свої позиції у виробництві вовняних тканин, виро­бів із хутра, килимів. У ряді країн Центральної Європи збереглися виробництва масової продукції.

Серед інших галузей промисловості треба відзначити високий рівень роз­витку харчової промисловості. Більшість країн Європи забезпечують насе­лення регіону основними продуктами харчування, а молочних і м'ясних ви­дів продукції тут виробляють із надлишком. Наприклад Франція спеціалізується на виробництві вина, сиру, соняшникової олії; Німеччина — пиво, ковбаса, бекон; Данія — масло, сир, шинка.

Однією з найважливіших галузей Північної Європи та Росії є лісова й де­ревообробна. По всьому світі звідси розходяться ділова деревина, будівель­ні матеріали, картон, папір. Справжнім «деревопереробним цехом» Європи можна назвати Швецію, Фінляндію та Росію.

Високим рівнем розвитку й великими масштабами виробництва характе­ризується сільське господарство. Особливо це характерно для Західної Євро­пи, де переважають великі господарства з вузькою спеціалізацією та високою продуктивністю праці.

Спеціалізацію та розміщення сільськогосподарського виробництва обу­мовили особливості природних і соціально-економічних умов. У його струк­турі переважає тваринництво молочно-м'ясного напрямку. Західна Європа дає 20 % м'яса (переважає яловичина й свинина) і З0 % молока, виробленого у світі, хоча в цьому регіоні проживає лише близько 7 % населення Землі.

В Європі склалися три основні типи сільського господарства — північно-, середньо- та південноєвропейський.

Країни Центральної Європи поступаються західноєвропейським держа­вам у розвитку галузі, особливо врожайності сільськогосподарських рослин і продуктивності худоби. У ряді країн переважає рослинництво, найбільше вирощується зерна, соняшнику, картоплі, цукрового буряку, овочів і фрук­тів.

У Західній Європі традиційно розвинене рибальство, особливо велике значення ця галузь має в господарстві Ісландії та Норвегії. Рибалки кожної із цих країн виловлюють до 2 млн. тонн риби на рік.

У Європі розвинені всі види транспорту, а в її західній частині — найгустіша у світі транспортна мережа. У структурі пасажирообігу найбільшу роль відіграє автомобільний транспорт, у внутрішньому вантажообігу — автомобільний, залізничний і трубопровідний транспорт. Багато доріг міжнародного сполучення. Як правило, вони проходять через увесь регіон і виходять за його межі. Роль залізничного транспорту зменшу­ється, але він і зараз характеризується значними обсягами перевезених вантажів. У зовнішній торгівлі зберігає своє значення морський транспорт (частина кораблів ходить під прапорами інших країн). Для перевезення будівельних матеріалів, зер­на, руд, кам'яного вугілля використовується річковий транспорт. В останні роки у вантажообігу європейських країн зростає частка трубопровідного транспорту, а в перевезенні пасажирів — авіаційного.

Інтеграційні процеси в межах ЄС дозволяють поглибити міжнародний по­діл праці всередині регіону, призводять до оптимізації розміщення галузей господарства, скорочення витрат. Однак при цьому можуть постраждати не досить ефективні виробництва.

Україна розвиває з європейськими країнами різноманітні форми зовніш­ньоекономічних зв'язків. В останні роки зростає їхня роль у зовнішній тор­гівлі країни. Так, до країн ЄС експортується чверть українських товарів, а імпорт становить майже третину. Найбільше до України надходить облад­нання, машин і транспортних засобів, зростають закупівлі полімерних мате­ріалів, фармацевтичної продукції та паперу.