Структурна характеристика пасивів

Загальна побудова обліку пасиву

Незважаючи на те що термін «пасив» в економічній літературі, в бухгалтерському обліку використовується вже протягом кількох століть, ні міжнародні, ні національні стандарти його визначення не наводять. Цей термін застосовується і в юридичній літературі, в законодавчих актах (зокрема, у постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, указах Президента України), але також без визначення.

Нагадаємо, що термін «пасив» видатні економісти Ж. Б. Сей, А. Смітт, Д. Рікардо, К. Маркс та інші використовували у значенні «капітал як власність», підкреслюючи, що право власності на майно — це суть терміна «капітал». А тому якщо під терміном «пасив» заведено розуміти насамперед «власний капітал», то термін «зобов’язання» має означати «чужий капітал», тобто капітал позичений, взятий у тимчасове користування.

Отже, термін «капітал» відносно активів є неправомірним, оскіль­ки, означаючи право власності, він не може водночас означати речовий елемент (наприклад, «оборотний капітал» чи «основний капітал»).

Уживані К. Марксом терміни «основний капітал» та «оборотний капітал» означали варіанти (умови) використання власником найманої робочої сили, тобто форму її використання для визначення моменту експлуатації.

На нашу думку, термін «пасив» у бухгалтерському обліку слід тлумачити так: пасив — це капітал, тобто право власності фізичної або юридичної особи на активи (майно) та об’єкти (ресурси), які є на підприємстві, які контролюються ним у результаті по­передніх (минулих) подій і використання яких, як очікується, приведе до збільшення капіталу.

Що стосується терміна «зобов’язання», то підприємство як юридична особа (особливо це стосується колективних підприємств) має зобов’язання і щодо власників, акціонерів. Про це свід­чать такі елементи, як виплата дивідендів, право виходу зі складу акціонерів чи засновників тощо.

Пасиви — це капітал (власність), визначене у вартості (грошах) боргове зобов’язання підприємства (юридичної особи) або громадянина (фізичної особи) щодо іншого підприємства (юридичної особи) або громадянина (фізичної особи). У будь-якому разі пасиви показують джерело утворення активів — майна підприємства (або громадянина), тобто показують, кому винне підприємство (або громадянин) за все майно, яке воно (він) має у своєму розпорядженні. Таким чином, пасиви — це вираз права власності (капіталу) на активи (майно) відповідних юридичних або фізичних осіб, які передали це майно підприємству у користування.

Структурна характеристика пасивів

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про власність» «право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном». Право власності охороняється законом. Держава забезпечує цим законом стабільність правовідносин власності. Законом про власність визначено, що кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю особисто або спільно з іншими. Отже, власність в Україні набирає різних форм.

Законом визначено три форми власності: приватну, колективну, державну, які є рівноправними, і чотири суб’єкти власності: народ України, її громадяни, юридичні особи та держава.

У бухгалтерському обліку має бути чітко відображено право власності кожного суб’єкта на підставі відповідних доказів (документів) згідно з чинним законодавством.

Закон про власність допускає об’єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі мішаних форм власності, зокрема власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Дані бухгалтерського обліку мають забезпечити ефективне управління капіталом підприємства. Одним з основних питань є визначення організаційної форми підприємства та структура капіталу.

Світова практика виділяє кілька основних типів підприємств, котрі різняться між собою кількістю власників капіталу, їхніми правами та обов’язками, а також фінансовими можливостями (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Організаційні форми підприємств

Структура капіталу — найважливіший аспект бухгалтерського обліку в управлінні капіталом. Фінансова структура капіталу являє собою співвідношення власного та позикового капіталу, котрий використовується в процесі господарської діяльності підприємства. Від фінансової структури інвестованого капіталу зале­жить ефективність його діяльності.

Існує три основні теорії структури капіталу (рис. 1.2).

Рис. 6.2. Основні теорії структури капіталу

За сучасних умов економічного розвитку України у фінансовому управлінні доцільно використовувати теорію субординації джерел.

3.Економіко-правова характеристика пасивів як об’єкта управління

Будь-яке господарство має двоїсту (подвійну) характеристику:
з одного боку, це сукупність активів, тобто майнових об’єктів — носіїв характеристик вартості та об’єктів (суб’єктів) права власності, а з іншого — сукупність пасивів — об’єктів обліку як суб’єктів — носіїв права власності на активи (фізичні або юридич­ні особи).

Щодо обліку об’єктів — носіїв права власності на активи в бухгалтерському обліку існують дві характеристики:

1) вкладення засновників (власників) господарства (власний капітал);

2) залучені до господарювання чужі кошти, тобто зобов’я­зання підприємства щодо інших фізичних чи юридичних осіб або держави (чужий капітал).

Для потреб управління пасиви (капітал) поділяються на:

а) капітал засновників (власників підприємства);

б) капітал учасників (юридичних або фізичних осіб), які:

— або передали за контрактом свій капітал чи майно у формі грошей, засобів праці, предметів праці тощо у тимчасове користування юридичній або фізичній особі, котра має повернути його у визначені строки та виконавши його умови;

— або набули права власності на частку майна підприємства внаслідок розподілу (чи перерозподілу) національного доходу (через бюджет, пенсійний фонд, дивіденди, страховий фонд тощо) (рис. 6.3).

Рис. 1.3. Економіко-правова та фінансова характеристика пасивів

Для управління фінансами у бухгалтерському обліку мають чітко розмежовуватися поняття «власний капітал» (власність засновників) і «чужий капітал» (залучений), тобто власність інших суб’єктів власності. За залучений ззовні капітал потрібно платити проценти незалежно від того, прибутковим чи збитковим є підприємство. За власний капітал засновники після сплати податків одержують дохід (дивіденди, проценти тощо), а в разі збитковості підприємства їхній капітал зменшується на суму збитків. Тому засновники, незалежно від розміру частки власних внесків, мають право участі в управлінні підприємством.

З позицій балансової інтерпретації власності засновники формують перший розділ пасиву балансу господарства, в другому розділі пасиву відображають забезпечення наступних затрат і платежів, а в п’ятому — доходи майбутніх періодів.

Другий, третій, четвертий та п’ятий розділи пасиву балансу — це зобов’язання (довгострокові — третій, короткострокові — четвертий розділ) перед контрагентами (постачальниками, банками, бюджетом, страховими компаніями тощо).

Різноманітність форм тимчасового залучення в оборот, а точніше використання чужого капіталу в підприємницькій діяльності, зумовлює існування бухгалтерських рахунків, таких як: кредити банків, кредитори, розрахунки з бюджетом, зі страхування, з пенсійного забезпечення тощо. І хоча зазначених рахунків багато, всі вони мають єдину структуру і такий вигляд:

Рахунок. Назва власника коштів: фізична або юридична особа.

Умови зобов’язань: термін, форма оплати тощо.

Як бачимо, на будь-якому рахунку залученого капіталу першим записом має бути той, що визначає виникнення боргового капіталу.

В управлінні чужими пасивами (капіталом) важливою є їх характеристика за ознаками терміну повернення. За цією ознакою чужий капітал поділяють на короткостроковий (з терміном повернення до одного року) та довгостроковий (термін повернення — більше ніж один рік). У другому випадку іноді виділяють середньостроковий капітал (термін повернення до трьох-чотирьох років).