Структуризація та оцінювання вартості капіталу

Для забезпечення ефективної діяльності процес формування фінансової структури капіталу має підпорядковуватися певній політиці. Відповідно до обраної фінансової політики такий процес проходить три етапи (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Основні етапи процесу формування фінансової структури капіталу компанії та їх взаємозв’язок

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення власних і позикових джерел, за якого забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стабільності, тобто максимізується ринкова вартість компанії (або її акцій). Важливим показником оптимальної структури капіталу є фінансовий леверидж. Під останнім розуміють можливість керувати прибутком, маніпулюючи обсягом і структурою позикових коштів (рис. 1.5 і 1.6).

Рис. 1.5. Залежність між Рис. 1.6. Залежність між структурою

капіталу та ризиком структурою

капіталу та прибутковістю

До інструментів управління структурою капіталу належать такі методи:

1) метод ДНА-ДВПП, визначення точки бaйдyжocті (рис. 1.7);

2) aнaлiз грошових потоків;

3) метод коефіцієнтів;

4) оцінювання вартості капіталу (мінімізація вартості) (рис. 1.8).

Метод визначення точки байдужості

Рис. 1.7. Графік залежності ДНА-ДВПП

Оцінка вартості капіталу (мінімізація вартості)

Рис. 1.8. Система оцінювання вартості капіталу компанії

2.3. Побудова обліку власного капіталу(власності засновників)

Власний капітал — це власні джерела підприємства, які без визначення строку проведення внесені засновниками або залишені ними на підприємстві з уже оподаткованого прибутку. Складовими власного капіталу є:

— статутний (реєстрований) капітал;

— пайовий капітал;

— різні види нереєстрованого капіталу;

— додатково сплачений капітал;

— додатковий несплачений капітал;

— резервний (страховий) капітал;

— нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років;

— неоплачений капітал;

— вилучений капітал.

Ці складові відображають суму, яку власники (засновники) передали в розпорядження підприємства як внески чи залишили у формі нерозподіленого прибутку, або суму, що її підприємство одержало у своє розпорядження ззовні (від інших підприємств) без повернення.

Показник «власний капітал» — один з найістотніших і найваж­ливіших для підприємства, оскільки дає уявлення про такі характеристики:

— забезпеченість коштами для функціонування;

— кредитоспроможність;

— платоспроможність.

У світовій практиці у формуванні власності (капіталу) засновників підприємства розрізняють (за економіко-правовим характером) два поняття: вклади та додаткові внески засновників. Вони виконують різні функції. Для того щоб зрозуміти ці функції, варто розглянути складові елементи власного капіталу.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на реєстрований і нереєстрований. Перший — це статутний або пайовий капітал, другий — додатковий, резервний, страховий капітали та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Але вклади виконують незрівнянно більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема й таких, що залишилися у складі власного капіталу як нерозподілений прибуток.

Вклад — це частка засновника у статутному капіталі підприємства, яка виконує такі функції:

— інвестування у діяльність підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

— регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо у разі виходу учасника з підприємства або коли йдеться про правонаступництво тощо;

— управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює або пропорційна його вкладу).

Додатковий внесок — це частка засновника в інших формах власного капіталу підприємства — резервному, страховому чи у нерозподіленому прибутку (непокритому збитку) минулих років (лишається неспожитою частка прибутку поточного року), тобто вклад виконує лише першу функцію — інвестування.

Додаткові грошові внески або майно засновників можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-мате­ріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Формування статутного капіталу за рахунок вкладів засновників — обов’язковий елемент установчих документів підприємства. Сума статутного (пайового) капіталу підлягає обов’язковій реєстрації в державному реєстрі господарських одиниць. Рішення про його збільшення (зменшення) також обов’язково має реєструватися. Сума статутного капіталу за балансом підприємства не може бути відмінною від тієї, що зафіксована в державному реєстрі. Невкладені кошти засновників відображаються в пасиві балансу.

Вартісна оцінка вкладу визначає частку засновника у статутному капіталі, тоді як додаткові внески, крім випадків, щодо яких самі засновники зробили застереження, на її розмір не впливають. Ця властивість додаткових внесків набуває особливого значення, наприклад, у разі банкрутства. Учасники товариства відповідають лише в межах своїх вкладів (часток). При цьому додаткові внески учасників в інші види власності до уваги не беруться.

Згідно із законодавством внесення вкладу для засновника є обов’язковим. Воно неодмінно веде до зміни статутного (пайового) капіталу, його перереєстрації. А ось додаткові внески є добровільними. Відповідне рішення приймається простою більшістю голосів засновників. При цьому важливо, що робиться — вклади до статутного капіталу чи додаткові внески до власності (капіталу). Для побудови бухгалтерського обліку власності це має першоряд­не значення.

Вилучені з ринку акції зменшують участь акціонерного товариства на ринку і відповідно відображаються в пасиві балансу.

Система рахунків обліку власності засновників

Власність засновників (власний капітал), як уже зазначалося, складається з окремих компонентів.

Для кожного з них у бухгалтерському обліку передбачено окремий рахунок, відповідну назву, закріплений планом рахунка шифр, у фінансовому звіті (форма № 1 «Баланс» і форма № 4 «Звіт про власний капітал») передбачено рядок із відповідним кодом (рис. 1.9).

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

Рис. 1.9. Характеристика складових власного капіталу та порядок відображення їх у фінансовій звітності («Баланс» № 1, «Звіт про власний капітал» № 4)

Усі рахунки обліку власного капіталу є пасивними: шість пер­ших можуть мати лише кредитове сальдо, а два останніх — тільки дебетове.

Загальну характеристику записів на рахунках обліку власного капіталу в управлінні можна подати такою схемою (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Схеми рахунків власного капіталу