ДОГЛЯД ЗА ШКІРОЮ ТЯЖКОХВОРИХ. ПРОФІЛАКТИКА ПРОЛЕЖНІВ

Навчальна мета: уміти здійснити догляд за шкірою тяжкохворих; виконати заходи для профілактики пролежнів; обробити пролежні та накласти пов'язку.

Виховна мета: усвідомити значення загального оздоровчого догляду за шкірою для організму тяжкохворого.

Початковий рівень знань: знати основні функції шкіри; значення утримання шкіри в належному гігієнічному стані, особливо під час захворювань; причини виникнення пролежнів; ділянки найбільш частого виникнення пролежнів; ознаки пролежнів.

Оснащення:

1) вода тепла;

2) мило туалетне;

3) серветка полотняна;

4) рушник;

5) клейонка;

6) таз;

7) чиста постільна білизна;

8) чиста натільна білизна;

9) стерильний перев'язувальний матеріал;

10) 5 % розчин калію перманганату;

11) 10 % розчин камфорного спирту;

12) 1 % розчин саліцилового спирту;

13) 40 % розчин етилового спирту;

14) слабкий розчин оцту (1 столова ложка столового оцту на 1 склянку води);

15) 1 % спиртовий розчин діамантового зеленого;

16) 1 — 10 % синтоміцинова емульсія;

17) 10 % стрептоцидова емульсія;

18) мазь Вишневського;

19) гумові рукавички.

Основні функції шкіри. Шкіра виконує ряд важливих функцій. Вона бере участь у процесі дихання, регуляції температури тіла, обміні речовин. Шкіра захищає організм від впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, а також є важливим органом чуття — шкірним аналізатором.

Значення утримання шкіри в належному гігієнічному стані, особливо під час захворювань. Головною умовою нормальної життєдіяльності шкіри є її чистота. Виділення потових і сальних залоз, змішані з часточками епідермісу та пилом, постійно відкладаються на її поверхні та перешкоджають нормальному перебігу фізіологічних процесів. Забрудненість шкіри призводить до розмноження мікробів, у тому числі й хвороботворних. Шкіра фізіологічних складок додатково забруднюється секретом апокринних залоз, шкіра промежини — виділеннями сечостатевих органів і кишечнику. За наявності хвороби утримання шкіри в чистоті набуває особливого значення.

Причини виникнення пролежнів. Пролежні (змертвіння, некроз) -- це дистрофічні, виразково-некротичні зміни шкіри, підшкірної жирової клітковини й навіть окістя, що розвиваються внаслідок порушення місцевого кровопостачання та іннервації. Установлено 3 основні чинники, які призводять до утворення пролежнів: тиск, змішувальна сила і тертя.

Тиск. Під дією власної маси тіла відбувається здавлювання тканин, внаслідок чого розвивається ішемія і в кінцевому результаті загибель тканин.

Зміщувальна сила. Непрямий тиск також може призвести до механічного пошкодження і руйнування тканин. Зміщування тканин може відбутися тоді, коли пацієнт "з'їжджає" на постелі вниз або підтягується до узголів'я. Мікроциркуляція в таких тканинах порушується і тканина гине від кисневої недостатності. У більш серйозних випадках можливе розривання лімфатичних судин і м'язових волокон, внаслідок чого через 1 — 2 тиж утворюються глибокі пролежні.

Тертя. Спричинює відшарування рогового шару шкіри й призводить до утворення виразок. Тертя збільшується в разі зволоження шкіри (нетримання сечі), під час розміщення хворого на клейонці.

Впливають на розвиток пролежнів глибокі порушення обмінних процесів в організмі (тяжка форма цукрового діабету, тяжкі порушення мозкового кровообігу, тяжкі травми головного, спинного мозку). Але в багатьох випадках до утворення пролежнів призводить поганий догляд за хворим, зокрема за шкірними покривами, а також несвоєчасна зміна білизни, недостатня активність пацієнта.

Ділянки найчастішого виникнення пролежнів. Коли хворий лежить на спині, пролежні утворюються переважно в ділянці потилиці, лопаток, хребта, крижової кістки, сідниць, ліктів та п'яток. Якщо він лежить на боці чи на животі, некротизуються ділянки великих вертлюгів, колін, передні поверхні гомілок.

Може розвинутись змертвіння не тільки м'яких тканин, але й хрящів і кісток. Потім приєднується інфекція, яка може призвести до сепсису і смерті хворого. Важливо вміти виявити осіб, в яких є схильність до утворення пролежнів, і своєчасно вжити заходів для запобігання розвитку пролежнів.

За 4-бальною шкалою Norton оцінюють стан пацієнта за 5 критеріями. Оцінка дає можливість визначити схильність хворого до розвитку пролежнів (табл. 6).

Пацієнтів з оцінкою 14 балів і нижче відносять до категорії підвищеного ризику і щодо них слід здійснювати комплекс профілактичних заходів.

Пролежні класифікують залежно від ступеня пошкодження.

І ступінь. Шкірний покрив не порушений. Спостерігається стійка гіперемія, яка не минає після закінчення впливу тиску.

II ступінь. Неглибокі поверхневі порушення цілості шкірних покривів, які поширюються на підшкірну жирову клітковину. Зберігається стійка гіперемія. Відбувається відшарування епідермісу.

III ступінь. Повне руйнування шкірного покриву до м'язового шару з проникненням у м'яз.

IV ступінь. Пошкодження всіх м'язів тканин, утворення порожнин з проникненням в них підлеглих тканин (сухожилки, кістки).

Лікування. Пролежні І ступеня лікують консервативно. Процес реепітелізації відбувається, якщо некротизується тільки епідерміс. У разі пролежнів II ступеня видаляють змертвілий шар, III і IV ступеня — вдаються до хірургічного втручання з наступною дезінфекцією і видаленням змертвілих тканин. Як правило, пролежні інфікуються мікроорганізмами, які присутні в нормі на шкірі і в кишках. Найбільш ефективним методом зменшення кількості бактерій в рані є зрошення її великою кількістю ізотонічного розчину натрію хлориду. За наявності неприємного запаху рекомендують накладати на рану пов'язки з активованим вугіллям або дезодорантами, до складу яких входить хлорофіл.

Після видалення відшарованої некротизованої маси застосовують мазі для ферментативного очищення ран (іруксол). Для покращання обмінних процесів внутрішньом'язово або внутрішньовенно вводять солкосерил. Для прискорення регенерації тканин місцеве застосовують солкосерил у вигляді желе до утворення грануляцій, потім мазь — до кінцевої епітелізації.