Тема 20. ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

Основні питання для вивчення

20.1. Процес європейської інтеграції та його витоки.

20.2. Етапи розширення ЄС.

20.3. Позиції сучасного ЄС у глобальній економіці.

20.4. Європейський внутрішній ринок. Європейська економічна політика.

Література

1. Бородаевский А. Тенденции социально-экономического развития в разных регионах мира // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – №4. – С. 18-28.

2. . Гутник В. Европейский экономический и валютный союз: предварительные итоги и перспективы развития // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. – №5. – С. 3-15.

3. http://ereport.ru|reviews|rev200807.htm (Обзор мировой экономики – июль 2008 года).

4. http://ereport.ru|artikles|weconomy|eu.htm (Экономика стран Европейского Союза. Перспективы экономического развития в странах ЕС).

5. Масловська Л. До питання оцінки передумов інтеграції України в ЄС // Економіка України. – 2008. – №7. – С. 72-79.

6. Міжнародна економіка: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 203-210.

7. Тауш А. Европейский Союз: «град на холме» и лиссабонская стратегия // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. ‑№3. – С. 65-72.

Історично перше інтеграційне угрупування виникло в Європі у 1957 році. На основі Римського договору об’єднались шість країн: Бельгія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція, ФРН. З початку об’єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. З 1967 року після злиття виконавчих органів трьох регіональних організацій – Європейського об’єднання вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії об’єднання отримало назву Європейські співтовариства. З 1 листопада 1993 року після набрання чинності Маастрихтського договору (1992 р.) угрупування було перейменоване в Європейський Союз.

Ці зміни в назві об’єднання відображали глибинні перетворення інтеграційних відносин, їх перехід від нижчого типу до вищого. В еволюції європейської інтеграції виділяють декілька етапів:

1) етап зони вільної торгівлі (1958-1967 р.р.). Переваги даного типу інтеграції було доповнено з 1962 року узгодженням дій в сфері сільського господарства;

2) етап митного союзу (1968-1986 р.р.). Реалізація його принципів супроводжувалась розширенням сфери узгоджених дій. Це – охорона навколишнього середовища, технологічний розвиток, дослідження. Починається інтеграція у валютно-фінансовій сфері;

3) етап загального ринку (1987-1992 р.р.). Згідно з Єдиним європейським актом, що набрав чинності 1 липня 1987 р., країни-учасники усували останні фізичні, технічні та фіскальні бар’єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Від узгодження дій в деяких галузях перейшли до проведення єдиної політики. Тепер вона стосувалась також й соціальних та регіональних питань, галузей транспорту та енергетики. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею в сфері зовнішньої та оборонної політики;

4) етап економічного союзу (з 1993 року по теперішній час). Відповідно до Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) єдиний внутрішній ринок доповнюється форсованим розвитком валютного союзу. У лютому 2002 р. вводиться єдина валюта ЄС – євро. Створюється єдиний Європейський центральний банк. Сформовано єдиний економічний простір.

Керівництво ЄС здійснюють:

1. Європейський парламент – представницький та консультативний орган ЄС.

2. Європейська рада, що складається з урядів країн-учасників. Це директивний орган ЄС.

3. Рада ЄС – міжурядовий орган ЄС. Збирається по мірі необхідності вирішення конкретних питань на рівні міністрів.

4. Європейська комісія – наддержавний виконавчий орган ЄС.

5. Суд ЄС – верховна судова інстанція.

6. Палата аудиторів – слідкує за належним і законним управлінням бюджетом ЄС.

20.2. Етапи розширення ЄС

Інтеграційні відносини в Європі розвиваються не лише вглиб, але й вшир. Членом інтеграційного об’єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидату повинно бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, а державний борг – 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.

Процес розширення європейського регіонального об’єднання пройшов шість етапів:

1) в 1973 році до ЄС приєднались Великобританія, Данія, Ірландія;

2) в 1981 р. – Греція;

3) в 1986 р. – Португалія та Іспанія;

4) в 1995 р. – Австрія, Фінляндія, Швеція;

5) в 2004 р. – Угорщина, Польща, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія;

6) в 2007 році – Болгарія, Румунія.

На теперішній час Європейський Союз об’єднує 27 країн з населенням приблизно 500 млн. осіб. Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим, це потребує від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності.

20.3. Позиції сучасного ЄС у глобальній економіці

Сучасна глобальна економіка характеризується наявністю трьох основних центрів суперництва – США, Західної Європи, Японії. Розширення ЄС посилило його світогосподарське значення. За чисельністю населення ЄС випереджає США і Японію. В 2003-2004 р.р. обсяг ВВП, що вироблявся в ЄС, перевищив американський та в 2 рази - японський ВВП. Малі європейські країни стали лідерами і за рівнем ВВП в розрахунку на душу населення. Передусім це – Люксембург (70,5 тис. доларів), Норвегія (55,3 тис. дол.), Швейцарія (47,9 тис. дол.). США знаходились на 7 місці (39 тис. дол.), а Японія - на 11.

На теперішній час частка ЄС (27) в світовому ВВП складає 23,3 %. За темпами росту ВВП, що дорівнював у 2006 році 2,4%, країни єврозони вперше за останні роки випередили США і Японію. В 2007 році цей показник був ще вищим – 2,6%. Однак, зростання світових цін на виробничу сировину, продукти та енергоносії, розлад світової фінансової системи, підвищення обмінного курсу євро погіршили економічні результати. З кінця першого кварталу 2008 року в європейській економіці вперше з 1999 року спостерігались ознаки уповільнення. Промислове виробництво, споживчі видатки і сектор послуг скоротились. Темпи зростання ВВП впали до 2%. До 4,6 млрд. євро виріс зовнішньоторговельний дефіцит. Рекордним за останні 16 років став рівень інфляції – 4%. За рівнем безробіття – 7,2% країни єврозони випередили США і Японію, в яких ці показники відповідно дорівнюють 5,7% і 4%. В сфері провідних галузей промисловості, науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських розробок і технологій європейські країни мають більш слабку позицію. Слабким місцем європейських країн є також і фінансові ринки. Вони поступаються американським за ступенем свого розвитку та ліквідності.

20.4. Європейський внутрішній ринок.
Європейська економічна політика

На початку 90-х років ХХ сторіччя завершилось формування єдиного внутрішнього ринку ЄС. На європейському континенті з’явився економічний простір, в рамках якого економічним суб’єктам забезпечувались рівні умови конкуренції. Зниження витрат доступу на ринок посилює порівняльні переваги окремих регіонів, їх спеціалізацію, надає імпульсу поділу праці і в результаті - змінює географічну структуру виробництва. Переміщення існуючих та створення нових виробництв змінює регіональні співвідношення попиту і пропозиції та створює нові ринкові ніши і тим самим стимулює економічне зростання.

Відповідно до Маастрихтського договору, предметом загальної турботи Європейського Союзу є економічна політика. Країни ЄС перейшли від часткової координації своїх дій в сфері господарського розвитку до політики економічної конвергенції. В 1996 році Європейською Радою прийнято Пакт стабільності та конвергенції. Згідно з Пактом, уряди країн ЄС повинні дотримуватись критеріїв дефіциту держбюджету (не більше 3% ВВП) та збалансованого рівня державних доходів та видатків. За порушення критеріїв конвергенції передбачена система штрафних санкцій. Бюджетні видатки передбачаються лише на сільське господарство, інфраструктуру та регіональну політику шляхом створення спеціальних фондів. Рівень державного боргу фіксується у розмірі, що не перевищує 60% ВВП. Стабільність цін в рамках Союзу підтримується Європейською системою центральних банків шляхом регулювання короткострокових процентних ставок і проміжним регулюванням грошової маси.

В 2000 році голови держав ЄС прийняли «Лиссабонську стратегію»,за якою Союз повинен стати найдинамічнішим співтовариством в світі, здатним до безперервного економічного зростання. Економічне зростання повинно здійснюватись шляхом інтенсивного введення нових технологій в сферах виробництва та послуг. План передбачає щорічні темпи зростання за період 2000-2010 р.р. до 3% і створення до 2010 року 20 млн. нових робочих місць. Економічне зростання повинно супроводжуватись підвищенням рівня життя громадян на основі єдиних соціальних стандартів.

Основні терміни і поняття

Європейське економічне співтовариство, Європейські співтовариства, Європейський Союз, Європейський парламент, Європейська Рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Палата аудиторів, Маастрихтський договір, «Лиссабонська стратегія»

Контрольні та дискусійні питання

1. Які країни увійшли до Європейського економічного співтовариства?

2. В якому році та чому Європейське економічне співтовариство було перейменоване у Європейські співтовариства?

3. Відповідно до якого договору та в якому році інтеграційне угрупування було перейменоване у Європейський Союз?

4. Чим викликані зміни в назві інтеграційного об’єднання?

5. Назвіть етапи європейської інтеграції.

6. Вкажіть хронологічні рамки європейської інтеграції.

7. Перелічіть наднаціональні органи, які здійснюють керівництво Європейським Союзом.

8. Які фактори викликали зниження темпів зростання європейської економіки на початку 2008 року?

9. Дайте порівняльну характеристику рівня безробіття в країнах
єврозони, США і Японії.

10. В якому році Європейською Радою було прийнято Пакт стабільності та конвергенції?

Вправи

Вправа 1.Для кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідні йому терміни та поняття..

2. Наддержавний виконавчий орган ЄС.

3. Представницький і консультативний орган ЄС.

4. Інститут, що слідкує за формуванням і законним управлінням бюджетом ЄС.

5. Об’єднання, створене в 1957 році Бельгією, Голландією, Люксембургом, Францією, Італією, ФРН.

6. Програма, одним з пунктів якої є створення до 2010 р. в країнах ЄС 20 млн. нових робочих місць.

7. Договір, відповідно до якого Європейські співтовариства перейменовані у Європейський Союз.

8. Верховна судова інстанція ЄС.

9. Директивний орган країн ЄС.

10. Єдина валюта країн ЄС.

11. Вирішення конкретних питань на рівні міністрів країн ЄС здійснює міжурядовий орган.

Поняття:

а) Маастрихтський договір;

б) Суд ЄС;

в) Палата аудиторів ЄС;

г) Європейська рада;

д) Європейський парламент;

е) Рада ЄС, Європейська комісія;

ж) «Лиссабонська стратегія»;

з) Європейське економічне співтовариство;

и) євро.

Вправа 2.Оберіть єдино правильну відповідь.

1. Європейське економічне співтовариство було створено у:
а) 1957 р.;
б) 1967 р.;
в) 1983 р.;
г) 1992 р.

2. До Європейських співтовариств в 1973 р. увійшли:
а) Австрія, Фінляндія, Швеція;
б) Бельгія, Голландія, Італія;
в) Англія, Данія, Ірландія;
г) Греція, Португалія, Іспанія.

3. У 1995 р. до Європейського Союзу вступили:
а) Англія, Данія, Ірландія;
б) Бельгія, Голландія, Італія;
в) Австрія, Фінляндія, Швеція;
г) Польща, Кіпр, Мальта.

4. Для європейського інтеграційного об’єднання етап загального ринку продовжувався:
а) з 1958 по 1967 р.р.;
б) з 1968 по 1986 р.р.;
в) з 1987 по 1992 р.р.;
г) з 1993 по теперішній час.

5. Інтеграція у валютно-фінансовій сфері починається на етапі:
а) зони вільної торгівлі;
б) митного союзу;
в) загального ринку;
г) економічного союзу.

6. Єдина європейська валюта – євро введена до обігу:
а) в березні 2004 р.;
б) в квітні 2000 р.;
в) в лютому 2002 р.;
г) в січні 1993 р.

7. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею в сфері зовнішньої та оборонної політики на етапі:
а) економічного союзу;
б) митного союзу;
в) зони вільної торгівлі;
г) загального ринку.

8. «Лиссабонська стратегія» була прийнята головами держав ЄС:
а) в 2000 р.;
б) в 2002 р.;
в) в 2004 р.;
г) в 2007 р.

9. Інтеграційне об’єднання було перейменоване у Європейський Союз відповідно до:
а) Римського договору (1957 р.);
б) Єдиного європейського акту (1987 р.);
в) Маастрихтського договору (1992 р.);
г) Пакту стабільності і конвергенції (1996 р.).

10. Вкажіть кількість країн-членів ЄС на 1.01.09 р.
а) 23;
б) 28;
в) 25;
г) 27.

Вправа 3.Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове.

1. Інтеграція у валютно-фінансовій сфері починається на етапі зони вільної торгівлі.

2. Етап загального ринку триває з 1968 по 1986 р.

3. За формуванням і законним використанням бюджету спостерігає Рада ЄС.

4. Європейська комісія – наддержавний виконавчий орган ЄС.

5. Для країн-кандидатів на вступ до ЄС необхідне лише дотримання демократичних принципів суспільного ладу.

6. Відповідно до Маастрихтського договору було створено Європейське економічне співтовариство.

7. На теперішній час ЄС включає 27 країн.

8. Болгарія та Румунія приєднались до ЄС у 2007 р.

9. За чисельністю населення ЄС випереджає Японію, але поступається США.

10. Пакт стабільності і конвергенції був прийнятий в 1996 р.