Теорії портфельного інвестування.

Зародки теорії портфельного інвестування
Дж. Ст. Міль (30-40 рр. ХІХ ст.): вперше почав досліджувати процеси міграції капіталу; за допомогою статистики довів, що капітал як і товари може бути мобільним. Припустив, що в колонії з метрополій експортується надлишкова частина капіталу, яка відповідає за зниження норми прибутку на виробництві внаслідок його "перенасичення" (в термінах сучасної науки – внаслідок дії закону спадаючої граничної продуктивності) або взагалі є не затребуваною. Марксистська теорія: в основі процесів вивозу капіталу – дія закону тенденції норми прибутку до зниження. К. Маркс доводить, що капітал вивозиться за кордон не тому, що він є зайвим в своїй країні, а тому, за там він може отримати більш високу норму прибутку. В подальшому В. Ленін і Р. Гільфердінг пов’язали процеси експорту капіталу з нерівномірністю розвитку різних країн та регіонів світу і пануванням монополій. Л. Вальрасзакладає передумови аналізу міжнародної інвестиційної та платіжної позиції будь-якої країни. Правило Вальраса: вартість імпорту країни повинна дорівнювати вартості експорту та чистого припливу зарубіжних активів і процентів по них.
Сучасні теорії
І. Теорії мега- та макрорівня
Неокласика: аналіз причин руху капіталів з позицій теорії факторних переваг. Висновок: капітал в різних формах залишає країну, де його продуктивність є низькою, і прямує до країни з порівняно вищою продуктивністю (Е. Хекшер, Б. Олін, Р. Нурксе, Б. Іверсен). Неокейнсіанство: досліджуються причини та наслідки міжнародної міграції капіталів, її взаємозв’язок із коливаннями сукупного попиту та його окремих елементів (споживчих видатків, інвестицій, державних видатків і чистого експорту), рівнем зайнятості та внутрішніх заощаджень, динамікою ставки відсотка та реального обмінного курсу. Модифікація основної макроекономічної тотожності для відкритої економіки ( ( I - S )+ Хn = 0)дозволяє зробити висновок: рух капіталу з країни визначається станом її платіжного балансу. У разі, якщо експорт товарів і послуг країни буде менше за імпорт, капітал залишатиме її кордони і навпаки (Є. Домар, Р. Харрод). Також доводиться, що результати макроекономічної стабілізаційної державної політики в значній мірі залежать від міжнародної мобільності фінансових активів і від ступеня впливу конкретної національної економіки на процеси ціноутворення на світовому фінансовому ринку ( Р. Манделл, М. Флемінг). Теорії трансформації сучасного фінансового капіталу: досліджується вплив глобалізації та транснаціоналізації на динаміку і структуру світового фінансового капіталу; визначається його структуроформуюча рольвсучаснихглобальних соціально-економічних трансформаціях та аналізуються новостворені механізми контролю над виробництвом, розподілом, обміном та споживанням глобального продукту; підкреслюється його вагомий внесок в нерівномірність розподілу благ глобалізації(І. Валерстайн, В. Іноземцев, О. Тоффлер, Л. Туроу, І. Фамінський). Макротеорії портфельних інвестицій: проводиться макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику портфельного інвестування в порівнянні з реальними капіталовкладеннями (Р. Кевіс, А. Юасей, Р. Кенен та ін.); досліджується стан фінансових ринків та їх вплив на політику прийняття рішень в галузі видатків, зайнятості, виробництва, видатків і цін (Дж. Тобін, Нобелівська премія, 1981 р.). Теорії економічного зростання: міжнародні портфельні інвестиції розглядаються в контексті валового національного нагромадження та як зовнішній каталізатор економічного підйому (Г. Джонсон, С. Кузнец, Г. Хаберлер, Дж. Хікс); за допомогою економетричних досліджень підтверджується синхронність періодів інтенсивного економічного зростання та підвищених темпів розвитку фінансового посередництва[9] (Дж. Херлі, Е. Шоу). Теорія "втечі" капіталів:досліджуються причини, форми, короткострокові та довгострокові наслідки легальної й нелегальної втечі капіталів з країни; розробляються методики оцінки масштабів та критичних параметрів цього явища, насамперед, з точки зору вимог національної безпеки (О. Булатов, Д. Каддінгтон, Ч. Кінделбергер). Теорії взаємодії іноземних портфельних інвесторів з державою:науково обґрунтовуються і розробляються концепції, принципи, механізми та інструменти державного регулювання портфельних іноземних інвестицій (У. Баффет, Дж. Сорос).
ІІ. Теорії мікрорівня
"Портфельні теоріі": - математичний аналіз оптимізації прибутковості портфелю інвестицій окремого інвестора в умовах невизначеності, ризику і множини альтернатив (Г. Марковіц, Нобелівська премія, 1990 р.); - аналіз факторів, що впливають на рішення інвестора щодо структури портфелю інвестицій, модель оцінки впливу систематичного та несистематичного ризиків ринку капіталу на динаміку ринкової вартості довгострокових фінансових активів; обґрунтування доцільності диверсифікації активів (Е. Елтон, М. Грубер, Я. Моссін, У. Шарп); - визначення методів оцінки та прогнозування ринкової вартості первинних та вторинних цінних паперів (Ф. Блек, Р. Мертон, М. Скоулз У. Шарп). Теорія недосконалої конкуренції на ринку капіталів: аналізуються проблеми асиметричності інформації, недобросовісної поведінки, “помилкового вибору”, зловживання монопольними перевагами (Р. Купер, Я. Бгахваті, С. Хаймер, Р. Лакруа). Теорія мережевих взаємодій суб’єктів фондового ринку: досліджуються передумови й закономірності формування динамічної системи взаємозв’язків в умовах конфлікту чи погодження інтересів портфельних інвесторів; визначаються основні типи мережевих взаємодій та відповідних механізмів розподілу фінансових ресурсів і інформації; аналізується їх вплив на динамічну рівновагу світового фондового ринку; проводиться моделювання оптимальної структури фінансових мереж(М. Кастельс, В. Кляйн, Р. Патюрель, Х. Тореллі). Теорії стратегічного управління портфельними інвестиціями:досліджуються альтернативні варіанти поведінки інвестора в залежності від сформованої ними "піраміди цілей", поточної ринкової позиції та наявних фінансових ресурсів (П. Дракер, М. Портер, К. Прахалад, Д. Тісс, Г. Хемел). Теорії рентоорієнтованої поведінки на фондовому ринку: ринкові процеси досліджуються через призму конфлікту економічних та соціально-політичних інтересів окремих суб’єктів або груп, що конкурують між собою у боротьбі за ті чи інші права власності; в якості основного джерела додаткових переваг інвестора розглядається виключно перерозподіл ресурсів, навіть якщо він може завдати шкоди або збитків іншим особам чи суспільству в цілому (Г. Александер, Дж. Бейлі, О. Івантер, Дж. Туліо, У. Шарп).


10.2. Структура портфельних інвестицій.
Основні портфельні інвестори

Портфельні іноземні інвестиції (ПрІІ) це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування, і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів, відсотків чи спекулятивної курсової різниці.

Головна мета інвестора при портфельному інвестуванні – знайти в міжнародній економіці варіант розміщення капіталу, який дозволить йому максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність – ризик – ліквідність".

Порівняльні переваги ПрІІ над прямими:

* більш висока ліквідність — спроможність досить швидко та без значних фінансових втрат перетворитися в готівкові гроші;

* порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою процедури купівлі-продажу.

Порівняльні недоліки:

* високий рівень ризику, який поширюється не лише на доход, а й на весь інвестований капітал.

* більш низький рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть по самих прибуткових простих акціях, в розрахунку на 1 грошову одиницю вкладеного капіталу складає лише 40—50 % рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі компанії);

* відсутність у більшості випадків можливості впливати на рівень доходності цінних паперів і їх ринкову вартість;

* створюють додаткову зовнішню заборгованість країни та її резидентів.

Аналіз структури ПрІІ здійснюється за критеріями:

* за напрямком руху (експорт, імпорт);

* територіально-географічним;

* за інструментами інвестування (цінні папери, що дають право на участь в капіталі(акції), боргові цінні папери, вторинні цінні папери) ;

* за суб’єктом інвестування (підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституціональні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи, міжнародні фінансові організації);

* за терміном (короткострокові – до 2-х років, середньострокові - до 10 років, довгострокові – понад 10 років) тощо.

До 80-х років ХХ-го сторіччя частка портфельних інвестицій у структурі валових міжнародних інвестицій була відносно стабільною та становила приблизно 20 %. Починаючи з 90-років вона стрімко зростає і лише за два десятиріччя збільшується до 60 % (2007 р.). Комп’ютерна революція, створення глобальної інформаційної мережі значно полегшують процеси моніторингу міжнародного ринку цінних паперів, роблять можливим майже миттєве реагування на зміну його кон’юнктури та прискорюють процедуру переказу грошей між країнами та континентами.

Як і у випадку прямих інвестицій, понад 90 % портфельних зарубіжних інвестицій рухається між розвинутими країнами. Причинами цього є: наявність налагодженої інфраструктури фінансового ринку, потенціал якої дозволяє оперативно „обслуговувати” дуже великі потоки капіталу; традиції та гарантії щодо виконання своїх фінансових зобов’язань; стабільність та достатня прозорість податкового законодавства; менша політична ризикованість операцій тощо.

Головними портфельними інвесторами на і посередниками світового фінансового ринку є універсальні та спеціалізовані транснаціональні банки та інституціональні інвестори, операції яких як з боку попиту, так і пропозиції визначають ринкові ціни фінансових інструментів.

Інституціональні інвестори (ІнІн) – це юридичні особи, головною функцією яких є здійснення фінансових операцій:

* інвестиційні компанії – юридичні особи, що діють на ринку цінних паперів за власний рахунок і спеціалізуються на: а) андеррайтингу (випуску та гарантованому розміщенню цінних паперів приватних компаній); б) купівлі – продажу цінних паперів дилерами; в) вкладанні власних коштів у цінні папери;

* інвестиційні фонди – юридичні особи, що здійснюють випуск власних акцій з метою мобілізації грошових коштів інвесторів та їх вкладення від імені фонду в цінні папери та депозити;

* трастові фонди – спеціалізовані пайові інвестиційні фонди, в яких чітко розмежовані повноваження між компанією, що керує інвестиційним портфелем фонду, та компанією-опікуном (trustee), яка відповідає за збереження активів фонду й відповідність його діяльності цілям, задекларованим в установчих документах;

* пенсійні фонди;

* страхові компанії;

* ощадно-позичкові асоціації;

* кредитні спілки тощо.

Джерела основного доходу ІнІн:

* дивіденди та відсотки по цінним паперам, що перебувають в їх власності;

* отримання різниці цін купівлі – продажу цінних паперів;

* надання платних послуг клієнтам.

Глобалізація світових ринків також позначилася на інвестиційних фондах і компаніях: протягом останнього десятиріччя їх внутрішні інвестиції за темпами зростання істотно поступаються іноземним активам.


10.3. Ринок цінних паперів та його інструменти

Світовий ринок цінних паперів (РЦП) або фондовий ринок –сегмент світового ринку капіталів, на якому здійснюються операції з цінними паперами.

Цінні папери(ЦП) – грошові документи, що засвідчують певні майнові права та /або відносини позики.

Принципи функціонування РЦП: прозорість, відкритість, добросовісна конкуренція, рівність можливостей, захищеність прав інвесторів, збалансованість, правова упорядкованість і контрольованість.

Субєкти РЦП, його структура та інструменти наведені в табл. 10.1, 10.2, 10.3.

Функції РЦП:

* інвестиційна;

* перерозподіл власності й доходів;

* перерозподіл інвестиційних ризиків.

Таблиця 10.1. Суб’єкти РЦП та види їх діяльності
Суб’єкти РЦП · емітенти та продавці; · інвестори (покупці); · професіональні посередники ринку цінних паперів; · регулятивні органи
Види діяльності
Емісійна Організація випуску і розміщення цінних паперів
Брокерська Здійснення угод із цінними паперами в ролі комісіонера чи довіреної особи
Дилерська Здійснення угод із цінними паперами від імені власної особи та за свій кошт
Представницька Представництво інтересів однієї із сторін в угоді
Консалингова Надання юридичних, економічних, технічних та навчальних та інших видів консультацій
Аудиторська Перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку і реального фінансового стану емітенту
Депозитарна Надання послуг щодо збереження, передачі, обліку цінних паперів
Клірингова Здійснення операцій зі збирання, перевірки й підготовки документів щодо виконання угод по цінних паперах
Реєстраторська Ведення реєстрів власників цінних паперів
Регулююча Правове регулювання діяльності суб’єктів РЦП

 

Таблиця 10.2. Структура РЦП

 

Критерій класифікації Сектори ринку
Спосіб розміщення цінних паперів (ЦП) · первинний; · вторинний
Вид розміщення цінних паперів · ринок, на якому ЦП розміщуються прямим зверненням емітента до покупця; · ринок, на якому ЦП розміщуються через посередника
Місце операцій з ЦП · фондова біржа; · позасписковий біржовий ринок; · торгівля “з прилавка” або “вулична” торгівля (об’єктами купівлі – продажу є цінні папери підприємств, результати діяльності яких та стаж роботи не дозволяють їм потрапити на фондову біржу або на позасписковий біржовий ринок[10]; оформлення угод здійснюється за спрощеними, менш регламентованими, правилами); · “третій ярус” - позабіржовий ринок, відмінність якого від “вуличної” торгівлі полягає у тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладення угод, що і на біржі
Економічна природа ЦП · ринок боргових цінних паперів; · ринок пайових цінних паперів; · ринок похідних цінних паперів
Суб’єкт випуску (емітент) цінних паперів · ринок державних позик; · ринок муніципальних позик; · ринок цінних паперів підприємств та організацій
Термін обігу ЦП · ринок ЦП з установленим (фіксованим) строком обігу; · ринок ЦП без встановленого строку обігу
Механізм виплати доходу · ринок ЦП з фіксованим доходом; · ринок ЦП із змінним доходом
Територія обігу ЦП · місцевий; · національний; · регіональний; · міжнародний

 

Таблиця 10.3. Інструменти РЦП

 

Акціонерні (пайові) цінні папери — цінні папери, що обертаються на ринку, засвідчують участь їх власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства та надають майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді дивідендів.
Боргові цінні папери — цінні папери, що обертаються на ринку та засвідчують відносини позики між власником документа та емітентом (особою, яка випустила цей документ). Облігації — цінні папери з граничним терміном погашення, що надають право власникові отримувати фіксований доход від їх номінальної вартості.
Прості векселі — письмові боргові зобов’язання, що надають беззаперечне право їх власникові по закінченні терміну зобов’язання вимагати від боржника сплати визначеної на векселі суми.
Боргові розписки (ноти) —короткострокові грошові інструменти (3—6 місяців), що випускаються позичальником на своє ім’я за домовленістю з банком, який гарантує їх розміщення на ринку, придбання нереалізованих, пролонгацію кредиту та надання резервних коштів.
Інструменти грошового ринку — грошові документи, що надають їх утримувачу безумовне право на гарантований грошовий доход на певну дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти).
Фінансові деривативи — похідні (вторинні) фінансово-грошові інструменти, що засвідчують право їх власника на купівлю або продаж первинних цінних паперів.     Передплатні сертифікати - особливий вид цінних паперів, що випускаються разом з облігаціями чи привілейованими акціями і дають їх власнику право на покупку визначеної кількості звичайних акцій за обговореною ціною протягом визначеного періоду.
Опціони – цінні папери, які дають право, але не зобов’язують купити або продати пакет цінних паперів протягом визначеного терміну.
Ф’ючерси– зобов’язання (як правило, короткострокові) продати пакет акцій з отриманням оплати через певний час після підписання угоди за ціною, визначеною в контракті.
Свопи - зобов’язання з купівлі - продажу цінних паперів за поточним курсом з одночасним заключенням угоди про зворотну продаж-купівлю активів через певний термін.

 

Більшість операцій на світову РЦП (85%) здійснюється через фондові біржіорганізаційно оформлені регулярні ринки з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюються торговцями фондовими цінностями.

Зараз в світі нараховується близько 200 фондових бірж (табл. 10.4), об’єднаних в Міжнародну федерацію фондових бірж. Усі вони поділяються на групи:

* найбільш розвинуті – Нью - Йоркська, Лондонська, Токійська (60% світового обсягу торгівлі акціями), Франкфуртська (10%), Паризька (5%);

Таблица 10.4. Показники розвитку фондових ринків окремих країн

  Країна Обсяг ринку (капіталізація), млрд. дол. США. % від ВВП  
  США 6819,90 67,64  
  Японія 1407,00 33,97  
  Німеччина 875,40 47,42  
  Великобританія 509,60 35,78  
  Франція 404,50 30,88  
  Італія 334,00 30,68  
  Нідерланди 191,20 50,30  
  Чехія 18,20 12,70  
  Росія 6,30 4,40  
  Україна 2,80 4,20  
______________ *Джерело: Особенности национальных фондовых рынков // Финансы, № 15 (152) от 17-23 апреля 2006.
         

* розвинуті – Цюріхська (4%), Амстердамська, Міланська, Торонтська, Австралійська;

* перспективні - Сінгапурська, Сеульська, Гонконгська(2%), Манільська, Бангкокська;

* новостворені – Будапештська, Варшавська, Празька, Російська, Українська тощо.

Світовий РЦП є надчутливим барометром стану світової економіки,індикаторами якого є агреговані біржові індекси: Dow Jones, NASDAQ, Nikkei225, RTS, FTSE, DAX, Standard & Poor’s500, Russel2000, Hang Seng тощо).

Розмір міжнародного РЦП та кожного з його сегментів визначається через показник капіталізації, який дорівнюєсукупній вартості цінних паперів, допущених до торгівлі на фондових біржах відповідного ринку.

10.4. Міжнародні портфельні інвестиції в Україні

Протягом останніх десяти років спостерігається стійка тенденція до збільшення іноземних портфельних інвестицій в Україну (табл. 10.5). Однак, не зважаючи на це, їх частка в загальному імпорті капіталу в Україну стабільно знижується з 32% у 1998 р. до 12,3%(0,51% ВВП) у 2007 р. Експорт капіталу у формі портфельних інвестицій в середньому знаходиться на рівні 0,45% ВВП.

 

Таблиця 10.5. Міжнародна інвестиційна позиція України (2003-2007 рр.,
млн. дол. США, кумулятивним підсумком)

 
Показники На 01.01.03 Потік за рік На 01.01.04 Потік за рік На 01.01.05 Потік за рік На 01.01.06 Потік за рік На 01.01.07 Потік за ік На 01.01.08
Активи, у т.ч.
Прям інвестиції за кордон -124
Портфельні інвестиції, у т.ч. -2
- цінні папери, що дають право на участь у капіталі
- боргові цінні папери -6
Інші інвестиційні активи, у т.ч.
- кредити
Резервні активи
Пасиви, у т.ч.
Прямі інвестиції в Україну
Портфельні інвестиції, у т.ч.
- цінні папери, що дають право на участь у капіталі -204
- боргові цінні папери
Інші інвестиційні активи, у т.ч.
- кредити
Чиста міжнародна інвестиційна позиція -20327 -63 -20390 -3974 -24364 -5249 -29613 -19919 -11478 -31397

 

Із загального обсягу портфельних інвестицій в Україну 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери. Це свідчить про те, що недержавні суб'єкти фінансового ринку практично не беруть участі у міжнародній фінансовій діяльності та не використовують тих переваг і можливостей, що надає світова фінансова глобалізація.

Найбільший попит у портфельних іноземних інвесторів стабільно мають цінні папери компаній гірничо-металургійного, паливно-енергетичного і машинобудівного комплексів та облігації внутрішніх державних позик(ОВДП).








Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 1246;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.027 сек.