До виникнення наукової педагогіки була народна педагогіка.
Народна педагогіка - та педагогіка, яку створив народ. Народ свою педагогіку створював емпірично, відбирав і зберігав у пам'яті найкращі результати стосовно виховання дітей, ці результаті передавалися із покоління в покоління. Народна педагогіка – це сукупність педагогічних відомостей і виховного досвіду народу, які знайшли своє відображення у звичаях, обрядах, фольклорі, традиціях сімейного і громадського виховання.
Народна педагогіка - емпірично набутий досвід народом у справі виховання та навчання дітей в сім'ї. Особливість народної педагогіки багатотомний, але цінний підручник навчання і виховання, зберігається у памяті народу, постійно використовується систематизується збагачується: і вдосконалюється.
Українська етнопедагогіка – це основа національної системи виховання. Вперше термін «народна педагогіка» був застосований Ушинським, на Україні Духновичем. Волков ввів термін «етнопедагогіка». Ці терміні майже синоніми
- народна педагогіка - термін використовується без належності до конкретного народу.
- Етнопедагогіка - пов'язана із конкретною етнічною належністю, з національним нахилом.
Складові частини етнопедагогіки: складається з п’яти розділів:
1. „Народне дитинознавство” - це усталені погляди на дітей, емпіричні знання (донаукові, аксіоматичні) про умови і рушійні сили розвитку людських якостей на стадії дитинства, відомості про фізіологічні особливості розвитку дітей, знання періодів, етапів життя і підготовки до дорослого життя.
2. „Українське родинознавство” (фамілістика): об’єднує знання і досвід народу щодо створення міцної, здорової і щасливої сім’ї. Це наука про сім'ю, про вплив родичів на дитину. Це наука яка показує як формувати в свідомості дитини культ матері, батька.
3. „Народна дидактика”: здобутки в галузі розвитку менталітету нації; вони концентруються у поглядах на принципи, зміст та методи навчання, на зміцнення пізнавальних сил і здібностей дитини. Реалізуються через мову, загадки, прислів’я, приказки, через залучення до посильної праці і спілкування з природою. Це досвід батьків в галузі навчання дітей, розвитку розуму, кмітливості.
4. „Народна педагогічна деонтологія”: це те обов’язкове, без чого немислиме істинне виховання справжньої людини (почуття приязні до інших народів, шанобливе ставлення до рідної землі та культури, до матері, історії, традицій). Основні джерела деонтології, або національної системи виховання: фольклор краєзнавство, звичаї, традиції, обряди народний календар.
5. „Родинна педагогіка”: батьки є головними природними вихователями, головний виховний вплив яких йде через слово, приклад, уклад життя, мікроклімат сім’ї. Народна мудрість соціалізації дитини в сім’ї йде завдяки передачі їй дорослими духовного і виробничого досвіду, прищеплення культури поведінки.
Два основні підходи: народознавчі, людинознавчі. Засоби - укр. мова, історія народу, краєзнавство, усна народна творчість, нар. пісні прикмети, символіка, ремесла, родовід, календар.
В середині 70-х років XX сторіччя в науковому обігу з’являється термін „етнопедагогіка” (Волков). Це поняття вказує на національну самобутність, етнічну специфіку та оригінальність традиційних педагогічних знань.
(4) Етапи розвитку національної системи виховання:
1). Дохристиянський період - спеціальних шкіл не було. Виховання у процесі пращі хлопці - полювання, дівчата – збиральництво. Безпорядні шлюбні відносини.
2). Київська Русь - феодальна держава. (2 періоди: Поява духовного слова. Прийняття християнства). З прийняттям християнства розвивались ринкові відносини З'являється мережі різних шкіл.
3). Період Україн.Відродження 14-17ст. - розквіт національної системи виховання. Широка мережа шкіл. Декілька етапів навчання: сім'я, школа, вузи. З'являються перші ВУЗи: Києво-Могилянська Академія 1616р..). Львівській університет(166І р..). Братські школи - основна мета протистояти польським католицьким школам. Були рукописні азбуковники, словники. Перший друкований слов'янський буквар наприкінці 16 ст., 44 монастиря. Багато церквей. Біля них школи.
4). 17-19 от., - спадок. Річ Посполита. Росія. Кримський Хан - Україна під їх гнітом.
5). 20-те ст., - революція 17 р. Національна система виховання набула процвітання. Радянська влада піклується про сиріт, багатодітних сімей. Негативне: все суспільне, сім'я не може виховувати дитину в дусі суспільства.
6). 1991 р. - Незалежна Україна - склалися всі умови для розвитку педагогіки.
Державна Національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.) у своєму змісті має розділ «Національне виховання» де зазначається, що НВ в укр.державі має бути спрямоване на форм-ня у молоді та дітей світогляд-ї свід-ті, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв… (Див програму.)
Національна система виховання реалізується через:
ü рідну мову (мова передає нащадкам досвід попередніх поколінь і є показником духовної культури народу);
ü фольклор (у ньому відображено весь історико-культурний шлях народу);
ü родинно-побутову культуру (вона представлена виховними традиціями, що об’єднують минуле і майбутнє);
ü народний календар, прикмети (це енциклопедія народної мудрості);
ü національні символи і національну символіку (тобто систему знаків, що уособлюють в собі закріплення права роду, племені. князівства).
(5) Зміст загальних завдань національного виховання учнів в сучасній школі може бути реалізований за такими напрямками:
- формування національної свідомості, самосвідомості;
- виховання духовної культури;
- виховання поваги до законодавства України та її символіки;
- виховання свідомого ставлення до навчання;
- формування високої мовної культури;
- утвердження принципів загальнолюдської моралі;
- формування творчої працелюбної особистості;
- естетичне і фізичне виховання;
- формування екологічної культури;
- розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації.
Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 723;