Лекція N 5.Розвиток фармації на американському континенті

Розвиток древніх цивілізацій на американському континенті, підкоряючись основним закономірностям історичного процесу, йшов іншими шляхами, ніж в країнах Старого Світу. Народи доколумбової Америки не знали колеса та плуга, індіанці не будували млинів і не тримали домашньої худоби, не плавили заліза. У той же час вони досягли досить високого рівня в різних галузях знань. Індіанці обробляли картоплю, кукурудзу, томати, квасолю, гарбуз, дині, какао, бавовну, ананаси і тютюн, які не були відомі в Східній півкулі.

В середині минулого століття була розшифрована ієрогліфічна писемність майя. Серед збережених середньовічних рукописів корінного населення виявилися «Кодекс Пополь Вух» (Про епідемії), «Кодекс Малвабечі» (Про лікування). Залишили свої записки і очевидці подій підкорення Америки. Згідно з цими джерелами, в доколумбової Америці не було єдиної медичної традиції і до моменту початку завоювання (Колумб відкрив Америку 12 жовтня 1492 р.) ці народи досягли рівня розвинених рабовласницьких суспільств Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

Ацтеки, майя та інки знали будову людського тіла, вміли бальзамувати тіла померлих. Для цього вони застосовували бальзам толу, що складався з перуанського бальзаму, деревної смоли, ментолу, таніну та інших природних сполук.

Причинами хвороб у аборигенів Америки вважалися особливості календарного року, погані вчинки, відхилення від прийнятих норм етичної, релігійної і сексуальної поведінки, невчинення жертвоприношень, а також вплив неземних і магнетичних сил, незалежних від людини.

У кожного народу на континенті були свої божества, за якими визнавалося управління здоров'ям: одні посилали хвороби, інші охороняли від них. Так, майя поклонялися богині дітонародження Іш-Чель і богу смерті Ax-Пучу, а такі хвороби, як лихоманка, жовтяниця, кривава блювота і геморой, пов'язували з молодшими божествами - мавпами. У північних племен здоров'ям керував великий дух Маніту. Інки поклонялися поховань предків, духи яких, як вважали, впливали на долі і здоров'я людей. Бог Мамакоча шанувався у інків як покровитель здоров'я і захисник від хвороб, а син бога Сонця Імайяну «вказував» трави, придатні для лікування. Найбільше було божеств у ацтеків: Тзапотлатена шанувалася як богиня ліків, Ксіпотомек «курирувала» шкірні захворювання та хвороби очей, богиня любові Ксочікетзаль могла покарати бубонами і висипанням на шкірі, бог дощу Тлалок посилав хвороби ніг, виразки та застуду. У той же час у народів Америки були уявлення про природні причини захворювань, які пов'язувалися з умовами життя самого хворого. Аборигени Америки мали певні уявлення про можливості зараження від хворих людей, знали такі хвороби, як малярія, лихоманка, параліч лицьового нерва, епілепсія, меланхолія, божевілля, марення і т. д. Лікуванням хвороб займалися знахарі і заклинателі, які, як правило, ставилися до жрецького стану і зберігали таємницю свого мистецтва всередині роду. У ацтеків існувала спеціалізація: лікарі-травники, хірурги, акушери і т. д.

Застосування лікарських засобів на континенті грунтувалося на багатовіковому емпіричному досвіді народів і одночасно було тісно пов'язане з магічними ритуалами та віруваннями. Американський континент мав багатющим арсеналом лікарських засобів рослинного походження, який не був відомий в Європі.

У Центральній Америці, на території сучасної Мексики, виникла культура ацтеків (ацтеки прийшли в долину Мехіко в XII в.), В якій знайшли відображення багаті культурні традиції інших народів - тольтеків, сапотеків, Міштеки. Ацтеки знали близько 3000 цілющих рослин. Для знеболення пологів породіллі давали настої, відвари і соки відповідних рослин. При пологах застосовували рослина сасауакте для запобігання розривів м'язів і стимуляції пологів. Для інтенсифікації виділення грудного молока, для лікування післяпологових ускладнень, для відлучення дитини від грудей також застосовувалися водні витягання з лікарських рослин. Одним з таких широко застосовуваних рослин була наперстянка, яка увійшла в європейську медицину спочатку як блювотний (в XII в.), Потім як сечогінний засіб (у XIII ст.) І лише в XIX в., Після знайомства з медициною ацтеків, отримала визнання як найцінніший серцевий засіб.

Створені ацтеками сади лікарських рослин вразили іспанців, хоча Західна Європа вже знала про існування ботанічних садів (фармацевтичний сад Карла Великого).

У «Кодексі Бадіа», продиктованому ацтекським лікарем Мартіном де ля Крус в 1552 р., описано 285 лікувальних рослин, з них 185 рослин зображені на кольорових малюнках. У «Кодексі» вказані правила збору, зберігання, приготування препаратів з рослин, призначення цих ліків при різних захворюваннях. В даний час багато з цих лікарських рослин вивчені і введені в фармацевтичну практику. Це іпекакуана (відхаркувальний і протіводізентерійное засіб), кора хінного дерева (водні відвари володіють протималярійних дією), «кокауатл» - насіння какао і кактус «пейотль» (тонізуючий і наркотичний засіб), листя коки, які індіанці змішували з золою інших рослин, закладали за щоку і повільно жували. Листя надавали тонізуючу дію, підтримували м'язову енергію, притупляли почуття голоду. До сих пір індіанці беруть листя кока в дорогу при довгих переходах в горах і при важкій роботі. Широко застосовувався перуанський бальзам (протівочесоточное засіб), кореневище гельвезія (стріхніноподобное дія) та інші. Відомо про дію трави «матеклу», прикладання якої до ока виліковує гострі запальні захворювання очей і протягом двох діб розчиняє більмо.

Серед цивілізацій, що існували в Америці до завоювання її європейцями, особливу увагу привертає високорозвинена культура майя (сучасні Гватемала, Гондурас, півострів Юкатан). Цивілізація виникла в I тисячолітті до н.е. Основою господарства майя була обробка різних сортів кукурудзи. Вирощувалися також бобові, картоплю, какао, перець, агава, тютюн. Розроблялися соляні родовища. Індіанці майя займалися полюванням, рибальством і бджільництвом.

Богами-покровителями лікування у племен майя вважалися Іцамну, його дружина Іш-Чель, а також Кит-Болон-Тун. Писемність майя зафіксувала багату термінологію, яка відповідала таких захворювань, як ангіна, астма, водянка, геморой, гарячка, ревматизм, короста, сифіліс і т. д. Способи лікування індіанців майя і застосування ними лікарських засобів відображають тісну взаємодію емпіричних знань і релігійно-містичних уявлень і дій. Застосовувався висмоктування наривів із застосуванням роги великої рогатої худоби, що супроводжувалося заклинаннями. Для лікування травм використовувалися напої з людської сечі, в якій були зварені ящірки. Для лікування більма на око накладалися свіжі екскременти ігуани, при лихоманці - м'ясо ягуара, а його шкура, кістки і екскременти, перепалені і змішані зі смолою, використовувалися як засіб від безумства. Порошок з висушеного хвоста лисиці-самки застосовувався при кольках. При зміїних укусах до ранки прикладали ліану (подібне лікується подібним). При кривавій блювоти давали напій з перепаленого пір'я червоної папуги. Призначалися дієта, масаж, парові лазні, інгаляції і клізми. При складних операціях практикувалися наркотичні засоби з лікарських рослин і грибів. Лікування жіночих хвороб також було досить ефективним завдяки численним лікарським засобам, які готувалися з місцевих рослин, мінералів і частин тварин із суворим дотриманням доз. Лікарські засоби майя в залежності від їх лікувального ефекту поділялися на холодні (наприклад, гарбуз), які застосовувалися при лихоманці, і міцні (наприклад, мед), які застосовувалися при лихоманці і загальної слабкості. Європейські вчені відзначали, що «в цій країні росте велика кількість рослин з різними властивостями. Якби тут опинилася людина, що розуміє в них толк, то знайшов би їх дуже корисними й ефективними тому, що немає хвороби, при якій місцеві індіанці не застосовували б рослин. Однак якщо їх запитати про властивості рослин, то вони скажуть, що ці «холодні» а ці «гарячі».

Стародавні майя застосовували рослини в свіжому, сухому і подрібненому вигляді, виготовляючи з них припарки, порошки, настої, відвари, бальзами, мазі і вживаючи їх для загоєння ран, лікування набряків ніг, при затримці сечі, при зубному болю. Особливе значення мав напій з рослини бальче - як очисне і противоглистное засіб. Індіанці користувалися і коригуючими засобами - з цією метою вони застосовували мед або перець.

Крім рослин індіанці майя застосовували і ліки тваринного і мінерального походження: білок пташиних яєць (при ранах і саднах), свіже м'ясо, кров, женекое молоко (при крововиливах в око). Вапно, селітра, ртуть, сірка, миш'як та інші речовини використовувалися у формі мазей для зовнішніх цілей. При лікуванні ран і переломів застосовували «шини» з пір'я великих птахів, пластирі з рослин, які володіли ранозагоювальними і антибіотичними властивостями. Шовним матеріалом індіанцям служили нитки волосся і волокна агави.

Плем'я інків займало територію сучасних Перу, Болівії, північного Чилі і північно-західній частині Аргентини. У інків в медицині існувало раціональне начало у вигляді емпіричних відомостей про природу деяких захворювань і способах лікування, а також релігійно-містичні уявлення та ритуали впливу на хворобу. Хвороба представлялася наслідком гріха або чаклунства, і по тяжкості її судили про ступінь провини хворого. Певне значення надавалося зв'язку ряду захворювань (простудних, що вражають суглоби, психічних розладів) з певним часом року і кліматом.

Здатність лікувати лікарськими травами у інків передавалася від батька до сина. Треба було, щоб лікарі були досвідченими зелейниками. Зловживання лікарськими рослинами для одурманення каралося смертю. Особливе значення в культових обрядах інків придбали листя коки. Їх жували в сухому вигляді в суміші з гашеним вапном. Ще раніше в індіанців високогірних районів Перу, також як і в індіанців майя, кока була засобом для зняття втоми та усунення почуття голоду. Тільки в другій половині XIX ст. кокаїн (алкалоїд з листя коки) увійшов в практику європейської медицини в якості ефективного анестезуючого засобу. Серед лікарських рослин були широко відомі бальзами: толуанский (антисептик і ароматичний засіб), перуанський (лікування шкірних захворювань), копайскій (при гонореї у поєднанні з кубеба і сантали). Медицині та фармації інків були відомі лікарські засоби для лікування прокази (чаульмугрова олія) в той час, коли європейська медицина була безсила проти цього захворювання. Особливою популярністю користувався мате (парагвайський чай, як тонізуючий), а також кураре. Останній готували для полювання на різних тварин із суміші різних алкалоідоносних рослин шляхом отримання водних настоїв, подальшого їх упарювання, додавання до залишку молочного соку каучуку. Навіть легке поранення тварини стрілою приводило до ії знерухомлення. Фармація південноамериканських індіанців використовувала також насіння сабаділли і корінь сарсапарільї (при ревматизмі), бульби і смолу ялапи (як сильне проносне), корінь ратанії (в'язке), динне дерево (для поліпшення травлення).

Із сировини тваринного походження інки застосовували кров, жир, внутрішні органи кондора, лам, морських свинок. Використовувався тваринний вугілля з вовни лам і пташиного пір'я як кровоспинний засіб. Для лікування ран бразильські індіанці застосовували великих мурах з сильними щелепами. Мурах підносили до края рани, мурашки захоплювали щелепами шкіру і «зшивали» краї рани. Після цього тулуба мурах відсікали, а голови залишали в рані до повного загоєння. При цьому мав місце подвійний ефект: механічне зшивання країв рани і знезараження її за рахунок мурашиної кислоти (про існування якої аборигени нічого не знали).

У державах майя, інків та ацтеків існували чіткі форми організації медичної справи. По-перше, органи, які займалися регулюванням діяльності лікарів. Наприклад, в армії ацтеків існували спеціальні люди, які виносили поранених з поля бою. У містах були влаштовані госпіталі та ізолятори для хворих з невиліковними хворобами. Були розроблені заходи на випадок масових захворювань, аж до евакуації населення з небезпечних районів. В Імперії інків були засновані органи, які організовували притулки для хворих і калік. Калікам заборонялося жити в містах, хворим від народження заборонялося вступати в шлюб.

Таким чином, народи, що населяли територію Америки, створили багаті і самобутні культурні традиції, володіли значними знаннями в галузі медицини та фармації. Встановлення панування європейців було пов'язане з знищенням культури корінного населення, у зв'язку з чим вона не зробила істотного впливу на подальший розвиток медицини і фармації в Америці і Європі.

Надалі, протягом XVI і XVII вв. колонізація американського континенту європейцями тривала. На початку XVII століття почалося захоплення американських земель Англією і Францією. До 1760 р. в Північній Америці вже існувало 13 англійських колоній з населенням 1,6 млн людей. Рівень розвитку медицини і фармації в Англії, звичаї країни надали домінуючий вплив на розвиток американської медицини і фармації в цей період. Так, перші поселенці лікувалися переважно домашніми засобами, привезеними з собою з Англії, користувалися лікарських порадників і травниками, виданими на батьківщині. Першу допомогу переселенцям надавали священики, вчителі, освічені люди з почту губернаторів і самі губернатори. Пізніше у великих поселеннях стали з'являтися лікарі і аптекарі. Як правило, один і той же чоловік поєднував обов'язки лікаря і фармацевта.

Підготовка необхідних фахівців в той період в Америці носила ремісничий характер. Медичні знання вони черпали з випадкових книг і спостережень. Аптекарські лавки служили базою для лікувальної практики їх власників. «Лікарі-аптекарі» незалежно від рівня знань мали учнів, яких вони навчали практичним навичкам лікаря і фармацевта. В основі своїй період учнівства копіював європейську модель - для того щоб стати аптекарським учнем, достатньо було мати початкову освіту. Учні проводили в аптеці від 4 до 6 років. Від самого учня залежало, як він згодом буде працювати і як називатиметься - аптекарем, лікарем або хірургом. У більшості випадків, як і в середньовічній Європі, всі ці функції виконувалися однією особою. Свої знання учень набував важкою працею. Він повинен був жити у господаря, не мав права відлучатися з дому ввечері. Навіть одружитися без згоди власника аптеки він не міг.
Перший дипломований аптекар в Нову Англію прибув в 1632 р. Це був Гілз Фірміні. У 1692 р. в Массачусетсі вже проживало 134 практикуючих лікаря. Ці лікарі самі готували ліки і відпускали їх хворим. Вони ж давали консультації хворим, як готувати настої і відвари з лікарських рослин.

Перша аптека в Новій Англії була заснована Вільямом Девісом в Бостоні в 1646 р. Кількість таких аптек збільшувалася дуже повільно, цьому перешкоджало наявність магазинів, де поряд з продовольчими, галантерейними та іншими товарами продавалися патентовані лікарські засоби. Заважали також аптекарські лавки, що належали лікарям. В аптеках англійських колоній можна було знайти не тільки привізні патентовані лікарські засоби, але і ліки та сировину рослинного походження: ялівцеві ягоди, коріння ялапи, шафран та ін Продавалися фарби, чай, кава, лляне насіння, різні спеції. Доставка імпортних препаратів здійснювалася через підприємства оптової торгівлі, створені в портових містах Східного узбережжя.

У період колонізації Америки аптечне справа розвивалася стихійно. Перший закон, що стосується фармації, був прийнятий в 1736 р. в колонії Вірджинія. Стосувався він надзвичайно високих гонорарів лікарів і цін на ліки, які встановлювалися довільно. Закон упорядковував величину гонорарів, які вимагали з хворих лікарі, хірурги і аптекарі. Закон також вимагав, щоб у рахунку на ліки точно вказувалися його склад і вартість.

Підготовка фахівців велася так, що між медициною, хірургією і фармацією чітких кордонів не існувало. Розмежування функцій лікаря і аптекаря намітилося з часу відкриття аптеки при Пенсильванській лікарні. В цей час в колонії прибувало все більше лікарів, хірургів і аптекарів з тих країн, де фармація вже оформилася в самостійну науку. Активним прихильником відділення фармації від медицини був Джон Морган, який отримав медичну освіту в Європі і заснував в 1765 р. медичну школу при Філадельфійському коледжі. Морган критикував лікарів за те, що вони самі готували ліки для хворих, і пропонував покласти цей обов'язок на фармацевтів. Морган був першим викладачем теорії і практики медицини, фармакогнозії, рецептури та хімії.

У 1777 р. Континентальний конгрес прийняв резолюцію про реорганізацію медичного відділу армії - вперше в історії американської фармації офіційно встановлювалися обов'язки аптекаря, що складалися виключно з приготування лікарських препаратів. В цей же час були організовані аптеки і лабораторії з приготування ліків для лікарень та військових шпиталів. Медичні асоціації американських міст спільними зусиллями зробили спробу розробки єдиних стандартів лікарських засобів, в результаті чого в 1820 р. вийшла в світ перша Фармакопея США. У 1821 р. у Філадельфії була створена перша американська фармацевтична організація під назвою «Філадельфійський коледж аптекарів», перейменована потім у «Філадельфійський коледж фармації». У коледжі читалися лекції для аптекарських учнів, що було першим кроком на шляху організації систематичного навчання фармацевтів в країні. У 1826 р. Філадельфійський коледж видав «Мануал дрогістов», в якому був прейскурант оптових цін на лікарські засоби, а також список патентованих лікарських засобів з назвами латинською та англійською мовами. Незабаром фармацевтичні коледжі виникли в Бостоні та Нью-Йорку.

1835 р. в штаті Массачусетс і в 1836 р. в штаті Мічиган були прийняті перші закони про якість лікарських засобів. Видання цих законів було пов'язано з численними випадками фальсифікації ліків.

В середині XIX в. почалося освоєння західних областей континенту. У перших рядах підкорювачів «дикого Заходу» йшли місіонери-проповідники, які замінювали одночасно лікаря, хірурга і аптекаря. Для забезпечення лікарської допомоги в країні були організовані спеціальні розподільні пункти, звідки всі товари фургонами вирушали до місця призначення. Потім в освоєні райони Америки стали приїжджати фахівці зі східних штатів або з Європи. Майже всі лікарські засоби готувалися в аптеках, в тому числі і дуже популярна в той час сіра ртутна мазь. Пластир теж виготовлявся вручну. Ввозилося близько 12 патентованих засобів, що застосовувалися для лікування лихоманки, холери, запорів, і т. д.

Значний внесок у розвиток американської фармації (у тому числі і в розвиток фармацевтичної промисловості) внесли німецькі фармацевти. В середині XIX в, тисячі німецьких фахівців, у тому числі лікарі та аптекарі, рятуючись від переслідувань після поразки буржуазної революції в Німеччині (1848-1849) переїхали в США і розселилися по всій країні. Німецькі фармацевти мали кращу практичну і наукову підготовку, ніж англійські хіміки і дрогісти.

Стала швидко рости фармацевтична промисловість, початок якій поклав в 1778 р. аптекар А. Крег, заснувавши у Філадельфії лабораторію з випуску препаратів для діючої армії. Згодом ця лабораторія перетворилася на фармацевтичний завод, а штат Філадельфія зосередив на своїй території більшість фармацевтичних заводів США.

У 1852 р. в країні була організована Американська фармацевтична асоціація. Вона займалася питаннями якості лікарських засобів, освітою фармацевтів, науковими та комерційними питаннями, а також сприяла створенню фармацевтичних асоціацій в штатах.

Відразу ж після закінчення Громадянської війни (1861-1865) в Америці був відкритий ряд фармацевтичних шкіл з різними термінами навчання. На початку XX ст. в США налічувалося вже 48 фармацевтичних коледжів. У 1900 р. була створена Американська конференція фармацевтичних факультетів. Її метою було підвищення рівня фармацевтичної освіти в країні. У 1904 р. в штаті Нью-Йорк вперше був прийнятий закон, згідно з яким закінчення фармацевтичного коледжу було обов'язковою умовою для отримання права на самостійну діяльність і для реєстрації при фармацевтичному управлінні штату. У 40-х р. XX століття в США подібні закони існували вже в більшості штатів.

Кінець XIX в. в США характеризувався бурхливим зростанням фармацевтичної промисловості, а після 1914 р. США стали виробляти власні синтетичні лікарські засоби.