Сутність і класифікація інвестицій

Інвестиційна теорія започаткована ще у ХV-ХVІ ст. з появою світового ринку, коли держава почала втручатись у регулювання руху капіталу [1], проте деякі дослідники пов’язують­ становлення інвестування як окремої науки з працями М. Марковіца, який започаткував сучасну теорію інвестиційного портфелю (перша половина 50-х рр. ХХ ст.)],

Різним аспектам проблеми інвестування економіки присвячені праці відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників. Відсутність єдиного трактування терміна “інвестиції” можна пояснити молодістю науки інвестування, яка сформувалась відносно недавно. Поштовхом до її заснування й розвитку послужили роботи М. Марковіца, в яких він у першій половині 50-х років ХХ ст. заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Його наступники, Ф. Модільяні та М. Міллер, провели детальні дослідження в галузі теорії структури капіталів, а Вільям Шарп у 1964 р. вперше сформулював модель оцінки капітальних активів. Слід зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси.

Тому перш за все постає питання щодо визначення термінології наукового дослідження, виходячи із наявного на даний момент наукового та практичного досвіду, виявлення та обґрунтування закономірностей формування і використання інвестиційних ресурсів в умовах розвитку ринкових відносин.

Маржиналісти під інвестиціями розуміли обмін задоволення потреб сьогодення на задоволення їх у майбутньому.

Кейнсіанці під поняттям “інвестиції” розуміли купівлю нових ліквідних капітальних благ матеріального характеру. Ототожнювали поняття „інвестиції” з поняттям „заощадження”. Це та частина доходів певного періоду, яка не була використана на споживання. Інвестиції - поточне збільшення капіталу внаслідок виробничої діяльності певного періоду. та послуги, які переважають по вартості вкладені.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій, та їх подвійність у Дж. Кейнса: з однієї сторони він бачить у них величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншої сторонни, інвестиції виступають у формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції – як «поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду». Це «...та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання».

Неокейнсіанці визначали інвестиції як капітальні вкладення у матеріальній та грошовій формі.

Представник течії „сучасного синтезу” трактували інвестиції як відмову від визначеної цінності в даний момент на користь невизначеної цінності в майбутньому.

Термін “інвестиції” походить від лат. invest, що означає “вкладати” [2, с. 415]. В більш широкому визначенні інвестиції – це вкладення капіталу з метою забезпечення наступного його зростання.

У економістів, теоретиків макрорівня, зустрічається точка зору, яка у певній мірі може вважатися помилковою, що інвестиції – це тільки капітальні вкладення в основні фонди. Наприклад, англійській економіст Кемпбелл Л. Макконал вважає, що «інвестиції – витрати на будівництво нових заводів, на станки та обладнання з довгим строком використання тощо» [3, с.210]. Всі інші форми інвестицій у фінансових інструментах відносяться до заощаджень.

Уільям Ф. Шарп висловлює наступну думку щодо такого розмежування: «нерідко проводять розмежування між інвестуванням та заощадженням. Заощадження вважають як «відкладене споживання». При цьому поняття інвестицій звужено до реального інвестування, що збільшує національний прибуток в майбутньому». Тобто У. Шарп розуміє інвестиції як «вкладення коштів з метою отримання прибутку» [4, с.107].

Іноді інвестиції у валютні кошти, золото, нерухоме майно здійснюються з метою збереження капіталу. При здійсненні реальних інвестицій така мета не бажана, але можлива, якщо такі інвестиції призводять до зростання вартості підприємства або завоювання додаткової частини ринку. Здійснення фінансових інвестицій дуже часто передбачає саме таку мету, особливо в короткостроковому періоді, коли вкладаються тимчасово вільні грошові кошти.

Наприклад, купівля автомобіля зазвичай не є інвестицією (якщо його не використовувати для надання послуг таксі), тому що з часом його вартість

зменшиться (прибутку немає). Це просто велика покупка. Але квартира може бути гарною інвестицією, якщо її вигідно купити і ціна на неї у майбутньому зросте.

Найвлучнішим визначенням інвестицій є дефініція, що наведена Лоренсом Дж. Гітмоном: «інвестиції це засіб розміщення капіталу, що повинен забезпечувати збереження або зростання вартості капіталу і(або) принести достатню величину доходу» [5, с.70].З метою доповнення такого визначення необхідно в його кінець додати частку дефініції з закону України «або досягнення соціального ефекту».

Доцільно визначити, що існували загально прийняті погляди на строковість інвестицій, як на довгострокове вкладення коштів. Така точка зору на строковість інвестицій існувала у 70-80 рр. минулого сторіччя. Але в рамках даного дослідження таке звуження не допустиме, якщо враховувати, що в інфляційній економіці певна частина довгострокових фінансових інвестицій стає ризиковою.

Хоча категорія “інвестиції” досить тривалий час використовується світовою економічною наукою, до економічного життя України вона увійшла на початку 90-х років і у вітчизняній економічній науковій літературі протягом певного часу використовувалася у вузькому значенні.

В умовах адміністративної економіки переважна більшість науковців вживали термін “інвестиції” нарівні з терміном “капітальні вкладення”, яке означало витрати праці, матеріально-технічних ресурсів на відтворення основних фондів. У результаті капітальні вкладення розглядалися як такі, що сприяють розширенню сфери застосування праці і залученню у матеріальне виробництво нових працівників при відносному зменшенні їх кількості на одиницю виробничої потужності. А інвестиції в цьому разі – як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектору економіки. Як економічна категорія капітальні вкладення характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов’язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі за інвестиції. На той час переважала думка про те, що інвестиційне відтворення національної економіки відбувається переважно за рахунок централізованих капітальних вкладень, які направляються на відтворення основних виробничих і невиробничих фондів. Це сприяло спрощеному сприйняттю поняття “інвестування”, не охоплювало весь кругообіг інвестицій [6.с. 5].

Інвестиції як капітальні вкладення розглядалися у двох аспектах: як процес, що відбиває рух вартості при відтворенні основних фондів, і як економічна категорія – система економічних відносин, пов’язаних із рухом вартості, авансованої в основні фонди від моменту мобілізації грошових ресурсів до моменту їхнього відшкодування.

Значна частина науковців під капітальними вкладеннями розуміли витрати на відтворення основних фондів, їх примноження і вдосконалення [7,с. 45; 8, с. 60; 9, с. 45].

Закордонні фахівці в дослідженнях економічного змісту інвестицій наголошують на таких факторах:

а) приріст функціонуючого капіталу;

б) одержання додаткового доходу;

в) відмова від частини поточного споживання на користь очікуваного розширення споживання в майбутньому.

Слушні за своєю суттю, такі характеристики інвестицій усе-таки не розкривають досить повно цю складну економічну категорію.

У подальшому в економічній науці сформувалися витратний і ресурсний підходи до визначення економічної сутності капітальних вкладень. За витратним підходом капітальні вкладення розглядалися як витрати на просте та розширене відтворення основних фондів [10, с.3; 11, с.5], при цьому основною вважалась виробнича стадія руху коштів і недостатньо досліджувалася грошова форма обігу основного капіталу. За ресурсним підходом ресурси визначалися як складовий елемент капітальних вкладень, які, у свою чергу, трактувалися як фінансові кошти, що направляються для відтворення основних фондів [12, с.100].

У цей період переважала думка про суто довгостроковий характер інвестицій. Так, на думку А.М. Мороза, інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки з метою отримання підприємницького доходу, прибутку, процента [13].

С.Ф. Покропивний вважав, що "інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою отримання певного доходу (прибутку)" [14, с. 245].

Д.М. Черваньов стверджував, що "інвестиції як економічна категорія відображають відносини, пов'язані з довгостроковим авансуванням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в їхні основні та обігові фонди, а також у науково-технічний розвиток, якісне вдосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції від моменту авансування до реального відшкодування й отримання прибутку або соціального ефекту" [15, с. 130].

Довгостроковий характер капіталовкладень, відсутність в їх складі витрат на формування й відтворення оборотних фондів свідчать про обмеженість цієї категорії для реального розуміння повноцінного ресурсного забезпечення економічного зростання, науково-технологічного відновлення виробничого апарату.

Значною подією в наукових публікаціях стала поява методичних підходів, які передбачали включення до складу капітальних вкладень витрат на формування оборотних фондів, оскільки основні фонди без оборотних не можуть продукувати продукцію і накопичення. Вважати приріст прибутку (доходу) підприємства тільки наслідком більш ефективного функціонування тільки основних фондів є науково необґрунтованим. Такої позиції дотримувалися Л. Брагінський, Б. Єгізарян, В. Чернявський [16, с.226; 17, с. 37;18].

В останніх роботах включення до складу інвестицій короткострокових вкладень є наочним фактом. Так, Бланк І.О. стверджує, що безумовно окремі форми інвестицій носять довгостроковий характер, але інвестиції можуть бути і короткостроковими [19,с.12].У Лоренса Дж. Гітмана «короткострокові інструменти» класифікуються й містять всі боргові цінні папери та депозитні рахунки у банках. Уільям Ф. Шарп навіть не розглядає інвестиції за строковістю, але за текстом зрозуміло, що всі боргові цінні папери розглядаються як довгострокові, так і короткострокові. У всіх цих авторів під короткостроковими інвестиціями розуміються, як правило, вкладення коштів у фінансові інструменти.

В Україні крім інституціональних інвесторів, банків та вдало господарюючих підприємств, що здійснюють диверсифікацію своєї діяльності через придбання паїв та контрольних пакетів акцій, ніхто практично не здійснює довгострокові вкладення у фінансові інструменти. Здійснення довгострокових фінансових інвестицій не є головною метою діяльності, крім випадків проведення диверсифікації джерел отримання доходу. Ефективне використання тимчасово вільного залишку коштів на розрахунковому рахунку передбачає здійснення саме короткострокових фінансових інвестицій.

Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів. Із прийняттям Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції стали трактуватися значно ширше – як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Подібне трактування категорії “інвестиція” міститься і в Законі України “Про режим іноземного інвестування” [20]: іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

В Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зазначено, що іноземні інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб’єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект. В даному випадку об’єкт інвестування чітко не вказується.

За податковим кодексом України (стаття 14) - "Капітальні інвестиції" - господарські операції, які передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм податкового кодексу [21].

Натомість як справедливо зазначає В.П. Письмак [22], інвестиція—це капітал, призначений для використання в інвестиційній діяльності (діяльності розвитку) через здійснення множини господарських операцій.

Із цих визначень можна зробити висновок про складність і змістовне наповнення цього поняття, що інтегрує в собі економічні процеси, котрі впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто ці процеси є фундаментальною основою суспільного відтворення [23, с. 18].

Об’єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, на яке витрачено інвестиції і яке використовується для отримання вигод: основні та обігові кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права тощо.

Аналіз сучасної зарубіжної і вітчизняної наукової літератури дозволив сформулювати декілька підходів до визначення сутності поняття “інвестиції”.

За “цільовим” підходом критерієм віднесення тих чи інших вкладень до інвестицій є мета їх здійснення. Ряд іноземних економістів [5, с.10; 24, с. 173] розуміють під інвестиціями будь-який інструмент вкладення грошей з метою збереження чи примноження їх вартості, отримання доходу або досягнення приросту капіталу, або для того й іншого.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом формування майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій сьогодні, тим більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту країни завтра.

Інвестиціями підприємства, як вважає І.О. Бланк [25, с.38], є вкладення капіталу у всіх його формах в різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою отримання прибутку, досягнення економічного ефекту. Практично такої ж точки зору дотримуються й інші автори [26, с.157; 27, с. 166].

Однак метою інвестування може бути досягнення не тільки прибутку, а й соціального ефекту (якщо об’єкт інвестування не є суб’єктом підприємницької діяльності).

Заслуговують на увагу наукові дослідження А. А. Пересади, який вважає, що здійснення інвестицій з метою одержання соціального ефекту є дещо неточними, оскільки такий ефект може досягатись не від прямих інвестицій у підприємство, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до державного бюджету, що можуть використовуватись на фінансування соціальних програм [ Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472с. ].

Згідно з другим підходом критерієм вкладення капіталу як інвестицій є строки їх використання. Багато вітчизняних і зарубіжних економістів розглядають інвестиції як довгострокове вкладання капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку [28 ; 29, с. 345].

Натомість в літературі зустрічаються терміни як “довгострокові” так і “короткострокові інвестиції” [30, с.13; 23, с. 12], що має право на життя, особливо в умовах фінансово-економічних криз, коли необхідним стає мінімізація термінів окупності інвестицій.

За третім підходом інвестиції трактуються як використання капіталу через певний час на противагу поточному споживанню. Прихильники такого підходу, зокрема лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Вільям Шарп із співавторами, визначали термін “інвестиція” як відмову від певної цінності в поточному періоді з метою отримання цінності в майбутньому, але в зростаючих розмірах [4, с. 29].

Перелічені підходи ґрунтуються на положеннях економічної теорії, згідно з яким інвестиції виступають в якості економічних ресурсів, спрямованих на збільшення реального капіталу суспільства (розширення чи модернізацію виробничого потенціалу). Інші підходи базуються на положеннях теорії фінансів, за якими інвестиції – це форма перетворення заощадження у капітал. При цьому, в більшості випадків, кошти спрямовуються від тих, хто не може ефективно використати, до тих, хто може використати їх продуктивно. Даний процес сприяє не лише підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства[Москвін С. Інвестиційний ринок України: передумови та проблеми формування у контексті світової фінансової кризи/ С. Москвін// Фінансовий ринок України. — 2009. — №3 (65). — С. 8-12 (8)].

Економічна наука і практика засвідчила наявність суттєвого взаємозв’язку між інвестиціями й економічним зростанням. Натомість механізм впливу інвестицій на економіку та напрями державного регулювання інвестицій істотно різняться в різних економічних моделях.

Інвестиції виступають одним із головних факторів, що впливають на економічне зростання. Прискорення економічного зростання повинно супроводжуватися збільшенням обсягів інвестицій.

В той же час використання коштів на інвестиційні цілі протягом тривалого часу призводить до уповільнення процесів реалізації соціальних програм та подальшого розвитку виробництва. При цьому високий попит стимулює зростання виробництва, що активізує залучення інвестицій. Чим вищі доходи, тим більше держава і інші суб’єкти господарювання мають можливість заощаджувати з метою нарощування інвестиції.

До певного моменту зростання накопичень стимулює прискорений розвиток економіки, потім спостерігається його негативний вплив на розвиток виробництва, що призводить до зниження ефективності відповідно до дії закону зменшення дохідності. В такій інтерпретації закон зменшення дохідності справедливий тільки для певного періоду і певного інвестиційно - інноваційного потенціалу.

Визначальна роль інвестицій проявляється при економічному зростанні багатьох країн із ринковою економікою, яким вдалося досягти суттєвих показників зростання економіки.

Заощадження та інвестиції відіграють важливу роль у збалансуванні попиту та пропозиції на грошовому ринку. Заощадження - це частина доходів, яка не використана на споживання та виплату податків, в той час як інвестиції - вкладення грошей у розвиток виробництва, цінні папери для отримання додаткових доходів. Заощадження виступають джерелом інвестицій. Надлишкові заощадження є гальмом економічного зростання, тому що виникає надлишкова пропозиція товарів, яка виражається в кризі перевиробництва. У цьому зв’язку проблема трансформації заощаджень в інвестиції завжди є актуальною.

На зв'язок між заощадженнями та інвестиціями вказував Дж. М. Кейнс, який довів, що фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням. Якщо капіталовкладення зростають, то доход зростає в такій мірі, щоб довести заощадження до рівня капіталовкладень. І навпаки, якщо капіталовкладення виявились меншими, ніж заощадження, то доход зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялись з інвестиціями. Це означає, що економіка знаходиться у стані рівноваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються.

Протягом минулого сторіччя представники класичної школи в галузі економічній теорії виявили тісний взаємозвязок між інвестиціями та економічним зростан­ням. Механізм взаємодії економічного зростання та інвестицій було сформу­льовано лауреатом Нобелівської премії П. Самуельсоном на основі принци­пу економічної акселерації.

Цей механізм передбачає зростання реального валового вну­трішнього продукту (ВВП) завдяки збільшенню реальних інвестицій, а також подальше багатократне збільшення реальних інвестицій (в основний капітал та виробничі запаси) внаслідок відповідного зростан­ня ВВП.

Проведений А. Абрамовим аналіз економік двадцяти розвинутих кра­їн і країн, що розвиваються, за період 1961–2005 рр. підтвердив життєздат­ність принципу акселерації. Коефіцієнти кореляції темпів зростання реаль­ного ВВП і реальних інвестицій за 45-річний період у найбільш розвинутих економіках є близькими до максимального значення – одиниці, у т.ч. для Ні­меччини – 0,90; Франції – 0,87; Японії – 0,81; Італії – 0,78; США – 0,77; Ка­нади – 0,72; Великобританії – 0,63 [Абрамов А.Е. Экономический рост, инвестиции и фондовый рынок [Електронний ресурс] / А.Е. Абрамов. – Режим доступу: https:// www.google.com.ua/url].

При цьому А. Абрамов відзначає тенденцію уповільнення темпів зрос­тання світової економіки. У 1961–2005 рр. у середньому середньорічні тем­пи зростання реального ВВП у дванадцяти розвинутих країнах складали 4,1%; у 1990–2005 рр. темпи знизилися суттєво: 2,8% порівняно з 4,7% за попередній 30-річний період. Суттєве зниження річних темпів приросту ре­ального ВВП спостерігалося у всіх країнах великої сімки (G7) і в багатьох країнах, що розвиваються. Основною причиною такої ситуації можна вважа­ти зниження темпів зростання реальних інвестицій і скорочення частки ре­альних інвестицій у ВВП [Абрамов А.Е. Экономический рост, инвестиции и фондовый рынок [Електронний ресурс] / А.Е. Абрамов. – Режим доступу: https:// www.google.com.ua/url].

Українські вчені В. Сословський та А. Жилун, розглядаючи у своїх до­слідженнях вплив кредитів та інвестицій на ВВП, аналізували ці фактори з точки зору сприяння зростання добробуту населення. Для цього було вико­ристано модель з двома взаємодоповнюючими факторами (інвестиції і кре­дит), що необхідні для зростання економіки.

Було підтверджено висновок щодо впливу обсягів інвестицій в основний капітал та банківського кредитування на зміну ВВП у короткостроковому періоді. Причому характер їх впливу описано неліній­ною залежністю, близькою до виробничої функції Кобба–Дугласа. Отже, можна констатувати, що інвестиції як найважливіша економічна категорія розширеного відтворення відіграють ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці та формуванні господарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання [Сословський В.Г. Вплив інвестицій та надання кредитів на еко­номічне зростання України / В.Г. Сословський, А.С. Жилун // Фінансово- кредитна діяльність: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. – 2011. – Вип. 1(10). – С. 256–261].

Економічною сутністю принципу акселерації є існування функціональної залежності між споживанням і новими инвестициями, при цьому зростання попиту на споживчі товари стимулює попит на інвестиційні товари (машини, обладнання).

Якщо в теорії мультиплікатора, розглядаються зовнішні інвестиції, то принцип акселерації повязується із внутрішніми (ендогенними) інвестиціями, які залежать від доходу, тобто є результатом зростання кінцевого попиту або обсягу продажів. Зовнішні інвестиції надають первинний поштовх розвитку економіки, викликаючи ефект мультиплікації, в той час як внутрішні інвестиції в моделі акселератора призводять до зростання нових капітальних ресурсів для будівництва нових підприємств, виробництва нового обладнання, а також для розвитку інноваційних технологій. Саме ця модель виступає базисом економічного зростання.

Проте це ще не означає, що економічного розвитку і процвітання можна досягти лише внаслідок забезпечення значного використання інвестицій. Періоди економічного підйому передбачають інвестиційне зростання, але зростання тільки за рахунок заощаджень не завжди супроводжуються успішними показниками. Це підтверджується, досвідом країн Південно–Східної Азії, де на частку інвестицій в основний капітал припадало від однієї третини до половини передбачених у моделі темпів зростання. Є думки про те, що за допомогою такої моделі можна пояснити не більш 20% темпів зростання. Це означає, що значна частина економічного зростання пояснюється іншими чинниками, а на частку інвестиційного зростання припадає від 1% до 6% середнього зростання розвинених країн протягом останніх 30 років [Филин С.А. Стратегическое управление инвестиционной деятельностью при переходе экономики на инновационныйттип развития // Финансы и кредит. – 2003. – №4 (118). – с. 20 – 31, С. 24]. За іншими даними, 1% збільшення інвестицій забезпечує приблизно 0,2% зростання ВВП [Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 1998. – 400 с., С. 296]. Згідно з дослідженнями західних експертів понад 80% зростання ВВП пов’язане не з капіталовкладеннями, а з технологічними інноваціями.

Таким чином, збільшення інвестицій виступає суттєвою, але не єдиною умовою стійкого зростання. На ці процеси впливають багато факторів, серед яких є не лише рівень інвестицій, але і якість та ефективність їхнього розміщення.

Стратегічні і поточні інвестиційно – інноваційні проблеми економічного розвитку набувають специфічного характеру у постіндустріальній економіці. Це передбачає підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання як на зовнішньому ринку так і внаслідок розширення ринку внутрішнього. Реалізація цього стратегічного завдання передбачає перехід від традиційного, “наздоганяючого” типу розвитку до “прогресивного” типу розвитку [Кульчицький Б. Сучасні економічні системи: навч. посіб. – Львів: “Афіша”, 2004. – С. 53., с. 53].

І, нарешті, у ряді випадків відзначається, що інвестиції яв­ляють собою довгострокове вкладення засобів. Безумовно, окремі форми інвестицій (насамперед капітальні вкладення, інвестиції в акції тощо) довгострокові, однак інвестиції можуть бути і корот­костроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом обертання до одного року).

Слід також погодитися з думкою, що поняття “інвестиції” є первинною категорією, яка лежить в основі побудови ієрархії решти категорій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталу. З огляду на це, вважаємо, що інвестування – це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори – ресурси, а далі у капітал.

Таке розуміння категорії інвестицій є важливим теоретико-методологічним підґрунтям для аналізу стану й організації інвестиційних процесів, основних джерел інвестицій, умов перетворення їх у фактори ресурсів суспільного відтворення, стану й передумов формування повноцінного ринку інвестиційних товарів.

Викладене вище дає можливість підійти до обґрунтування організаційно-економічного механізму інвестування як важливої складової економіки України. Схематично його подано на рис. 1.1. У даному механізмі виділено три блоки:

перший блок – теоретичні основи та взаємоузгоджені стратегії розвитку економіки та інвестиційної діяльності, а також оцінка економічного розвитку держави та інвестиційного клімату;

другий блок – механізми державного регулювання у сфері інвестування;

третій блок – напрями активізації інвестиційної діяльності.

Показовим є досвід Чехії, де на законодавчому рівні перед вступом до ЄС була підготовлена ефективна система пільг для іноземних інвесторів за умови дотримання ними державних вимог. Це стосувалося мінімальної суми іноземних інвестицій, створення додаткових робочих місць, спрямування частини інвестицій на придбання машин і обладнання.

Актуальною стає необхідність підвищувати ефективність використання існуючих інвестиційних ресурсів. Це завдання не нове, але напрями його вирішення повинні бути переглянуті як для країни в цілому, так і в кожному регіоні. У різних регіонах його вирішують по-різному, виходячи зі своїх особливостей.

Аналіз досвіду окремих областей дозволив виділити ряд загальних напрямів. Серед них:

- перегляд пріоритетних напрямів і програм інвестиційної політики, виділення в їхньому складі програм розвитку галузей матеріального виробництва, у тому числі наукоємних, як стратегічної бази вирішення соціальних завдань розвитку регіону;

- фінансування окупних (прибуткових) інвестиційних проектів і цільових програм через механізм бюджету розвитку;

- активізація ринкових механізмів в інвестиційній сфері, включаючи введення контрактної системи, конкурсного добору високоефективних інвестиційних проектів, їх правового й комерційного гарантування й ін.;

- розвиток інноваційного підприємництва;

- розширення обсягів лізингових операцій;

- розробка нових форм мотивації й контролю за ефективним, адресним використанням інвестицій.

Перспективними напрямами зростання інвестицій в національну економіку виступають [http://ekonomicheskaya-teoriya/nacionalni-zaoshadzhennya-investycii-ukrainy/v-ukraine/potencial]:

- акумулювання коштів населення у межах систем соціального та пенсійного страхування та їх спрямування на подальше довгострокове кредитування інвестиційної діяльності;

- розширення бази інвестиційних ресурсів, що спрямовуватиметься в інноваційну сферу, через механізм податкової, митної та регулятивної політики;

Рис. 1.1. Схема механізму інвестування

- посилення інвестиційного спрямування розвитку фондового ринку;

- посилення інвестиційної активності населення та забезпечення гарантованого захисту їхніх заощаджень;

- запровадження механізму акумулювання вільних коштів, зокрема у венчурних фондах;

- реформування системи оподаткування прибутку, для стимулювання інвестиційної активності.

В той же час провідні економічні експерти із світовим ім’ям вважають, що ці заходи можуть спрацювати лише за умов впровадження системних рішень, які дозволять вивести економіку Україні із стану рецесії.

Так згідно пропозицій американського фінансиста Джорджа Сороса для стабилізації економіки України терміново необхідні інвестиції і кредитні ресурси в сумі 50 млрд.дол. США, починаючи фінансування вже у 2015 р.

Довгострокова програма Джорджа Сороса складається з шести пунктів [http://news.meta.ua/cluster:40557249-Soros-dal-poshagovuiu-instruktsiiu-spaseniia-Ukrainy-Zapadom/].

1. Потужним інструментом було б розблокування нерозподілених засобів двох європейських фондів допомоги, які зараз можуть отримувати виключно країни-члени ЄС. Д. Сорос пропонує дозволити кредитувати з них Україну - безпосередньо, або через механізм так званої макрофінансової допомоги.
У названих фондах зараз знаходиться більш ніж 60 млрд, дол., на які немає заявок країн ЄС.

2. Кредитну лінію МВФ треба збільшити на 13 млрд, дол. а програма має бути перетворена з поточного формату Stand - by на більше довгостроковий формат Extended Fund Facility.

3. Лінія, виділена на Україну Європейським інвестиційним банком, повинна скласти не менше 10 млрд дол.

4. Довгострокові кредитні лінії від Всесвітнього банку і ЄБРР повинні становити у сумі близько 5 млрд. дол.

5. Реструктуризація існуючого держборгу України.

6. Реструктуризація або допомога у виплаті російських бондів на суму 3 млрд, дол., які були отримані Україною минулим урядом.

Інша група експертів крім цих заходів пропонує урядам ЄС страхувати ризики інвестицій в Україну. Подібна система за назвою «Гермес» діяла в Німеччині в 90 роки минулого сторіччя. Функції страхувальника можна доручити Всесвітньому банку і таким чином стимулювати вкладання зарубіжних інвестицій в Україну [http://nr2.com.ua/News/Ukraine_and_Europe/

Eksperty-Stavki-vokrug-Ukrainy-rastut-Zapad-nuzhno-menyat-koncepciyu-87791.html].

Проаналізувавши підходи різних економістів та враховуючи певні вади цих підходів, вважаємо, що інвестиції доцільно визначати з фінансової та з економічної точок зору. У першому разі інвестиції – це система економічних та інших відносин з приводу кругообігу капіталу, який авансований у вигляді грошових, майнових, інноваційних та

інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання вигід від забезпечення процесу розширеного відтворення. З економічної точки зору інвестиції – це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу.

Слід також погодитися з думкою, що поняття “інвестиції” є первинною категорією, яка лежить в основі побудови ієрархії решти категорій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталу. З огляду на це, вважаємо, що інвестування – це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори – ресурси, а далі у капітал.

Таке розуміння категорії інвестицій є важливим теоретико-методологічним підґрунтям для аналізу стану й організації інвестиційних процесів, основних джерел інвестицій, умов перетворення їх у фактори ресурсів суспільного відтворення, стану й передумов формування повноцінного ринку інвестиційних товарів.

Викладене вище дає можливість підійти до обґрунтування організаційно-економічного механізму інвестування як важливої складової економіки України. У даному механізмі виділено три блоки:

перший блок – теоретичні основи та взаємоузгоджені стратегії розвитку економіки та інвестиційної діяльності, а також оцінка економічного розвитку держави та інвестиційного клімату;

другий блок – механізми державного регулювання у сфері інвестування;

третій блок – напрями активізації інвестиційної діяльності.

Показовим є досвід Чехії, де на законодавчому рівні перед вступом до ЄС була підготовлена ефективна система пільг для іноземних інвесторів за умови дотримання ними державних вимог. Це стосувалося мінімальної суми іноземних інвестицій, створення додаткових робочих місць, спрямування частини інвестицій на придбання машин і обладнання.

Актуальною стає необхідність підвищувати ефективність використання існуючих інвестиційних ресурсів. Це завдання не нове, але напрями його вирішення повинні бути переглянуті як для країни в цілому, так і в кожному регіоні. У різних регіонах його вирішують по-різному, виходячи зі своїх особливостей.

Аналіз досвіду окремих областей дозволив виділити ряд загальних напрямів. Серед них:

- перегляд пріоритетних напрямів і програм інвестиційної політики, виділення в їхньому складі програм розвитку галузей матеріального виробництва, у тому числі наукоємних, як стратегічної бази вирішення соціальних завдань розвитку регіону;

- фінансування окупних (прибуткових) інвестиційних проектів і цільових програм через механізм бюджету розвитку;

- активізація ринкових механізмів в інвестиційній сфері, включаючи введення контрактної системи, конкурсного добору високоефективних інвестиційних проектів, їх правового й комерційного гарантування;

- розвиток інноваційного підприємництва;

- розширення обсягів лізингових операцій;

- розробка нових форм мотивації й контролю за ефективним, адресним використанням інвестицій.

На розміри інвестицій впливають численні фактори. Серед них головним фактором для прийняття рішень щодо інвестування виступає очікувана норма прибутку.

Чим вона вища, тим більшим є бажання потенційних суб’єктів інвестиційного процесу до участі в перспективних проектах. Обернена залежність спостерігається між обсягами інвестування та нормою банківського відсотку, оскільки остання є відображенням своєрідної “ціни” грошей в економіці в кожний конкретний період часу. Чим вища така ціна, тим менше бажаючих скористатись залученими інвестиційними ресурсами, які складають основу інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. Суттєву роль при прийнятті інвестиційних рішень відіграє очікуваний рівень інфляції. Для успішності планованих інвестицій норма очікуваного прибутку повинна перевищувати очікуваний рівень інфляції, інакше інвестування не матиме економічного сенсу. Ці та інші фактори є визначальними при прийнятті та реалізації підприємницьких рішень, від їх взаємодії залежить інтенсивність інвестиційної, а відтак, економічної активності.

Згідно чинного законодавства, розрізняють наступні об’єкти інвестиційної діяльності [35, ст. 1]:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Учасниками інвестиційної діяльності за Законом можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Для визначення ролі, що відіграють інвестиції в економіці країни, окремому регіоні, на підприємстві, пропонується наступна їх класифікації [36] (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація інвестицій

За об’єктом вкладання коштів існують дві основні форми інвестицій: реальні інвестиції — це вкладання коштів в матеріальні та нематеріальні активи підприємств для забезпечення виробництва товарів, послуг з метою наступної їх реалізації; фінансові інвестиції — вкладання коштів у фінансові інструменти, переважно цінні папери.

Залежно від термінів здійснення інвестицій, згідно з методологією НБУ, в Україні розрізняють короткострокові інвестиції — до одного року, середньострокові — до трьох років та довгострокові — більше трьох років.

За формами власності капіталу є приватні — інвестиції фізичних осіб чи юридичних осіб без участі державної форми власності; державні — інвестиції державних підприємств, або за участі бюджетних ресурсів.

За характером участі в інвестуванні можуть бути прямі інвестиції — такі, що передбачають безпосередню участь суб’єкта інвестування в управлінні діяльністю підприємства та розподілі його прибутків. Непрямі інвестиції — це вкладання коштів інвестора за допомогою фінансових посередників.

За класифікацією, запропонованою І.О. Бланком інвестиції поділяються на [25]:

1. За рівнем доходності: високодохідні інвестиції — при очікуваному рівні чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку; середньодохідні інвестиції — очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склався на інвестиційному ринку; низькодохідні інвестиції — очікуваний чистий прибуток нижчий за середню норму; бездохідні інвестиції — група об’єктів інвестування, вибір і реалізацію яких інвестор не пов’язує з отриманням інвестиційного прибутку. Такі інвестиції призначені для отримання соціального, екологічного, інших видів позаекономічного ефекту.

2. За характером використання капіталу в інвестиційному процесі: первісні інвестиції — використання сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових ресурсів; реінвестиції — повторне використання капіталу з інвестиційною метою за умов попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів інвестування; дезінвестування — означає процес вилучення раніше інвестиційного капіталу з інвестиційного обороту без наступного його використання в інвестиційних цілях.

3. За направленістю основної господарської діяльності: індивідуальний інвестор — конкретна юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності; інституційний інвестор — юридична особа — фінансовий посередник, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів та здійснює інвестиційну діяльність, переважно на операціях з цінними паперами.

4. За цілями інвестування: стратегічний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що ставить на меті придбання контрольного пакета акцій з відповідними правами управління підприємством; портфельний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання інвестиційного прибутку, а не для управління стратегічним розвитком підприємства.