Внутрішнєфінансова структура об'єднань підприємств

В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основ­ні блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий, тор­гово-комерційний. Згідно з основним принципом створення й функ­ціонування ТНК усі блоки та їх елементи мають бути рівноправни­ми й нести повну відповідальність за виконання покладених на них функцій. Особливість фінансово-економічного блоку порівняно з рештою двома полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії. Фінан­сово-економічний блок — це мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайо­ві, трастові, пенсійні фонди й компанії.

Головне завдання фінансової складової ТНК — залучення й акумулювання фінансових коштів. Крім залучення капіталу, на фі­нансово-економічний блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами й заявками на ці ресурси з боку інших учасників ТНК, вироблення інвестиційної по­літики й здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управління ризиками, правильна й ефективна побудова внутрішньої економіки всієї групи.

З огляду на функціональне призначення фінансово-економічно­го блоку провідна роль у ньому відводиться комерційним банкам. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масшта­бах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

Для мобільного переказу кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використовують міжнародну систему управління готівкою, її суть полягає в тому, що ТНК орга­нізовує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб мак­симально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. У рамках системи міжнародного управління готівкою виділяють такі основні канали перемі­щення засобів усередині ТНК: прямий переказ капіталу; переказ ди­відендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгі­влі; внутрішньофірмові кредити; внутрішньофірмове страхування.

У явній формі з внутрішньофірмового руху фінансових ресур­сів здійснюється тільки прямий переказ капіталу й переказ дивіден­дів. Прямий переказ капіталу за кордон зазвичай пов'язаний з реалі­зацією великого проекту — відкриттям філії або захопленням іно­земної фірми. Виплата дивідендів та їх переказ є нормальним резуль­татом функціонування закордонного дочірнього підприємства.

Щоб вирішити інші завдання, ТНК використовують приховані методи переказу прибутку, які набувають вигляду обміну товарами й послугами між різними підрозділами фірми. Завдяки цим каналам міжнародний концерн виводить свої прибутки з-під контролю дер­жави, що дає можливість ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних обмежень (наприклад, при вивезенні прибутків з кра­їн, що розвиваються), приховано субсидувати певну філію (зокрема для підтримання низьких цін).

Світова практика виробила достатньо ефективний механізм уз­годження інтересів ТНК як єдиного організму з інтересами кожного окремого підприємства, що входить до її складу. Його принципова риса полягає в тому, що головна організація не може ставити за ме­ту встановлення повного контролю за членами групи, її завдання — вирішення питань підвищення ефективності діяльності всього ком­плексу підприємств, що входять до системи ТНК, у тому числі обме­ження конкуренції, вдосконалення руху грошового капіталу, забез­печення надійності поставок і збуту, об'єднання ресурсів, взаємодо­помога. Рішення можуть прийматися лише з огляду на взаємну виго­ду всіх учасників. Залежно від способу організаційної побудови і підтримки діяльності ТНК головна організація може набувати ви­гляду материнської компанії (холдингова структура), ради президен­тів головних фірм, що водночас є і радою керуючих чи акціонерів, бути трастовим відділенням комерційного банку.

Холдинговий механізм групової організації є домінуючим в утворенні та функціонуванні багатьох закордонних ТНК на націо­нальному й транснаціональному рівнях. Нерідко холдинг виступає як одинична холдингова компанія, що володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і тому визначає її стратегію. Залежно від спе­цифіки створюваних корпоративних структур холдингові компанії можуть виконувати різноманітні функції. Найчастіше це інвестицій­на діяльність (холдингова компанія як власник контрольних пакетів акцій підприємств) або інвестиційна діяльність у поєднанні з вироб­ничою, комерційною та іншими функціями.

Створення холдингової компанії шляхом передачі головній фір­мі частини акцій холдингу означає для підприємств делегування повноважень з управління певним видом діяльності спеціально орга­нізованій корпоративній структурі. Механізмом системи участі в ка­піталі, що гарантує материнській компанії здійснення контролю за дочірніми компаніями, є загальні збори акціонерів. Оперативний контроль охоплює, як правило, такі компоненти:

• угоду з фінансових питань, що регулює пі рядок використання
річного прибутку, інвестиційної та дивідендної політики;

• договір про єдине управління, що визначає функції керівництва ТНК.

Координатором діяльності ТНК може бути також трастовий відділ комерційного банку. Нині пакети акцій промислових підпри­ємств, що перебувають у розпорядженні банківських інститутів, досягли розмірів, які дають їм змогу встановлювати контроль за полі­тикою корпорацій. Незважаючи на те, що комерційні банки є про­відними інституціональними власниками акцій, вони не володіють значною їх кількістю, купленою за власний кошт, а переважно роз­поряджаються ними як довірені особи. Основними джерелами по­повнення трастів — активів комерційних банків і здійснення фінан­сового контролю за нефінансовими установами є пенсійні фонди, ін­вестиційні та страхові компанії. Фінансовий контроль, здійснюва­ний трастовими підрозділами, — основна форма контролю за вели­кими нефінансовими корпораціями.

Один із варіантів холдингової структури в розосередженому ви­гляді — взаємне володіння акціями учасників ТНК. Учасники групи володіючи перехресне акціями один одного, а в сумі — контрольним пакетом будь-якого учасника, є стосовно нього груповим холдин­гом. З одного боку, це сприяє формуванню унікальної системи взаємного контролю: кожна фірма має невеликі, недостатні для одно­стороннього контролю пакети акцій усіх інших фірм, а разом вони володіють контрольними пакетами акцій кожного зі своїх членів; з іншого боку — перехресне володіння акціями запобігає їх захоплен­ню іншими фірмами (іноземними фірмами, фірмами-конкурентами).

Такий вид регулювання діяльності ТНК являє собою горизонтальне об'єднання головних фірм найбільших промислових головних комплексів. Його характерна риса — учасники створюють під своєю егідою спільні компанії й розробляють спільні інвестиційні проекти проникнення в нові сфери, забезпечуючи зростання підприємницької активності підконтрольних структур. Це дає змогу поєднувати фінан­сові та інші ресурси й розподіляти ризик. Завдяки цьому забезпечу­ється вихід на нові напрями фінансової та господарської діяльності.