Організаційні форми корпоративних структур

Формування та функціонування об'єднань в Україні має свої особливості, які визначаються умовами переходу від адміністратив­но-командної системи управління економікою до ринкової; отже, необхідно шукати найбільш ефективні форми об'єднань.

Основними характеристиками корпорації як організаційної си­стеми є сукупність учасників, сукупність цілей, ресурсів, формальна структура, правила й процедури прийняття рішень. Незважаючи на суспільне обумовлений характер корпорації, існують загальні зако­номірності їхнього формування й функціонування - це принципи, методи, структури управління, системи інформації і прийняття рі­шень, стилі керівництва, організаційна поведінка, реакції системи.

Одним із формальних елементів корпорації як об'єкта управлін­ня прийнято називати організаційну структуру. Стосовно корпорації організацію можна розглядати як цілісну сукупність виробничих та управлінських підрозділів, що об'єднуються єдністю мети, взаємопов’язаністю здійснюваних робіт, спільним використанням закріп­лених за ними матеріальних, трудових, фінансових та інформацій­них ресурсів і наявністю єдиного апарату управління.

Організаційна структуризація повинна відповідати меті та інте­ресам різних груп зацікавлених осіб, так чи інакше пов'язаних з ді­яльністю організації. Основними групами, чиї інтереси впливають на функціонування корпорації і, отже, повинні враховуватися при проектуванні ринкове орієнтованих структур, є:

• акціонери (власники) підприємства, котрі створюють і розвива­ють корпорацію;

• працівники, які забезпечують діяльність підприємства, створення й реалізацію продуктів і послуг;

• клієнти - покупці продукту підприємства, які віддають свої
фінансові ресурси в обмін на запропонований продукт;

• ділові партнери, які перебувають у формальних і неформальних
ділових стосунках, надають підприємству комерційні й некомерційні послуги та отримують послуги з боку підприємства:

• громадськість, що формує соціальне й екологічне середовище
підприємства;

• державні (муніципальні) інституції, що взаємодіють з підприємством у політичній, правовій, економічній та інших сферах.

Організаційна політика в тій або іншій мірі повинна відбивати інтереси всіх вищезгаданих суб'єктів. Найбільш сильний вплив на формування й зміну будь-якої організації мають інтереси власників, працівників (менеджерів) і замовників (покупців). Тому сучасні ор­ганізаційні структури повинні подбати про узгодження інтересів цих трьох груп зацікавлених осіб.

У наш час сфера діяльності найбільших корпорацій охоплює не один десяток галузей. З удосконаленням процесу обробки, поді­лу технологічного процесу на етапи, розвитку господарських зв'яз­ків уже на межі 70-х років з'являються можливості поєднання в од­ній господарській ланці вертикальних зв'язків за технологічним лан­цюжком і горизонтальних - за видами діяльності. Утворюється матрична структура корпорацій зі складним поєднанням вироб­ництв, багатогалузевих відділень. Відповідно змінюється зміст і поняття процесів диверсифікованості, вертикальної та горизон­тальної інтеграції.

Основною ланкою організаційної структури корпорацій стають стратегічні господарські одиниці, що функціонують відносно авто­номно (самостійний баланс, керування, вихід на ринок тощо) і коо­перуються між собою в рамках однієї організації з будь-якою (ви­робничою, господарською чи фінансовою) метою.

Аналіз цілей і функцій корпорацій дає змогу зробити такі висновки:

1. Корпорація являє собою інтегрований інвестиційний інститут,
спрямований на забезпечення розширеного відтворення капіталу за рахунок вкладень у великомасштабне виробництво конку­рентоспроможної і, як правило, експортне орієнтованої продукції. Кінцева мета корпорації - експансія і закріплення на певному сегменті ринку.

2. Склад корпорації утворюється із двох тісно пов'язаних підсистем - фінансово-кредитної та виробничо-технологічної. Кожна із цих підсистем включає такий перелік організацій, установ,
підприємств тієї чи іншої форми власності (бізнес-одиниці),
який забезпечує цілком замкнутий цикл розширеного фінансового й товарного відтворення - від первинного фінансування.
Склад корпорації доцільно обмежити тими й тільки тими бізнес-одиницями, які беруть участь у виробництві й просуванні
на ринок продукту корпорації.

3. Статус корпорації створює організаційні передумови для отримання достатньо високого ефекту, у тому числі й економічного,
від прямої взаємодії фінансових і виробничих структур.
Прикладом сучасної корпорації є дніпропетровська торговельно-промислова група «Rainford». Основними напрямами діяльності
корпорації є виробництво хліба, молочних продуктів, ковбаси, шоколаду, взуття, телевізорів, а також торговельні мережі.

Об'єднання дотримується стратегії вертикальної інтеграції. «Rainford» є однією із небагатьох українських компаній, що поєднує під єдиним торговим знаком свою продукцію та послуги і здійснює повний контроль за виробничо-збутовим ланцюгом. Систему управ­ління корпорацією можна охарактеризувати як централізовану. Стратегічні рішення приймає рада засновників. Кожний із засновни­ків керує своїм напрямом бізнесу. У кожного підрозділу є лінійний керівник — топ-менеджер, який бере участь у прийнятті стратегіч­них рішень та здійснює тактичне оперативне управління на місцях. Організаційну структуру управління корпорацією «Rainford» зобра­жено на рис. 5.10.

Рис. 5.10 Організаційна структура управління корпорацією “Rainford”

Рис. 5.11 – Фінансово-промислова група під керівництвом універсального банку.

Злиття фінансового капіталу з промисловим і торговим та ство­рення на цій основі фінансово-промислових груп (ФПГ) відображає об'єктивні тенденції сучасного індустріального розвитку економіки. ФПГ утворилися й функціонують як базис економіки зарубіжних країн та інтеграційного співробітництва між ними.

Промислово-фінансову групу (ПФГ) Закон України «Про проми­слово-фінансові групи» визначив як об'єднання промислових, сіль­ськогосподарських підприємств, банків, наукових і проектних уста­нов та організацій усіх форм власності. ПФГ створюється рішенням Уряду України на певний строк з метою реалізації державних про­грам розвитку пріоритетних галузей економіки й структурної перебу­дови економіки України, у тому числі і програм, передбачених між­народними договорами, виробництва продукції й одержання прибут­ку. Головне підприємство ПФГ виготовляє кінцеву продукцію, спла­чує податки, не має пільг в оподаткуванні, крім звільнення від екс­портно-імпортного мита й митних зборів у разі експорту чи імпорту проміжної продукції. Виробництво кінцевої продукції — мета, зара­ди якої і створюється ПФГ. Закон гарантує збереження за банками — учасниками ПФГ придбаних ними прав власності й інших майнових прав після реорганізації або ліквідації ПФГ. Вибір ПФГ як форми ін­теграції організаційних структур обумовлює активний вихід таких об'єднань на первинний ринок цінних паперів. Приклад організацій­ної структури фінансово-промислової групи наведено на рис. 5.11.

Холдингова компанія - це така організаційна структура, яка конт­ролює одну чи декілька дочірніх фірм. Дана структура може утворитися двома шляхами: по-перше, її можуть заснувати державні органи прива­тизації самостійно чи разом з іншими засновниками; по-друге, вона мо­же бути заснована в результаті поглинання одного суб'єкта господарю­вання іншим у процесі приватизації. Нині холдинги в економіці розвине­них країн є фінансовим центром і мозком будь-якої великої корпорації; усі стратегічні рішення з розвитку компанії приймає керівництво хол­дингу. Холдинг формується для надійного й прибуткового вкладання коштів на основі цілеспрямованої консолідації акцій торгових, промис­лових, фінансових, інвестиційних, транспортних та інших структур.

Рис. 5.12 Організаційна структура холдингової компанії ББХ.

Органом управління холдинговим об'єднанням є загальні збори акціонерів материнського холдингу. Адміністративні органи, сфор­мовані холдингом, керують власною діяльністю, а також діяльністю дочірніх підприємств. На вищому рівні управління холдинговим підприємством розв'язуються головні питання діяльності - інвес­тиційна стратегія, технологічна політика, стратегічні проекти тощо. Дочірні підприємства мають достатній рівень самостійності для ви­конання завдань, що стоять перед ними.

Управління холдингом поділяється на два напрями: управління галузями та управління функціями. Під галуззю розуміють сукуп­ність дочірніх підприємств і філій відповідного профілю. За напря­мом галузевого управління здійснюється координація виробничо-збутового циклу кожної категорії товарів і послуг. За напрямом управління функціями здійснюється координація окремих аспектів діяльності - планування, фінансування, дослідження ринку збуту тощо. Координацію дій дочірніх підприємств забезпечують функціо­нальні й галузеві служби, які входять до складу виконавчих органів материнського та дочірнього підприємств.

Рис. 5.13 Організаційна структура ВАТ ПБК “Славутич”.

Утворення холдингу дає змогу отримати так званий ефект си­нергізму, який полягає в тому, що нове утворення може коштувати більше, ніж сума вартостей окремих частин до об'єднання. Ця до­даткова вартість, що з'являється в разі об'єднання компаній, може виникнути в результаті прояву позитивних впливів кожної частини за умови вертикальної та горизонтальної інтеграції, використання фінансових можливостей, посилення потоку коштів, диверсифікації.

Приклад організаційної структури управління холдингом наве­дено на рис. 5.12. Компанії «Болтік Беверіджіз Холдинг» (ББХ) вла­стива регіональна організаційно-управлінська структура. До складу холдингу входять промислові підприємства та фінансові установи. Організаційна структура управління підприємством, що входить до складу холдингу, може бути будь-якою з перелічених у підрозд. 5.2.

Наприклад, організаційна структура управління ПБК «Славутич» має функціональний характер (рис. 5.13). Холдинг широко викорис­товує можливості для диверсифікації власної діяльності, а саме: має ексклюзивне право на розлив і реалізацію в Україні безалкогольних напоїв «Pepsi-cola », «Мігіndа», «7Uр», започаткувало розробку та інсталяцію комп'ютерних програм «Quality Windows».

Форми та принципи діяльності банківських корпоративних структур визначено в Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. Згідно із Законом банки можуть утворювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, а також можуть бути учасниками промислово-фінансових груп. Оскільки метою створення таких об'єднань є забезпечення гарантованого доступу до фінансово-кредитних ресурсів та надійне й прибуткове розміщення капіталу, вони здебільшого не мають якоїсь певної формально закріпленої структури.

В українській практиці згідно із законодавством (Класифікація організаційно-правових форм господарювання // Класифікатор Держ-комстату України із стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.94 р. № 288) як корпоративні форми об'єднання промислових підприємств використовуються концерн, асоціація, консорціум.

Об'єднання суб'єктів господарювання найчастіше створюються за галузевою чи територіальною ознаками, оскільки саме ці принци­пи є раціонально обґрунтованими й історично сформованими.

Учасники корпоративних структур зберігають юридичну й фі­нансову самостійність: вони самостійно закуповують сировину й матеріали, проводять маркетингові роботи (рекламну кампанію), ма­ють власний адміністративний апарат.

Загальним для всіх розглянутих форм об'єднань є здійснення єдиного стратегічного керування за допомогою створення відповід­ного центру керування — ради директорів, ради правління, координаційного центру тощо. Чим ширша сфера спільної діяльності ви­робничих і фінансових структур, тим більшу є перелік питань стратегічної й оперативної діяльності, розв'язуваних у рамках спільного керування. Сфера спільної діяльності учасників корпоративних об'єднань, створених за принципом кооперації на тимчасовій основі, з часом може розширюватися, а зв'язки між ними ставати глибшими й міцнішими. Такі тенденції у сфері корпоратизації промислово-фі­нансового сектора зумовлюють необхідність створення систем керу­вання, що відповідають їхнім особливостям.

У табл. 5.9 подано характерні риси корпоративних об'єднань, що використовуються в українській практиці: асоціації, консорціу­му, концерну й акціонерного товариства. Характерні риси врахову­ють подібності й відмінності в юридичній організації, цілях, юри­дичній самостійності, єдиному керуванні й періоді існування.

В українській економіці є всі передумови для функціонування концернів і консорціумів, оскільки об'єднання підприємств за озна­кою технологічної спільності сформувалися ще в командно-адміні­стративній системі колишнього СРСР; називалися вони у свій час галузевими комплексами.

Таблиця 5.9

Характерні риси корпоративних об’єднань

Зростання ефективності виробництва при створенні корпора­тивних структур забезпечується за рахунок раціонального вико­ристання всіх видів ресурсів, комплексної переробки сировини й матеріалів, скорочення витрат на реалізацію наукових розробок, організацію маркетингових програм і сервісного обслуговування продукції.

Об'єднання промислового, фінансового й торгового капіталів сприяє довгостроковому кредитуванню, підтримці інноваційної політики й науковому прогресу в усіх сферах господарської ді­яльності.