Організація та функціонування холдингів в Україні

Україна не має достатнього досвіду у формуванні холдингових систем. За даними Антимонопольного комітету України, за період з 1994 по 1999 роки в Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових компаній та об'єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи. Як показує досвід таких країн, як Польща, Угорщина, створення холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених економічних реформ. Основою розвитку холдингових компаній є акціонерна власність, тому створення й розвиток цих компаній тісно пов'язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури.

Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з розвиненою ринковою економікою пов'язані з рядом переваг цієї форми організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику в діяльності холдингів порівняно з окремими компаніями. У постсоціалістичних країнах у період реформування економіки утворення холдингів сприяло вирішенню не тільки внутрішньоорганізаційних, а й ряду загальнодержавних завдань, характерних для цих країн:

• концентрація науково-технічного потенціалу;

• підтримка технологічних зв'язків та кооперації;

• підвищення координації діяльності різних галузей економіки та їх фінансової стійкості.

Нині спостерігається інтеграція національної економіки у світову систему. Механізм утворення холдингових груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється від практики країн з розвиненою ринковою економікою. Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування підприємств відбувалося об'єднання контрольних пакетів і передача їх центру — материнській компанії, що, по суті, заміняла формально скасоване відомство. Це об'єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи й закріплюючи підпорядкований статус акціонерних товариств. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних країнах показує, що державне регулювання не було послідовним.

У галузі реформування економіки доцільно звернутися до досвіду країн, що вже пройшли перші етапи ринкових реформ. Так, науковці Угорщини запропонували свого часу оригінальний спосіб залучення іноземного капіталу в національну економіку країни шляхом використання можливостей холдингу як «інкубатора нових фірм» — фінансове донорство та продаж пакетів акцій дочірніх компаній стороннім інвесторам. Ефективність процесу створення холдингів залежить також від державного регулювання підприємницької діяльності та від розробки й впровадження в практику сучасних холдингів відповідних інструментів менеджменту організацій.

Злиття та поглинання підприємств дозволяють зміцнити й посилити їхні позиції на ринку, але можуть призвести до обмеження конкуренції на певних товарних ринках. Це стосується також холдингових систем. На певних етапах розвитку окремих товарних ринків процеси злиття стають об'єктивною необхідністю з погляду забезпечення економічної ефективності, конкурентноздатності, а часто і простого виживання окремих підприємств в умовах посилення конкурентної боротьби на цих ринках чи погіршення загальноекономічної ситуації та поширення кризових явищ.

З точки зору антимонопольного законодавства України спільним для видів реорганізації є зменшення кількості незалежних суб'єктів господарювання, які діють на ринку. Тому для антимонопольного законодавства базовим є поняття контролю, визначення якого подає Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Контроль — вирішальний вплив юридичної або фізичної особи на господарську діяльність суб'єкта господарювання, який здійснюється, зокрема, завдяки:

• праву володіння чи користування всіма активами або їх значною частиною;

• праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання;

• укладанню угод, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові для виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання;

• заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради чи правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

• займанню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання.

Відповідно до цього в антимонопольному законодавстві єдиним суб'єктом господарювання визнається також група суб'єктів госпо­дарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Усі дії, які призводять або можуть призвести до змін або перерозподілу сфер діяльності суб'єктів господарювання на ринку, в антимонопольному законодавстві об'єднуються поняттям «економічна концентрація». У науковій літературі використовуються також аналогічні за змістом загальні терміни «інтеграція», «злиття» фірм, яке поділяють на горизонтальне злиття, вертикальне злиття та злиття конгломератів тощо.

Фактичним злиттям (у широкому розумінні цього поняття, а не у вузькому — як утворення нового суб'єкта господарювання на базі кількох, які втрачають у процесі такої реорганізації не тільки господарську самостійність, а й права юридичної особи) є створення холдингових компаній та деяких видів об'єднань.

Отже, проблема реорганізації, злиття та приєднання суб'єктів го­сподарювання разом з позитивними наслідками цих дій для виробничої діяльності та фінансового стану учасників такої економічної концентрації, а також розвитку відповідних галузей економіки може мати і негативний вплив на стан конкуренції на відповідних товарних ринках, а отже, і для економіки країни. Щоб попередити та усунути такі негативні впливи, створено й упроваджено в діяльність систему контролю за економічною концентрацією. Закон України «Про Антимонопольний комітет України», який визначає повноваження Комітету, проголошує, зокрема, що Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право «забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також суб'єктами господарювання». Отже, контроль за економічною концентрацією, який здійснюється відповідно до вимог статей 14 та 15 Закону України «Про обмеження монополізму...» є одним із найважливіших напрямів роботи Комітету. Закон України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що реорганізація (злиття, приєднання) комерційних банків здійснюється за погодженням з Антимонопольним комітетом України у випадках, передбачених чинним законодавством. Положення про порядок створення й реєстрації комерційних банків, затверджене постановою Національного банку України від 21.07.98 №281, вимагає погодження з органами Комітету установчих документів (установчий договір, статут і протокол установчих зборів), а також надання при реєстрації банку копії рішення органів Комітету про надання згоди на створення відповідного комерційного банку у випадках, передбачених законодавством.

Порядок створення холдингових компаній визначено в Положенні про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженому Указом Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11.05.94 № 224/94. Відповідно до нього холдингова компанія визначається як суб'єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій одного або більше суб'єктів господарювання (дочірніх підприємств). Визначено два основні напрями створення холдингових компаній в процесі приватизації:

• заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками;

• поглинання одного суб'єкта господарювання іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації. При цьому суб'єкт господарювання, що поглинає, визнається холдинговою компанією, а поглинутий — дочірнім підприємством. Зазначені документи встановлюють три основні процедурні моменти, які потребують погодження з Комітетом при створенні холдингової компанії:

1) погодження ідеї створення холдингової компанії;

2) підтвердження контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 %;

3) затвердження проектів установчих документів і планів розміщення акцій.

Органи Комітету дають дозвіл на концентрацію за умови, що вона не призведе до появи монопольних утворень, посилення домінуючого становища учасників концентрації на відповідних товарних ринках чи до суттєвого обмеження конкуренції. Ці умови виконуються, зокрема, при створенні об'єднань, які є вертикально інтегрованими структурами; у випадках інтеграції суб'єктів господарювання, які діють на різних ринках, навіть якщо серед учасників концентрації є монопольні утворення; об'єднань підприємців, перш за все асоціацій, метою яких є здійснення представницьких функцій щодо своїх учасників, ко­ординація їх діяльності у сферах та у спосіб, що не обмежують конкуренції між ними, та за умови, що ці об'єднання не здійснюють підприємницької діяльності.

З особливою увагою Комітет ставиться до питань економічної концентрації за участю іноземних підприємців;

4) відповідальність за порушення вимог законодавства при здійсненні економічної концентрації. Відповідно до законодавства здійснення економічної концентрації без згоди органів Комітету є порушенням антимонопольного законодавства. Наприклад, у 1997р. виявлено 54 таких випадки, за якими було порушено справи й прийнято відповідні рішення Але необхідно зазначити, що до квітня 1998 р. законодавство не передбачало фінансових санкцій за цей вид порушення антимонопольного законодавства. Закон України від 03.03.98 вносить зміни до Закону України «Про обмеження монополізму», згідно з якими введено відповідальність у вигляді штрафу за це порушення. Абзац третій частини першої статті 19 Закону передбачає відповідальність за здійснення економічної концентрації без згоди на це Антимонопольного комітету України або його органів у випадках, якщо законодавством передбачено необхідність одержання такої згоди, у вигляді накладання штрафів на суб'єктів господарювання — юридичних осіб у розмірі до 5 % виручки суб'єктів господарювання від реалізації продукції.