Холдинг: сутність, необхідність та основи функціонування

Однією з поширених структур, характерних для розвиненої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого — характеризується особливостями, що породжують нові проблеми й труднощі, що не є характерними для окремих компаній.

Глобальна тенденція поширення холдингових компаній - безпосередній наслідок розвитку великого інтегрованого підприємництва. Поява все більшої кількості різноманітних за характером діяльності юридичних осіб, що реалізують спільні стратегічні цілі того самого бізнесу, об'єктивно зумовлює потребу в організаційно-економічній координації. Без деякого керування неможливо досягти ефекту спільної діяльності. Отже, холдингова структура управління є однією з форм вирішення суперечності сучасного великого бізнесу між необхідністю розширення кількості його учасників і збереження рівня узгодженості дій різноманітних юридичних осіб відповідно до загальної стратегії кожного учасника такої структури. Цю обставину важливо мати на увазі, розглядаючи проблеми організаційного забезпечення становлення й розвитку холдингів.

Вимогою часу для суб'єктів господарювання стає оперативна активність, пов'язана зі стратегією розвитку, із фінансовою самостійкістю, маркетинговою політикою і т. п., з іншого боку — усе-таки потрібно мати єдиний центр загального управління. Світовий досвід підказує, що такою структурою може бути холдинг.

Нині холдинги функціонують практично у всіх найважливіших галузях господарства: у банківській справі, фінансовій сфері, торгівлі, промисловості, на транспорті тощо. Це не випадково, оскільки практика підтвердила, що холдингова форма організації фінансового капіталу є найбільш життєздатною, рухливою та ефективною.

Холдинг— це особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю. Класична холдингова компанія, як правило, складається з головної (материнської), дочірніх та фірм -«онуків». Дочірні компанії мають статус самостійної юридичної особи й організовані у вигляді товариств, у випадку банкрутства чи неплатоспроможності вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном своєї компанії. Нерідко дочірні компанії є власниками контрольних пакетів акцій підлеглих їм підрозділів «онуків».

Відповідно до чинного законодавства:

• холдингова компанія — суб'єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, суб'єктів господарювання;

• контрольний пакет акцій — кількість акцій (пай, частка в статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб'єктом господарювання;

• дочірнє підприємство — суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51%, приймає Антимонопольний комітет.

Відносини дочірнього підприємства з материнською фірмою базуються на спеціальних положеннях статуту, а також чинного законодавства. Дочірнє підприємство є самостійною фірмою, що має статут, розрахунковий і поточний рахунки та інші атрибути юридичної особи.

Холдингові компанії можуть створюватися за таких обставин:

• коли їх засновують органи, уповноважені управляти державним майном, державні органи приватизації (самостійно або разом з іншими засновниками);

• при перетворенні великих підприємств із виділенням з їхнього складу підрозділів як юридичне самостійних (дочірніх) підприємств;

• при об'єднанні пакетів акцій юридичне самостійних підприємств;

• при заснуванні нових суб'єктів господарювання.

Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших холдингових компаній.

При формуванні холдингів принципове значення має питання про розмежування функцій між головною і дочірньою компаніями.

Холдингова компанія зазвичай виконує такі функції:

• визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих підприємств (компаній);

• контролює фінансові результати роботи підлеглих дочірніх компаній і всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній;

• централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш перспективні й прибуткові напрями бізнесу;

• здійснює кадрову політику групи;

• здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;

• провадить аудиторську діяльність.

Материнська компанія здійснює стратегічне управління за допомогою рекомендацій, розпоряджень і директив, а також беручи участь у наглядовій раді дочірніх компаній.

Тактичні питання діяльності компанії вирішують дочірні підприємства, які мають відповідну самостійність у прийнятті рішень, що стосуються їхньої оперативної діяльності.

У процесі діяльності холдингової компанії можливе збільшення її розмірів шляхом злиттів і поглинань. Поглинанням називається придбання одним підприємством контрольного пакета акцій іншого. Поглинаюча компанія при цьому визнається холдинговою, а та, що поглинається, — її дочірнім підприємством.

Засновник холдингової компанії повинен одержати згоду антимонопольного (АМКУ) та інших (Мінекономіки України) державних органів на створення холдингової компанії. Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства шляхом об'єднання в статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів.

Придбавши певну компанію, покупець випускає привілейовані акції на суму вартості компанії, що поглинається, та передає їх власникам компанії. У процесі поглинання різних компаній можуть здійснюватися кілька випусків привілейованих акцій.

Щоб придбати компанію, капітал якої розпорошений серед багатьох акціонерів, потрібна більш складна процедура. Зокрема, може відбутися випуск нової партії звичайних акцій, що потім у визначеній пропорції обмінюються на акції компанії, що поглинається. Однак для цього необхідний складний переговорний процес, оскільки потрібно обміняти всі акції компанії. Такий процес називається stock-swapping. При злитті компаній утвориться нова компанія і, відповідно, старі акції заміняються на нові.

Холдингові компанії являють собою систему участі, за допомогою якої вони можуть підпорядковувати собі формально незалежні компанії, що володіють капіталами, які в багато разів переважають їх власний. Зовні діяльність холдингу виглядає лише як керування пакетом акцій і збирання дивідендів та доходів від біржових операцій. Насправді ж холдинги, захоплюючи контрольний пакет акцій якої-небудь компанії, дістають можливість призначати своїх людей у раду директорів та інші органи підконтрольної компанії.

Іноді холдинг у результаті керування активами шляхом купівлі, продажу прибуткових (неприбуткових) підприємств об'єднує абсолютно технологічно не пов'язані виробництва. Диверсифікований портфель холдингу в цьому випадку являє собою групу підрозділів, що належать одному власнику, але не пов'язані між собою технологічними зв'язками. Синергетичний портфель холдингу, навпаки, являє собою групу підприємств, що належать одному власнику і стратегічно пов'язані між собою.

Оподатковування холдингового підприємства складається з податків материнської компанії та її дочірніх фірм. Для холдингових структур велике значення має оподатковування доходів, переведених від дочірніх фірм. До складу доходів материнського підприємства включаються доходи від пайової участі в діяльності інших підпри­ємств, від здачі майна в оренду, доходи (дивіденди, відсотки) по акці­ях, облігаціях та інших цінних паперах, що належать підприємству.

Прагнучи поліпшити свої фінансові результати шляхом зниження податків, холдингові компанії створюють офшорні компанії, зареєстровані в країнах зі сприятливим податковим режимом.

Основними перевагами функціонування холдингових структур є:

• можливість створення замкнутих технологічних ланцюжків від видобутку сировини до випуску готової продукції та доведення її до споживача;

• більш гнучке реагування на коливання кон'юнктури;

• економія на торгових, маркетингових та інших послугах;

• використання переваг диверсифікованості виробництва;

• єдина податкова та фінансово-кредитна політика;

• можливість варіювання фінансовими й інвестиційними ресурсами;

• послаблення фіскального тиску.