Показання для використання

1. Поведінка або погрози, які створюють небезпеку для пацієнта або оточуючих

2. Для безпечного та контрольованого доступу для медичних процедур

3. Зміни поведінки, які залежать від покращення або погіршення стану пацієнта (напр. гіпоглікемія, передозування, судоми)

4. Примусовий огляд або лікування військовополоненого, неконтактні або агресивні пацієнти

Базова реанімація

1. Оцініть безпеку місця. Якщо місце небезпечне, НЕ НАБЛИЖАЙТЕСЯ до пацієнта.

2. Використайте засоби індивідуального захисту для роботи, описані у протоколі I.A.

3. Проведіть огляд пацієнта та проведіть стандартну базову реанімацію, згідно з протоколом I.B., залежно від стану пацієнта.

4. Визначне, чи потрібна спеціалізована реанімація та/або перевезення до лікарні для подальшого огляду та лікування.

5. Визначте, чи наявний персонал, достатній для успішного знерухомлення пацієнта.

6. Повинен бути план і командир команди повинен керувати процесом знерухомлення.

7. Використовуйте найлегші способи, які можуть захистити пацієнта та оточуючих. У багатьох випадках повне знерухомлення знадобиться для того, щоб забезпечити безпеку пацієнта та рятувальників під час перевезення.

8. Знерухомлюючі засоби не накладаються на обличчя, голову чи шию пацієнта. Можна вільно накласти хірургічну маску або кисневу маску, щоб завадити пацієнтові плюватися.

9. Будьте людяні при використанні засобів знерухомлення, не вражайте гідність пацієнта.

Поясніть пацієнтові та його сім’ї, що знерухомлюєте його, щоб він не зашкодив собі чи оточуючим.

10. Ніколи не залишайте знерухомленого пацієнта у положенні на животі, оскільки потенційно можуть виникнути проблеми з прохідністю дихальних шляхів, зупинка серця, проникнення сторонніх предметів у дихальні шляхи.

11. Продовжуйте стежити за станом дихальних шляхів, циркуляцією, диханням та психічним станом знерухомленого пацієнта.

12. Стежте за циркуляцією у кінцівках, рухомістю та чутливістю дистально від засобів знерухомлення.

13. Продовжуйте підтримувальну терапію та стежте за основними життєвими функціями, поки пацієнта не передадуть на вищий рівень медичної допомоги.

Спеціалізована реанімація

1. Підтвердьте завершення кроків 1-13 базової реанімації.

2. Якщо для запобігання ушкодженням або покращення лікування призначене хімічне знерухомлення, розгляньте такі варіанти:

a. Галоперидол: 5,0 мг внутрішньом’язово, максимально 10 мг; повторити один раз при потребі.

b. Діазепам: 5,0-10 мг повільного введення внутрішньовенно / внутрішньокістково / внутрішньом’язово. Титруйте для отримання бажаного результату, максимум до 20 мг.

c. Мідазолам: 2,0-5,0 мг повільного введення внутрішньовенно/внутрішньокістково або 0,2 мг/кг внутрішьом’язово, якщо внутрішньовенний доступ неможливий.

d. Лоразепам: 2,0-4,0 мг повільно внутрішньовенно / внутрішньокістково/внутрішньом’язово, максимум до 8,0 мг.

3. Стежте за серцевим ритмом, станом дихання та пульсоксиметрією.

Припинення серцево-легеневої реанімації у несприятливому середовищі

1. Рішення про відмову або припинення заходів СЛР є рішенням медичним, а не юридичним.

2. Імовірність успішної реанімації надзвичайно низька у конфліктній обстановці, оскільки:

a. СЛР не проводиться для травматологічних хворих при зупинці серця.

Єдиний випадок, коли в районі бойових дій потрібно починати СЛР – якщо є достатньо ресурсів для її підтримання, швидкий доступ до спеціалізованих засобів підтримки роботи серця (для відстеження та до спеціалізованих серцевих препаратів) та доступ до палати інтенсивної терапії. Рішення починати та зупиняти СЛР в районі бойових дій залежить від старшого медика або медичного експерта та самої ситуації. Прогнози несприятливі для пацієнтів, у яких зупинка серця викликана травмами. Одне з досліджень показує, що повністю неврологічне відновлення наявне лише у 6% (Leis та інші 2013); починаючи та завершуючи СЛР, військовому медику потрібно оцінити наявні ресурси, ситуацію та евакуаційний процес.

Пункт 1. Місцезнаходження точки забору поранених.