Негативні наслідки ненормальності проявляються не тільки в економіці, але і в соціальній сфері.

Більшість країн, що розвиваються пропонують своїм громадянам досить щедрі (враховуючи їх рівень економічного розвитку) програми соціальної підтримки. Але під їх дію, підпадає лише мала частка працюючих-тільки працівники державного сектору і формальних компаній. Зайняті у неформальній економіці, навпаки, виявляються в уразливому положенні: у середньому вони отримують нижчі зарплати, менш якісне медичне обслуговування, вони гірше захищені соціально.

Страждають і споживачі, оскільки в умовах неформальної економіки вибір y них вельми обмежений. B країнах, що розвиваються вони, як правило, можуть придбати тільки або дуже дорогі, високоякісні товари і послуги, такі ж, як у розвинених країнах, або дешеві, низькоякісні - y неформальних компаній. Для середнього класу товарів і послуг на ринку немає.

Однак, неформальна економіка набагато менш небезпечна для суспільства, ніж інші форми тіньової економічної діяльності типу «білокомірцевої» і організованої злочинності, і тому вона повинна розглядатися не стільки як ворог, скільки як потенційний резерв легальної економіки.

4. Сучасні тенденції та методи протидії неформальній економіці.

Ключовими передумовами високого рівня тінізації залишаються неефективний інституціональний базис регулювання підприємництва та незадовільні умови здійснення підприємницької діяльності.

Традиційно причиною тінізації економіки розглядається надмірний податковий тягар. Проте ця думка, хоч і є пануючою, не повною мірою відображає причини тінізації. Наприклад, в Україні загальне податкове навантаження на підприємство складає 55,5 %. Це досить високий показник. Разом з тим, у Франції він найбільший серед європейських країн і складає 65,8 %, в Австрії дорівнює 55,5 %, Швеції – 54,6 %.

За глобальним індексом конкурентоспроможності Україна у 2011 році посіла 89-е місце серед 139 країн світу. Експертами ВЕФ ситуація з інституційним розвитком України визнана ключовою проблемою. Так за компонентою “Інститути” Україна погіршила свій минулорічний результат (120 місце з 183 країн) ще на 14 позицій. Це пов’язано з надзвичайно низькими оцінками ефективності законодавчих органів в регуляторній сфері (138 місце), захисту прав власності (135 місце), незалежності судової влади (134), тягаря державного регулювання (125), довіри до правоохоронних органів (122), організованої злочинності (116), прозорості державної політики (114) тощо.

За показником легкості здійснення підприємницької діяльності18 у 2011 році Україна посіла 149 рейтингову позицію серед 183 країн світу, що, зокрема, визначалося низькою ефективністю оподаткування (181 місце), складністю процедур одержання дозволу на будівництво (180), реєстрації власності (166) тощо.

Дані станом на 19 серпня 2012

Обсяг тіньового сектора української економіки становить як мінімум 350 млрд гривень на рік із посиланням на оцінку податківців, оприлюднену в ході презентації Концепції реформування податкової системи.

Цей обсяг, за оцінками фіскальних органів, розподіляється наступним чином: 170 млрд гривень становить зарплата в "конвертах", 100 млрд - доходи власників активів - виведення безготівкових коштів у готівкову форму або на інвалютні рахунки в іноземних банках, 35 млрд - неофіційні платежі, 45 млрд гривень - основні кошти, матеріальні ресурси і послуги тіньового сектора.

Такі оптимістичні оцінки тіньового сектора (менше чверті закладеного в бюджеті прогнозного значення номінального ВВП на нинішній рік - близько 1,5 трлн гривень) можуть виявитися значно заниженими, відзначає видання.

Варто лише згадати, що згідно з останніми опублікованими офіційними урядовими даними частка тіньового сектора в 2010 році становила близько 38% офіційного ВВП, збільшившись після настання кризи більш ніж на десять відсоткових пунктів.

А останні оцінки, наприклад, Світового банку були ще менш оптимістичними - за підрахунками його експертів, частка неформальної економіки в Україні становила близько 50%.

У той же час, за попередніми даними Мінекономрозвитку, в 2011 році рівень тіньової економіки в Україні скоротився на 4% в порівнянні з 2010 роком і становив 34% від обсягу офіційного ВВП.

Зниження рівня тінізації національної економіки відбулося в умовах завершення гострої фази кризи і переходу до фази відновлення економічного зростання.

Так, протягом 2010-2011 років спостерігалися зростання рівня реального ВВП (на 4,1 та 5,2% відповідно) і зниження рівня безробіття (до 8,1 і 7,9% відповідно за методологією МОП).

Це супроводжувалося уповільненням інфляційних процесів в економіці, відновленням динаміки зростання депозитів і кредитів у банківській системі, зниженням напруги в бюджетному секторі в зв'язку зі скороченням дефіциту бюджету.

Основні напрями протидії тінізації глобальної економіки передбачають:

- проведення національних аудитів економік країн з метою оцінки масштабів видів тіньової економічної діяльності та їх впливу на формальну економіку,

- оцінку національних регуляторних систем відносно оподаткування, ліцензування, праці, навколишнього середовища, охорони здоров’я та безпеки, захисту прав споживачів, прав інтелектуальної та промислової власності з метою оцінки можливостей їх спрощення та зменшення вартості їх дотримання,

- дослідження впливу праці мігрантів, зокрема дешевої праці, на національний добробут та дотримання корпоративних стандартів праці,

- запровадження спеціальної допомоги інтеграції для уразливих груп населення (включаючи меншини, біженців, вимушених переселенців тощо),

- посилення електронного моніторингу та нагляд за грошовими потоками банків та інших фінансових інститутів,

- запровадження жорсткіших правил щодо готівкових транзакцій та збільшення штрафів за не задекларовані та не обліковані готівкові рахунки,

- покращення взаємодії, інформаційного обміну, обміну кращою практикою щодо моніторингу, дізнання та кримінального переслідування між регіональними, національними та міжнародними правоохоронними органами,

- посилення контролю за транзакціями за участі офшорних юрисдикцій,

- вдосконалення правил та норм, які регулюють діяльність фінансових ринків, та забезпечення прозорості фінансових інструментів,

- запровадження та/або вдосконалення нормативних актів щодо лобіювання та діяльності професійних асоціацій, управління державним майном, посилення контролю за підробленими товарами тощо,

- забезпечення діяльності з інформування та адекватного захисту свідків.

Однією із складових подолання тіньової економіки є система протидії відмиванню «брудних» грошей, координація якої здійснюється міжурядовою організацією FATF – («Financial Action Task Force on Money Laundering» міжнародна група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням доходів - FATF).

На думку деяких експертів, неформальним компаніям слід дати перепочинок. B якомусь сенсі вони мають рацію: спроба домогтися від таких компаній дотримання податкових та інших зобов'язань привела б тільки до негативних соціальних наслідків. Навіть коли факти корупції у наявності, влади виправдовують свою терпимість до неформальних компаніям необхідністю запобігти безробіттю серед населення, яке працює на застарілих заводах і яким нікуди більше податися. Але в дійсності виявляється, що для економіки в цілому було б доцільніше, a для влади дешевше надати звільненим робітникам вихідні допомоги, допомогти їм переїхати на нове місце і освоїти нову професію.

Подібного роду виправдання говорять o те, що уряди недооцінюють небезпеку неформальної економіки і свої можливості викорінити її джерела - високі податки, складні системи оподаткування та регулювання ринку, слабкість держапарату і недотримання законів. Якщо владні структури досягнуть збільшення числа сумлінних платників, вони зможуть полегшити податковий тягар і зберегти при цьому загальний обсяг податкових надходжень. Щоб підвищити свої шанси на успіх і не допустити різких потрясінь на ринку праці, урядам слід боротися c неформальною економікою поетапно, переходячи від однієї галузі до іншої.

Насправді у жодній з країн, що розвиваються не вдалося посилити контроль над дотриманням законів і норм відразу у всіх галузях економіки. Найвигіднішим виявляється скорочення частки неформальних підприємстві в тих галузях, де вони безпосередньо конкурують c формальними компаніями і отримують несправедливі переваги у витратах чи де більш ретельний контроль над дотриманням законодавства викличе ланцюгову реакцію, торкнувшись суміжних галузей.

Перший можливий крок у боротьбі c неформальною економікою - це посилення ефективності роботи органів податкового контролю. Зазвичай у розвинених країнах персонал, відповідальний за збір податків і боротьбу з порушниками, є набагато числьнішим, ніж у країнах, що розвиваються. Крім того, в розвинених країнах, як правило, збирають податки і контролюють правильність їх сплати різні відомства; часто окремі аудиторські підрозділи спеціалізуються на розслідуванні податкових порушень в компаніях якогось одного типу. Наприклад, в Австрії і Великобританії існують відділи по роботі c великими платниками податків. B країнах, що розвиваються, навпаки, часто немає навіть підрозділів, які займалися б тільки податковим аудитом. Розвинені країни вибирають компанії, що підлягають перевіркам, за допомогою аналітичних методів (наприклад, відслідковуючи доходи минулих років або податкові декларації компаній-постачальників), тоді як у країнах, що розвиваються влади проводять перевірки навмання або лише після надходження скарг. Неефективність судової системи тільки посилює проблему, утруднюючи переслідування вже виявлених порушників.

Парадоксальним чином підвищенню коефіцієнту збираності податків заважають і часті податкові амністії. У багатьох країнах, що розвиваються уряду помилково вважають, що порушень буде менше, якщо компаніям, що «розкаялися» пробачити їх податкові заборгованості. B результаті уряд відмовляється від суттєвої частини належних йому податкових надходжень і, що ще гірше, провокує подальші порушення закону: компанії чекають чергової амністії, щоб списати свої борги по податках. Владі країн, що розвиваються слід не тільки відмовитися від податкових амністій, але і посилити покарання для порушників. B розвинених країнах штрафи зазвичай в 2-3 рази перевищують суму несплачених податків, a в разі повторного порушення або занадто великої заборгованості порушників чекає в'язниця. B країнах, що розвиваються боржники часто відбувається легким осудом, в Туреччині, наприклад, штраф за ухилення від сплати ПДВ не перевищує 20 дол

Проблема адміністративних бар'єрів почала активно обговорюватися в науковому співтоваристві, a також серед працівників державної адміністрації, після того як в 1980-e рр.. перуанський інституціоналіст Е. де Сото оприлюднив сенсаційні результати своїх досліджень.

Керований Е. де Сото Інститут свободи і демократії провів у 1980-e рр.. ряд економічних експериментів для з'ясування «ціни законності» у Лімі, столиці Перу. Мова йде про витрати, які змушені нести особи, щоб мати можливість зайнятися легальним бізнесом. Експериментаторам довелося затратити для реєстрації швейної майстерні з пошиття одягу 289 днів і суму, рівну 32 мінімальним місячним зарплатам (витрати на хабарі, мита, втрачені доходи).

B Єгипті на отримання дозволу на відкриття нової пекарні йде в середньому 549 днів. Такого роду величезні витрати часу та коштів, необхідні для легалізації бізнесу, доводять існування адміністративних бар'єрів - бюрократичної системи, яка перешкоджає розвитку підприємництва. Ця система адміністративних бар'єрів відсікає від участі в легальному бізнесі людей з невисокими доходами, але зате дає великий простір для адресної роздачі привілеїв («блату») та корупції. Втім, корупція є типовим, проте не обов'язковим елементом адміністративних бар'єрів. Якщо чиновники не вимагають хабарів, a «всього лише» змушують підприємця втрачати час і гроші на ходіння по кабінетах, їх деструктивний вплив на господарське життя нітрохи не зменшується.

Спрощення податкового законодавства також сприяє збирання податків. B Іспанії новаторський податковий кодекс для малих і середніх компаній встановлює податки в залежності від галузі та фізичних характеристик підприємстві, a не від їх доходів, які часто важко перевірити. Наприклад, торговці продуктами харчування можуть платити податок залежно від площі торгового залу. Ця міра виявилася досить популярною, і в результаті обсяг податків, що збираються c малих і середніх підприємств, збільшився майже на 75%.

Нарешті, урядам країн, що розвиваються варто подумати прo зниження і перерозподіл податкового тягаря, щоб стримати темпи зростання неформального сектора. У багатьох країнах, що розвиваються основна частина державних витрат припадає на обслуговування державного боргу, утримання великої армії і роздутого бюрократичного апарату.

Було б нереалістично чекати від країн, що розвиваються різкого скорочення державних витрат. Однак високі податки заважають працювати формальним компаніям і підштовхують зростання неформального сектора. Збираючи більше податків за рахунок компаній, що діють зараз в неформальному секторі, уряди зможуть знизити ставки оподаткування. Крім того, податкове навантаження можна знизити, перерозподіливши і підвищивши питому вагу прибуткового та майнового податків.

Підвищення прибуткового та майнового податків не тільки дозволить знизити корпоративні податки, але і полегшить їх збір. Податки на майно зазвичай збираються місцевою владою. Вони добре знають ситуацію на підконтрольних їм територіях, тому їм простіше виявляти порушників, a хронічна нестача коштів змушує їх проявляти завзяття.

Національний інститут стратегічних досліджень пропонує наступні шляхи подолання неформальної економіки в Україні:

Для ліквідації схем мінімізації оподаткування, виведення ліквідних активів з компаній та грошових коштів за межі країнинеобхідно вжити такі заходи щодообмеження можливостей використання «технічних» акцій та посилення державногоконтролю за обігом векселів:

- запровадження єдиного державного реєстру виданих векселів та забезпечення доступу до нього державних органів, у тому числі Державної податкової служби, Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, Державної служби фінансового моніторингу тощо;

- вивчення правомірності та доцільності здійснення операцій з купівлі-продажу векселів страховиками;

- доповнення вимог щодо формування статутного капіталу компаній, для яких мінімальний обсяг статутного капіталу та сума, яка має бути сплачена в грошовій формі, встановлюються на законодавчому рівні, вимогами щодо складу активів;

- запровадження повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо можливості призупинення обігу фіктивних цінних паперів і деривативів, відміни реєстрації їх випуску, здійснення перевірки достовірності даних, наданих емітентом, при реєстрації проспекту емісії, а також надання права вимагати проведення додаткової аудиторської перевірки і незалежної оцінки майна, а також отримання додаткової рейтингової оцінки емітента у випадках, коли виникають сумніви у достовірності даних емітента, які містяться у документах, наданих для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів.

Основними напрямами детінізації ринку праці є:

- перерозподіл обсягів страхових внесків між працівником та роботодавцем. за умов збереження на існуючому рівні або зменшення розриву між фактичною вартістю трудових ресурсів для роботодавця та фактичним обсягом отриманих коштів для працівника;

- запровадження «періоду очікування» для осіб, які не сплачували страхові внески до пенсійної системи, що полягає у підвищенні віку виходу на пенсію для осіб, які не сплачували внески до пенсійної системи або сплачували їх не в повному обсязі Запровадження «періоду очікування» дозволить подолати практику відсутності санкцій за недотримання норм законодавства;

- посилення зв’язку між фактично сплаченими страховими внесками та розміром пенсійного забезпечення;

- посилення відповідальності за ухилення від сплати податків і страхових внесків та покращення їх адміністрування, зокрема, збільшення штрафних санкцій за ухилення від оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем, запровадження карної відповідальності посадових осіб роботодавця за неоформлення трудових відносин з працівником, розширення повноважень Інспекції з питань праці щодо здійснення перевірок додержання законодавства про оплату праці.

До напрямів детінізації ринку землі слід віднести:

- зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення (за умов завершення інвентаризації земель та формування кадастрово-реєстраційної системи), що зменшить мотивацію значної кількості суб’єктів господарювання у використанні тіньових і корупційних схем переведення земель сільськогосподарського призначення у інші категорії земель;

- забезпечення прозорості діяльності органів державної влади та місцевого

самоврядування щодо прийняття рішень про передачу у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності;

- забезпечення вільного доступу фізичних та юридичних осіб до інформації про вільні земельні ділянки та генеральні плани населених пунктів, що сприятиме залученню ширшого кола учасників у земельні аукціони;

- використання технологій космічного зондування, що дозволить прискорити здійснення інвентаризації земель, забезпечити повноту та точність даних у державному земельному кадастрі та здійснювати систематичний контроль цільового використання земель, визначення структури і площ посівів основних сільськогосподарських культур;

- вдосконалення нормативних актів з інвентаризації земель у частині запровадження дієвих процедур, які б дозволяли обґрунтовано здійснювати виправлення помилок у державному земельному кадастрі при виявленні невідповідності фактичних меж ділянок тим, що зазначені у кадастрі, з метою недопущення «легалізації» правопорушень, пов’язаних із самовільним захопленням земельних ділянок або їх нецільовим використанням;

- спрощення процедур передачі у власність або оренду земельних ділянок

промисловості, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.