Конфлікт як соціально-психологічне явище

Історія людської цивілізації насичена різноманітного роду конфліктами. Одні конфлікти охоплювали цілі континенти і десятки країн і народів, інші зачіпали малі соціальні спільноти, треті відбувалися між окремими людьми. З найдавніших часів люди намагаються вирішити виникаючі протиріччя і мріяли про безконфліктне суспільство. За згадками дослідників цар Соломон (965-928 р. до н.е.) прославився завдяки мудрості й умінню уникати і вирішувати конфлікти.

Протягом сторіч кращі розуми людства створювали теоретичні моделі безконфліктного суспільства, а часом і намагалися їх втілити в реальне життя. До великого жалю, все закінчувалося невдачею і породжувало ще більш жорстокі конфлікти.

Нині в західній соціальній психології цілеспрямовано й активно розробляють теорію конфліктології. В американських університетах відкриваються центри з вивчення та розв'язання конфліктів, де розробляють теорію і практику подолання конфліктів, готують спеціалістів у цій галузі, надають послуги учасникам конфліктів. Так, університет з 1982 р. готує студентів за новою спеціальністю - менеджер з конфліктів, яким присвоюють ступінь магістра наук. Зараз теорію і практику цієї дисципліни викладають майже в 150 коледжах та університетах США.

Досліджуючи конфліктологію, один з її засновників, англійський психолог Дж. Бертон, дійшов висновку, що конфлікти у суспільстві — закономірне явище, оскільки люди по-різному сприймають соціальні цінності та мають різні інтереси. Зрозумілим стає його постулат про те, що розвиток будь-якого суспільства безконфліктним бути не може.

Нажаль, у вітчизняній психологічній науці цій проблемі почали приділяти увагу зовсім недавно, через це таких глибоких і всебічних досліджень у нас ще немає. У зв'язку з цим немає й загально усталеного розуміння, чіткого та однозначного визначення й класифікації цієї проблеми.

Поняття конфлікт походить від латинського слова konfliktus, що означає зіткнення. Тобто, конфлікт – це сутичка протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів суб'єктів взаємодії. Причинами сутичок можуть бути найрізноманітніші проблеми життя, матеріальні ресурси, життєво важливі настанови, владні повноваження, емоційно-психологічні розходження й т. п.

Конфлікти відбуваються там, де є люди, тобто в соціумі. Людина – істота соціальна, і її існування неможливе без контактів з собі подібними. Люди спілкуються між собою в усіх сферах суспільного життя – виробничій, навчальній, науковій, побутовій тощо. Тому конфлікт – це передусім соціальне явище. Це по – перше.

По – друге, конфлікт – це різновид взаємовідносин між людьми. А взаємовідносини – одна із спадкових колективної психології. Тому конфлікт можна з повним правом вважати і психологічним явищем.

Якщо враховувати обидві характеристики конфлікту, то можна вважати, що конфлікт – це соціально – психологічне явище.

Необхідно зазначити, що в останні роки в українському суспільстві позначилася тенденція збільшення конфліктів у всіх його сферах. Причинами такого положення можна вважати:

- зростання соціального напруження в суспільстві;

- актуалізація індивідуалістичної психології майже в усіх верствах

населення;

- погіршення виховної роботи в країні з молодим поколінням особливо;

- поглиблення процесів соціальної диференціації (розшарування) суспільства;

- ескалація конфліктних відносин в усіх сферах життя і діяльності

людей: в родині, на виробництв, в сфері політики, етнічних і релігійних відносин та ін.

Слід підкреслити, що конфлікт не є абсолютно негативним явищем. При правильному його врегулюванні можна підвищити ефективність діяльності людей і суспільства покращити клімат у колективі. Більш того, конфлікт нерідко відіграє роль соціального контролю над дотриманням усталених в суспільстві моральних норм і цінностей, правил поведінки. В цьому полягає к о н с т р у к т и в н а функція конфлікту.

Але значно більшого занепокоєння викликає його д е с т р у к т и в н а функція: значення ефективності діяльності як окремих людей, так і всього колективу; загострення між особистих взаємин; безладдя і нестабільність в роботі, поведінки, діях людей. Крім того конфлікти (особливо їх розв’язання) викликають значні витрати часу, сил, нерідко здоров’я, серйозні зміни в психіці людини, наслідком яких є негативні стани, втрата адекватного сприйняття і оцінки тих чи інших обставин, підвищена збудженість та ін. Тобто, проблема конфліктів – це проблема і здоров’я людей: і фізичного, і психічного.

Однак причини конфліктів, що були розглянуті вище носять більше об’єктивний характер. До речі, до них можна додати неспівпадання «…» людей (люди всі різні), нестача значимих для людей матеріальних та інших благ, розмитість правових норм тощо). На жаль, вони не єдині. Слід розуміти, що подібні соціально – психологічні явища викликаються і суб’єктивними причинами, які характеризують саму людину:

- знижена самокритичність;

- негативні якості й риси характеру (імпульсивність, нестриманість,

неврівноваженість, перевага до інших, завищена самооцінка, категоричність, надмірна самовпевненість й т. п.);

- стереотипи упереджень;

- несумісність людей (соціальна або психологічна);

- завищення власних потреб, запитів, домагань;

- наявність в колективі «…» конфліктних особистостей;

- схильність до агресивної поведінки та підкорення собі інших;

- низька культура спілкування, недоліки у вихованні;

- патологія істини.

Окремо слід сказати і про причини конфліктів, пов’язаних з діями і поведінкою «…» сторони:

- керівників

- батьків

- дітей

- колег тощо.

Звідси можна говорити, що конфлікт – це життєва реальність, їх чисельність в суспільстві зростає. Тому будь – якому керівнику слід знати як теорію цього питання, так і методику (практику) щодо їх профілактики і розв’язання.

Соціальна психологія всі конфлікти, пов’язані з особистістю, поділяє на такі види:

· внутрішньоособисті;

· міжособисті;

· міжгрупові;

· між особистістю і соціальним середовищем.

Внутрішньо особистий конфлікт являє собою зіткнення рівних за силою, але протилежних за напрямом інтересів, потреб, потягів, в окремій особистості. Він проявляється у гострому негативному переживанні, викликаним боротьбою структур внутрішнього світу людини.

Внутрішньо особистий конфлікт являє собою зіткнення окремих осіб, які мають несумісні цілі, дотримуються протилежних цінностей і поглядів, які вони намагаються досягти або відстояти з користю для себе.

У міжгрупових конфліктах в якості протилежних сторін, які відстоюють свої цілі, намагання, інтереси, визнають не окремі особи, а їх групи. У військовому середовищі типовим між груповим конфліктом може бути конфлікт між двома групами воїнів різних призовів або той, що виникає на міжнаціональному ґрунті.

Конфлікт між особистістю і соціальним середовищем характеризується зіткненням цілей, інтересів, форм поведінки окремої особи і колективу, членом якого вона є, або суспільства (у вигляді якоїсь громади, соціальної інстанції, держави в цілому).

Слід зазначити, що в основі будь – якого конфлікту лежить с у п е р е ч н і с т ь. Наприклад, у внутрішньо особистісному конфлікті – це суперечність між потребами і можливостями людей (воїнів), між рівням розвитку особистості і віковими параметрами людини. В міжособистісному конфлікті – це суперечність з питань власного життя людей або їх трудової (службової) діяльності і т. п.

Але який би конфлікт ми не розглядали, він супроводжується гострими емоційними і в основному негативними переживаннями протилежних сторін, психічним, а не рідко і фізичним, виснаженням тих, хто бере в цьому участь, непотрібною втратою часу і зниженням працездатності.

На підставі вище розглянутого можна дати визначення цього соціально – психологічного явища.

Під конфліктом в соціальній психології розуміють зіткнення несумісних, протилежно спрямованих тенденцій свідомості людини, в міжособистісних або міжгрупових відносинах, пов’язане з гострими негативними переживаннями його учасників.

З точки зору соціальної психології конфлікт включає в себе такі елементи:

а) предмет конфлікту – проблеми, з приводу якої він виник;

б) конфліктна ситуація – в ній виражається характер і сутність суперечності;

в) учасники конфлікту – люди, які переслідують якійсь цілі і прагнуть їх реалізувати через конфлікт;

г) привід – дійсна або уявна причина для зіткнення сторін;

д) інцидент – дії сторін по взаємному протистоянню тих, чи інших формах;

е) засоби і способи їх (дій) використання сторонами, що конфліктують;

ж) умови, в яких виникає і протікає конфлікт.

Конфлікт у своєму розвиткові проходить ряд етапів.

I етап – перед конфліктний.

Тут можна виділити 3 стадії:

1) конфліктна ситуація носить внутрішній характер (хоча б один із

партнерів по спілкуванню сприяє її як загрозливу);

2) суперечність починає проявлятися зовнішньо (висловлювання своїх

позицій, точок зору, намірів);

3) суперечність загострюється (взаємні претензії, обвинувачення, погрози

й т.п.).

II етап – суто конфлікт.

Це безпосередньо зіткнення сторін, використання засобів, методів і

прийомів для досягнення кожною стороною своїх цілей, намірів і прагнень. Саме тут застосовується різні механізми і форми взаємної боротьби між опонентами – вербальні і невербальні, відкриті і приховані, чесні і не чесні, переконливі і не дуже.

III етап – після конфліктний.

Йдеться про після конфліктну ситуацію. Вона може бути сприятливою або

несприятливою для однієї сторони або обох сторін, носити більш конструктивний характер, сприяти покращенню або погіршенню морально – психологічного клімату в колективі, підвищенню або зниженню працездатності учасників конфлікту.

Саме за такою логікою розвиваються конфлікти і у військовому

середовищі. Тому військовому керівнику необхідно це розуміти і своєчасно вживати заходів щодо їх недопущення і вмілого розв’язання.