Система принципів виховання у війську та її характеристика

Принципи виховного процесу (принципи виховання) виражають основні вимоги до діяльності педагога, якими він керується при організації та проведенні виховної роботи. Ці вимоги визначають зміст цієї роботи, форми організації спільної діяльності з вихованцями, методи, засоби тощо.

Ці педагогічні положення загальної теорії виховання цілком і повністю розповсюджуються і на військово-виховний процес. Якщо враховувати, що термін виховного впливу військового керівника на солдатів і сержантів строкової служби сьогодні обмежується одним роком, то лише суворе додержання всіх вимог принципів виховання може не тільки оптимізувати військово-виховний процес, запобігти допущенню значних помилок в роботі з особовим складом, але й допоможе вміло і ефективно використати той час, що є в розпорядженні командира.

Отже, принципи виховання військовослужбовців – це вихідні положення, що виражають основні вимоги до організації військово-виховного процесу і які служать керівними настановами для командира (начальника) як вихователя.

У військовій педагогіці під принципами виховання слід розуміти конкретні рекомендації щодо досягнення цілей виховання військовослужбовців на основі його виявлених закономірностей.

Слід зазначити, що в принципах виховання воїнів сконцентрований та узагальнений багаторічний досвід виховання військовослужбовців і результати наукових досліджень з цього питання. Вони успішно реалізуються у практиці військового будівництва.

Принципи виховання складають теоретико-прикладну основу виховної діяльності військового керівника. Це одне з джерел формування його педагогічної позиції та всієї системи виховання у підпорядкованому йому підрозділі (частині).

Знання вимог принципів виховання, закономірностей виховного процесу, які вони відображають, дозволяє військовому керівнику свідомо й творчо вирішувати завдання виховання воїнів, систематизувати та впорядковувати свою діяльність, педагогічно обґрунтовано здійснювати її та впевнено досягати поставлених цілей. Дотримання принципів виховання дозволяє йому прогнозувати розвиток виховного процесу в підрозділі.

Усі принципи без винятку поєднує те, що до них висувається ряд спільних вимог. Охарактеризуємо ці вимоги.

Обов’язковість. Принципи виховання – це не порада, не рекомендація; вони вимагають обов’язкового і повного втілення їх в педагогічну практику. Незнання принципів не скасовує їхнього існування та дієвості, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, отже, малоефективним. Грубе та систематичне порушення принципів не просто знижує ефективність виховного процесу, але підриває його основи.

Комплексність і системність. Принципи виховання становлять струнку систему, яка передбачає їх одночасне, фронтальне застосування. Вони тісно взаємопов’язані, їхні вимоги дуже часто перетинаються, випливають одна з одної. Дотримання психолого-педагогічних вимог одного з принципів виховання передбачає необхідність безумовного виконання вимог інших принципів. Тому принципи виховання не застосовуються ізольовано або вибірково, тільки комплексно, усі разом, на всіх етапах виховного процесу.

Рівнозначність. Серед принципів виховання немає головних і другорядних, таких, що потребують реалізації в першу чергу, і таких, які можна відкласти на потім. Однакова увага до всіх принципів запобігає можливим порушенням протікання виховного процесу.

У той же час принципи виховання – це не готові рецепти, тим більше не універсальні правила, керуючись якими офіцер як вихователь міг би автоматично досягати високих результатів. Це своєрідний напрямок, керівництво до дії військового керівника, яке допускає його творчість у роботі з різними категоріями військовослужбовців.

Більше того, принципи виховання – не догма, вони не є чимось раз і на завжди даним і сформульованим. Це підтверджується всією історичною практикою виховання людства. На різних етапах цивілізації формулювалися та реалізовувалися свої принципи. У Стародавній Греції домінуючими принципами виховання молоді були єдність фізичного та розумового розвитку і благородного змагання в різних галузях життя. У Стародавньому Римі в період імператора Квінтиліана головним став принцип пріоритету шкільного виховання над домашнім.

У період феодалізму суспільство дотримувалося релігійних принципів виховання, хоча вже в лицарському середовищі почали брати гору принципи світського виховання. І вже в епоху Просвітництва (ХVIIІ ст.) завдяки розробкам французьких просвітителів, а також російських (В.М. Татищев, А.Д. Кантемир), українських (Г. Бажанов) та інших було проголошено перехід в офіційному вихованні від церковних принципів до принципів світської моралі.

З розвитком капіталізму у вихованні молоді набули перевагу принципи прагматизму, егоїзму, взаємовигоди, хоча в ХІХ столітті передові діячі літератури, мистецтва, історики, мислителі робили спроби протиставити цьому інші принципи виховання. Ф.М. Достоєвський, наприклад, висунув принцип покірливості й аскетизму у вихованні народу, Л.М. Толстой запронував принцип непротивлення злу насильством (всеочищувальної любові), відомий історик В.С. Соловйов вважав, що лише через добро і обов’язок можна виховати справжню людину.

Після 1917 року в радянській педагогіці були розроблені принципи комуністичного виховання: комуністична ідейність і цілеспрямованість; зв’язок виховання з життям, з практикою комунистічного будівництва; виховання особистості в колективі й через колектив; єдність високої вимогливості й поваги до особистості; опора на позитивне в особистості й у колективі; послідовність і систематичність виховних впливів; єдність і спадкоємність у вихованні; індивідуальний і диференційований підхід у вихованні та ін.

З розпадом у 1991 році Радянського Союзу і утворення на його просторі нових незалежних держав у педагогічній науці почався пошук і розробка нових, національних, концепцій систем виховання, в яких одним з головних елементів сформулювались принципи виховання підростаючого покоління.

Що стосується принципів виховання військовослужбовців, то вони в основному збігаються з принципами виховання загальної педагогіки, хоча мають свої характерні особливості, оскільки відбивають специфіку військово-виховного процесу, який спрямований на виховання людей, життя яких підпорядковане головній меті – підготовці до збройного захисту держави.

Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, яка була затверджена Указом Президента України у 1998 році, визначає такі принципи виховної роботи у війську:

– принцип державної та патріотичної спрямованості виховного процесу;

– принцип взаємозалежності змісту, форм і методів виховної роботи;

– принцип поваги до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовця, орієнтації на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності;

– принцип безперервності та спадкоємності у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних та культурних традицій з почуттям нового;

– принцип конкретності та узгодженості змісту, форм і методів виховної роботи;

– принцип об’єктивно-наукового підходу до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи.

Досвід виховної діяльності військових командирів різних ступенів свідчить про те, що перелік основних принципів виховання військовослужбовців і розробка їх систем мають залишатися відкритими. Але їх характеристиками, виходячи з цілей і завдань загальної виховної роботи в суспільстві та виховання армійської молоді, а також сучасних педагогічних концепцій, мають бути:

– по-перше, націленість на формування всебічно гармонійно розвиненої особистості – гідного громадянина і захисника української держави з активною життєвою позицією;

– по-друге, національно-патріотична спрямованість, комплексність, систематичність, конкретність і послідовність виховних впливів;

– по-третє, націленість на забезпечення ефективності виховного процесу в різних ланках армійського механізму та різних сферах життєдіяльності особового складу.

Ураховуючи сучасні методологічні й теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, у тому числі й військовій, можна запропонувати таку систему принципів виховання військовослужбовців:

– принцип соціально-ціннісної обумовленості й цілеспрямованості виховання;

– принцип національно-патріотичної спрямованості виховання воїнів;

– принцип гуманізму і демократизму у виховній роботі;

– принцип виховання воїнів у процесі ратної праці;

– принцип виховання воїнів у колективі й через колектив;

– принцип індивідуального і диференційованого підходу у вихованні воїнів;

– принцип поєднання високої вимогливості до воїнів з повагою до їх особистого достоїнства і турботою про них;

– принцип опори на позитивне в особистості воїна і військовому колективі;

– принцип безперервності й послідовності у вихованні воїнів;

– принцип єдності, погодженості й спадкоємності у вихованні

військовослужбовців.