Найважливішою узагальнюючою характеристикою аграрного виробництва є його ефективність.

ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ

АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

10.1. Поняття ефективності в економічній науці

10.2. Показники економічної ефективності аграрного виробництва

10.3. Рентабельність аграрного виробництва

10.4. Чинники та шляхи зростання ефективності аграрного виробництва

10.1. Поняття ефективності в економічній науці

Найважливішою узагальнюючою характеристикою аграрного виробництва є його ефективність.

Ефективність слугує критерієм повної та всебічної оцінки, оскільки об'єкт або захід може бути добрим частково, в певному розумінні, але недостатньо ефективним загалом.

Термін «ефект» (лат. effectua - виконання, дія) означає результат, наслідок будь-якої дії, причини, сили. Відповідно ефективність варто розглядати як дієвість витрат, вкладених у певну діяльність з метою отримання бажаних результатів.

Ефективність - це складна економічна категорія, пов'язана з цілеспрямованою, раціональною людською діяльністю. Вона відображає певні виробничі відносини, що складаються між суспільством загалом і підприємствами, а також окремими працівниками. В ефективності відображається дія об'єктивних економічних законів, розвиток продуктивних сил, характер виробничих відносин. Вона є формою вираження мети виробництва. Отже, поняття «ефективність» має зміст за наявності мети, яка повинна бути досягнута.

Основна ж мету будь-якого виробництва, в тому числі і аграрного, полягає в отриманні прибутку, або віддачі сукупних витрат, які беруть участь у процесі виробництва.

Ефективність має якісний і кількісний аспекти. Для оцінки ефективності виробництва та її вимірювання застосовують критерій і систему економічних показників.

Критерій- це ознака, на основі якої оцінюється діяльність або визначаються параметри на перспективу. Предметно критерій варто розуміти як якість, властивість ефективності, що відображає найістотнішу його суть, тобто є основним принципом оцінки. Він відображає певні виробничі відносини та якісний аспект цих відносин, тому повинен перебувати в нерозривному зв'язку зі специфічними економічними законами, насамперед з основним економічним законом цього способу виробництва. Критерій як вимір економічної ефективності конкретизується через показники. Вони, зазвичай, слугують лише кількісним виразом згаданого вимірника, відображаючи рівень і динаміку ефективності.

Основним критерієм економічної ефективності виробництва є обсяг національного доходу і максимізація його за найменших затрат живої й уречевленої праці. Цей показник виступає як оцінка економічної ефективності всього народного господарства.

Для визначення економічної ефективності аграрного виробництва, окремих його галузей, господарської діяльності підприємств різних форм власності, їх підрозділів, виробництва окремих культур, агротехнічних і зоотехнічних заходів, упровадження в виробництво комплексів, нових технічних розробок, досягнень науки і техніки, передового досвіду тощо використовують часткові або локальні критерії. У кожному окремому випадку критерій може набувати конкретнішої форми з урахуванням характеру й особливостей виробництва.

Наприклад, для досягнення приросту урожайності певної культури та підвищення якості продукції визначають мінімальні витрати добрив, пального, засобів захисту, на оплату праці, а також витрати на охорону навколишнього середовища. У кінцевому підсумку всі часткові критерії повинні відповідати основному народногосподарському критерію. У зв'язку з цим критерієм економічної ефективності аграрного виробництва є збільшення обсягу чистої продукції за найменших затрат живої й уречевленої праці на її одиницю.

Ефективність- це досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці,конкретна форма економії часу.

Отже, ефективність - це економічна категорія, яка відображає вироб-ничі відносини щодо економії живої та уречевленої праці й показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці.

Необхідно розрізняти поняття «ефект» та «економічна ефективність».

Ефект - це досягнутий результат у різних формах вияву від тих чи інших заходів, що застосовуються в аграрному виробництві. Стосовно умов ринкової економіки - це насамперед ступінь фактичної або очікуваної реалізації об'єктивних економічних інтересів власників засобів виробництва. Відповідно до взаємодії витрат і результатів виробництва, однаковий результат може бути отриманий різними способами і навпаки - однакові витрати можуть спричинити різний ефект. Економічний ефект може бути як додатною величиною, так і від'ємною, бути виробничим, у формі сільськогосподарської продукції й характеризувати доцільність проведення заходу, та економічним - у сфері економії ресурсів, праці, отримання прибутку, а також соціальним, що відображає стан умов праці й побуту працівників. Наприклад, ефект від застосування добрив виявиться у вигляді приросту врожаю, а від застосування преміксів - у збільшенні приросту живої маси тварин.

Проте одержаний результат сам по собі не дає уявлення про вигідність застосування добрив або преміксів, оскільки недостатньо характеризує трудову діяльність людей і не показує, ціною яких ресурсів вів отриманий. Один і той самий ефект можна одержати різними способами або з різним рівнем використання ресурсів, як і однакові затрати ресурсів можуть забезпечити різний ефект. Робити висновок лише за ефектом і оцінювати доцільність проведення заходу не можна. Ефект - це приріст врожаю, проте він не засвідчує вигідність застосування добрив. Повність відображає кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, показник економічної ефективності.

Процес взаємодії чинників і формування результатів виробництва можна подати у вигляді схеми (рис. 10.1.1).

Рис. 10.1.1. Схема формування результатів та ефективності виробництва

У матеріальному виробництві суть поняття "ефективність виробництва", в загальному підході зводиться до порівняння отриманого результату із затратами живої и уречевленої праці, інших ресурсів, пов'язаних з його одержанням. Однак на практиці важливо визначитись, з якими витратами доцільно порівнювати отриманий ефект. Існують три принципово відмінні підходи до розв'язання цієї проблеми:

- ресурсний, коли ефект порівнюється з вартістю виробничих ресурсів (основні й оборотні фонди);

- витратний, коли ефект порівнюється з поточними виробничими витратами;

- ресурсно-витратний.

Прийнятнішим для визначення економічної ефективності є ресурсно-витратний підхід, за якого економічний ефект порівнюється як з виробничими ресурсами, так і з виробничими витратами. Наприклад, вигоду застосування добрив можна визначити тільки після порівняння отриманого ефекту з понесеними затратами. Не ефект, а лише ефективність характеризує вигоду використання добрив.

Рівень економічної ефективності можна обчислити за формулою:

Він підтверджує, скільки одиниць корисного ефекту одержано з розрахунку на одиницю затраченого ресурсу або ціною яких ресурсів досягнуто економічний ефект. Вищою буде ефективність, якщо на одиницю затраченого ресурсу буде отримано більше одиниць корисного ефекту, а зростання її рівня засвідчує про економію живої й уречевленої праці.

Суть підвищення економічної ефективності аграрного виробництва зводиться до того, щоб на кожну одиницю затрачених матеріальних, трудових і фінансових ресурсів збільшити обсяг виробництва продукції. Це сприятиме зростанню доходів підприємств, що є основою розширеного відтворення виробництва, підвищенню оплати праці та поліпшенню соціальних і побутових умов його працівників.

Підвищення економічної ефективності аграрного виробництва є стрижневою проблемою, головним чинником зростання підприємств в умовах використання обмежених ресурсів. Це зобов'язує підприємства використовувати ресурси раціонально і бережливо, виробляти якісну продукцію.

Ефективність поділяють на виробничо-економічну і соціально-економічну. Виробничо-економічна відображає результативність функціонування продуктивних сил, рівень використання аграрними підприємствами матеріально-технічної бази і трудових ресурсів і характеризується натуральними та вартісними показниками. Соціально-економічна ефективність відображає ступінь досягнення результату, тобто досягнення мети виробництва. Економічний і соціальний аспекти ефективності не варто протиставляти один одному. Вони перебувають в органічній єдності.

З позиції суспільства, ефективним є виробництво, коли виробляється необхідна кількість продукції за мінімальних затрат ресурсів.

З позиції аграрного підприємства, ефективним є виробництво, коли забезпечується його розширене відтворення.

З позиції особистих інтересів, ефективним є виробництво, коли створюються умови для задоволення матеріальних і моральних потреб працівників підприємств.

Питання підвищення ефективності господарської діяльності має величезне значення. Тому боротьба за неї має здійснюватися на кожному підприємстві, в кожному його підрозділі, на всіх рівнях аграрного виробництва. Результати виробництва повинні постійно порівнюватися із затратами.

10.2. Показники економічної ефективності аграрного виробництва

Практично не існує єдиного узагальнюючого показника для визначення економічної ефективності аграрного виробництва. Ця оцінка ґрунтується на використанні системи взаємопов'язаних показників натурального та вартісного обчислення, які відображають дію і форми вияву об'єктивних економічних законів у матеріальному виробництві аграрної сфери економіки, з урахуванням її особливостей, вплив різних чинників на процес виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Найпростішими і вихідними показниками для оцінки аграрного виробництва є натуральні: врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Одержання вищої врожайності - це найважливіше завдання аграрних підприємств, оскільки вона забезпечує виробництво певного обсягу продукції та безпосередньо впливає на рівень інших показників господарювання, зокрема на розвиток тваринницьких галузей. Чим вища врожайність зернових і кормових культур, тим вищий рівень продуктивності тварин.

Важливість підвищення урожайності посилюється тим, що вона визначає рівень та ефективність використання землі як головного засобу виробництва.

Проте натуральні показники виявляють лише один аспект досягнутої ефективності, дають звужену характеристику використання окремого ресурсу і не показують сукупних затрат праці, які забезпечили одержання цієї врожайності або продуктивності тварин. У процесі ж виробництва продукції беруть участь працівники матеріального виробництва, основні й оборотні фонди, здійснюються інші матеріальні витрати. Один і той самий рівень урожайності можна досягти за різних затрат праці та засобів або за одного рівня урожайності може бути різна якість продукції, що в кінцевому підсумку позначиться на ефективності.

Щоб забезпечити об'єктивність оцінки діяльності підприємства і мати змогу порівняти затрати та результати виробництва, обсяг виробленого продукту переводять у вартісну форму.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і фондових вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, фондовіддачу, матеріаломісткість, обчислити валовий і чистий дохід, а також показники рентабельності.

Показники економічної ефективності поділяються на часткові та загальні.

До часткових належать: обсяг виробленої продукції, врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача, собівартість продукції.

Обсяг продукції як результат виробництва - це кількість виробленої впродовж певного періоду продукції, яка відображає загальний ефект і залежить від мети підприємства.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання живої праці робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві певного виду продукції, і показує, яку кількість продукції вироблено за одиницю часу.

Фондовіддача відображає ефективність використання затрат минулої праці, втіленої в основних виробничих засобах, і показує, скільки одержано валової продукції в розрахунку на одиницю засобів.

Матеріаловіддача відображає ефективність використання матеріальних затрат і засвідчує, скільки отримано валової продукції в розрахунку на одиницю матеріальних затрат.

Собівартість продукції в загальному вигляді характеризує ефективність використання всіх спожитих засобів виробництва і показує, що затратило підприємство на виробництво певного виду продукції.

Для більш предметної оцінки діяльності підприємства використовують систему загальних показників економічної ефективності, які можна подати в такій послідовності:

- виробництво валової продукції в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на одну затрачену людино-годину, на 100 грн. виробничих витрат, на 100 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів:

- величина валового та чистого доходу і прибутку в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на одну людино-годину, на 100 грн. витрат виробництва, на 100 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів:

- рівень рентабельності й норма прибутку підприємства.

Одержані показники економічної ефективності діяльності аграрних підприємств використовують для проведення економічного аналізу. Вони дають комплексну оцінку ефективності використання землі, трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, окупності виробничих витрат.

10.3. Рентабельність аграрного виробництва

Рентабельність відносять до найважливіших економічних категорій, які характеризують ефективність діяльності підприємств на засадах господарського розрахунку. Вона означає дохідність, прибутковість підприємства. Рентабельно працює підприємство тоді, коли воно отримало надлишок над витратами на виробництво продукції у вигляді доходу. Доходом підприємства є частина вартості валової продукції, що залишилася після відшкодування затрат на її виробництво.

Рентабельність належить до показників, що певною мірою узагальнено характеризують економічну ефективність діяльності підприємства. У ньому відображаються результати затрат не лише живої, а й уречевленої праці, ступінь використання засобів виробництва, якість реалізованої продукції, рівень організації виробництва та його управління.

Результатом господарської діяльності аграрних підприємств є чистий дохід, який залишається після вирахування з вартості продукції витрат на її виробництво.

Чистий дохід - це грошовий вираз вартості додаткового продукту, створеного додатковою працею робітників окремого підприємства.

Якщо чистий дохід відображає виробничі відносини лише у сфері виробництва, то прибуток характеризує виробничі відносини як у сфері виробництва, так і у сфері обміну. Він засвідчує реально досягнутий результат і показує, яку суму грошей і який зиск отримало підприємство від реалізації того чи іншого виду продукції. Однак прибуток не може достатньою мірою відображати внесок кожного окремого підприємства у створення чистого доходу суспільства. Прибуток підприємства залежить від обсягу та якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичної реалізаційної ціни.

Охарактеризувати рентабельність виробництва окремого виду продукції або підприємства загалом, використовуючи лише абсолютне значення прибутку, недостатньо. Її необхідно порівняти з виробничими затратами. Для цього використовують відносний показник - рівень рентабельності.

Рівень рентабельності - це відсоткове відношення прибутку до суми матеріально-грошових затрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Рівень рентабельності виробництва визначають за формулою:

Рівень рентабельності виробництва окремого виду продукції можна визначати, використовуючи обсяг чистого доходу і суму витрат у галузі, або одержаний прибуток у розрахунку на одиницю продукції та її собівартість. Рівень рентабельності, який визначено для підприємства, характеризує сукупний рівень рентабельності й за економічним змістом показує, скільки отримано копійок прибутку в розрахунку на одну гривню виробничих витрат загалом на цьому підприємстві. Аналогічною за економічним змістом є характеристика рівня рентабельності виробництва окремого виду продукції.

Визначений у такий спосіб рівень рентабельності виявляє ефективність лише спожитих засобів виробництва. Проте в процесі господарської діяльності підприємства щорічно купують основні засоби виробництва, сировину, основні й допоміжні матеріали, необхідні для здійснення процесу виробництва. Тому доцільно визначати не лише рентабельність виробничих затрат, де основні засоби виступають у вигляді амортизаційних відрахувань, але й основні та оборотні фонди. Для цього використовують норму прибутку.

Норма прибутку - це відсоткове відношення маси прибутку до середньорічної балансової вартості основних і оборотних фондів. Її визначають за формулою

Показник «норма прибутку» визначають загалом для підприємства. За економічним змістом одержаний результат показує, скільки підприємство отримало прибутку на 1 грн. виробничих фондів, а у відносному - яка їх частка окупилася впродовж року. На практиці є випадки, коли підприємства виробляють однойменний вид продукції, наприклад, яйце, і мають однаковий рівень рентабельності, а норму прибутку різну. Нижча норма прибутку засвідчує, що це підприємство використовує основні й оборотні фонди менш ефективно.

10.4. Чинники та шляхи зростання ефективності аграрного виробництва

Рівень економічної ефективності діяльності підприємства залежить від багатьох чинників і умов. Ці чинники в реальності діють не ізольовано, в чистому вигляді, а здебільшого перетинаються і взаємозумовлюють один одного. Частина з них залежить від діяльності підприємства загалом, інші пов'язані з технологією й організацією виробництва, а ще деякі зумовлені рівнем використання виробничих ресурсів і впровадженням науково-технічного прогресу.

Всі чинники зростання ефективності можна класифікувати за трьома ознаками:

- видами витрат виробництва та ресурсів (джерелами підвищення);

- напрямами розвитку й удосконалення виробництва;

- місцем реалізації чинників у системі управління діяльністю.

Класифікація чинників за ресурсами та затратами уможливлює чітке уявлення про джерела підвищення ефективності. Тут є відповідь на запитання, за рахунок яких ресурсів або затрат можна досягти економії суспільної праці.

Відповідно до тієї класифікації, основними чинниками зростання економічної ефективності першої ознаки є: зростання продуктивності праці й зниження оплатомісткості продукції; зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва; раціональне використання природних ресурсів.

До основних напрямів розвитку й удосконалення діяльності підприємств (друга ознака) відносять: запровадження прогресивних технологій виробництва; раціональну спеціалізацію і концентрацію виробництва; вдосконалення організації й оплати праці; запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду; вдосконалення структури виробництва і системи управління; підвищення якості й конкурентоспроможності продукції; всебічний розвиток і вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Найважливіша ознака третя - за місцем реалізації чинників у системі управління діяльністю підприємства. Чинники, котрі вона об'єднує, поділяють на зовнішні й внутрішні.

До зовнішніх належать: державна економічна і соціальна політика; ціноутворення на сільськогосподарську продукцію; якість і вартість матеріальних ресурсів промислового походження; структурні зміни в економіці країни; розвиток інфраструктури.

До внутрішніх чинників відносять: технологію, техніку й обладнання, матеріали та енергоносії, продукцію, кваліфікацію працівників, організацію праці й стиль управління.

Найважливішим показником економічної ефективності діяльності підприємства є отримана маса прибутку. Його формують сума грошових надходжень, одержана підприємством від продажу сільськогосподарської продукції, та затрати, пов'язані з його виробництвом і реалізацією.

Виручка від реалізації залежить від обсягів товарної продукції та ціни на неї, ціна ж значною мірою - від попиту і пропозиції на кожний окремий вид продукції, що виробляє підприємство, її якості, каналів реалізації, строків реалізації та ін.

Особливим чинником, який впливає на збільшення виручки від реалізації, підвищення якості продукції. На якісну продукцію, що постачається на ринок, існує кращий попит, і вона реалізується за вищою ціною. Нестандартна, неякісна продукція має менший попит, залежується, псується, і це змушує товаровиробника реалізувати її за нижчою ціною, що знижує прибуток, а в деяких випадках робить виробництво такого виду продукції збитковим. Насамперед це стосується виробництва видів продукції, котрі швидко псуються, - молока й овочів.

Чинники, що формують і мають великий вплив на обсяг прибутку, постійно перебувають у тісному взаємозв'язку, обумовлюють один одного (рис. 18.2). Через це зміна одного з них спричиняє відповідну зміну інших. Наприклад, збільшення обсягу реалізованого зерна, за наявності попиту, приводить до зростання грошових надходжень і прибутку. Водночас збільшити обсяги реалізації зерна підприємство може лише за умови зростання його виробництва за рахунок підвищення врожайності або розширення посівних площ.

Структурно-факторна схема (рис. 18.2) засвідчує численні зв'язки між окремими елементами і чинниками ефективності виробництва молока. Однак складність полягає в тому, що вплив окремих елементів і чинників на обсяги виробництва продукції, її якість та ефективність використання ресурсів не однаковий. Тож реалізація умов і здійснення господарських заходів вимагає різних підходів і затрат.

Відповідно до обмеженості ресурсів і важливості їх економії, основними чинниками, які визначають ефективність виробництва, є трудомісткість, матеріаломісткість і фондомісткість продукції. З цього випливає, що підприємство в господарській діяльності повинно приділяти значну увагу вдосконаленню технології, спеціалізації та концентрації виробництва, організації й оплаті праці, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу і набутому досвіду.

Необхідною умовою зростання ефективності виробництва є наявність досконалої, якісної, високопродуктивної техніки, що відповідає прогресивній технології, забезпеченість підприємства якісною сировиною та матеріалами. Лише за цієї умови можна ефективно використати головний засіб виробництва аграрних підприємств - землю. Неухильне підвищення економічної родючості землі завжди актуальне, оскільки від її рівня залежить урожайність сільськогосподарських культур, кількість і якість виробленої продукції й обсяг пов'язаних з цим матеріально-грошових затрат. Проте якими б досконалими не були виробничі ресурси, їх віддача та ефективність виробництва будуть зростати лише тоді, коли ці ресурси використовуватимуться повністю й інтенсивно.

Тому не менш важливе значення має забезпечення підприємств кадрами високої кваліфікації. За всіх інших рівних умов досвідчений, добре підготовлений працівник, який творчо ставиться до виконання обов'язків, може виробляти більше продукції вищої якості. Продуктивність праці зростатиме і тоді, коли на підприємстві будуть створені такі виробничі відносини, де б панували добрий психологічний клімат, взаєморозуміння керівників і працівників, інші мотивації до праці.

Важливий стимул результативної праці - приватизація засобів виробництва. Надання колективу підприємства права володіти засобами виробництва та результатами своєї виробничої діяльності є одним із найдоступніших стимулів підвищення ефективності діяльності, що не потребує інвестицій.

Якщо брати до уваги те, що найважливішими показниками роботи аграрного підприємства як результату процесу матеріального виробництва є обсяг виробленої продукції та сума матеріально-грошових витрат, пов'язаних з цим, то всі шляхи підвищення економічної ефективності його діяльності умовно можна згрупувати за двома напрямами:

- шляхи, що забезпечують збільшення обсягів виробництва валової продукції;

- шляхи, що забезпечують зниження матеріально-грошових витрат на виробництво продукції.

Одним з основних шляхів підвищення ефективності виробництва є поліпшення використання землі на основі збільшення її родючості й зростання врожайності сільськогосподарських культур (рис. 10.4.2).

Цього можна досягти через запровадження у виробництво нових технологій, які передбачають програмування урожаїв і використання досягнень науки та передового досвіду. В сучасних умовах все актуальнішим стає розвиток хімізації й меліорації, впровадження перспективних сортів і гібридів, засобів захисту ґрунту від водної та вітрової ерозії. Поліпшення використання землі сприятиме зміцненню кормової бази й одночасно з впровадженням високопродуктивних порід тварин підвищить їх продуктивність.

Рис. 10.4.2.Шляхи підвищення економічної ефективності