Поняття про психічне та фізичне здоров’я людини

Здоровий стан людини об’єктивно визначається за сукупністю антропометричних, клінічних, фізіологічних і біохімічних показників.

Усі ці показники певною мірою залежать від спадкоємності, віку, статі, умов виховання, кліматичних і географічних умов життя. Ні духовні, ні душевні аспекти здоров’я не здатні компенсувати важкі захворювання – інфаркт міокарда, рак або діабет. У кожному разі ці стани обмежують соціальну активність індивіда, звужуючи межі його діяльності. Навіть практично здорові люди, володіючи різним рівнем соматичного здоров’я, мають різну профпридатність. Таким чином, кількісна оцінка соматичного здоров’я – критерій, який може бути використаний для діагностики та оцінки зміцнення здоров’я.

Елементами (показниками) здоров’я можуть бути кількісно охарактеризовані п’ять ознак:

 рівень і гармонійність фізичного розвитку;

 функціональний стан організму;

 рівень імунного захисту і неспецифічної резистентності;

 наявність якого-небудь захворювання або дефекту розвитку;

 рівень морально-вольових цінностей і мотиваційних установок.

На думку Г. Л. Апанасенка (2002), здоров’я – динамічний стан людини, який визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а Під «безпечним» рівнем фізичного (соматичного) здоров’я розуміють кількісно визначений резерв здоров’я, який перешкоджає формуванню ендогенних факторів ризику розвитку захворювань.

Здебільшого процес становлення здоров’я справедливо пов’язують з розвитком витривалості. Це обумовлено тим, що саме витривалість забезпечує різнобічну адаптацію внутрішніх органів, розширення резервів серцево-судинної і дихальної систем, забезпечуючи постачання тканин киснем. Тому за ступенем розвитку витривалості можна робити висновки про рівень фізичного (соматичного, або тілесного) здоров’я. Його еквівалентом є фізичний стан людини. Термін «фізичний стан» учені трактують по-різному. Одні науковці пов’язують це поняття тільки з рівнем розвитку максимальних аеробних можливостей, у зв’язку з чим МПК (максимальну кількість кисню, яку людина може спожити протягом однієї хвилини) використовують як інтегральний показник фізичного стану людини. Інші – фізичний стан, отже, і фізичне здоров’я визначають не одним показником (МПК), а сукупністю взаємозалежних морфофункціональних ознак. Такий підхід є найбільш прийнятним, оскільки ці спеціально підібрані ознаки корелюють з МПК й інформативні у відношенні багатьох клініко-фізіологічних показників, які використовують у практиці охорони здоров’я, фізичної культури і спорту.

Фізичний розвиток визначається як процес становлення, формування, зміни морфофункціональних особливостей організму впродовж усього життя людини. На думку І. Б. Карпової, фізичний розвиток – це комплекс морфофункціональных показників, який визначає віковий рівень розвитку людини і містить соматометричні, соматоскопічні, фізіометричні характеристики організму. Існує думка, що фізичний розвиток характеризується геометричними розмірами тіла, пропорціями, відповідністю їх віковим нормам, активно впливає на функціонування всіх органів і систем організму. Оцінка фізичного розвитку людини проводиться шляхом порівняння даних із середніми показниками для відповідної статі і віку. Велике значення має вивчення фізичного розвитку дітей і підлітків. Систематичні спостереження дозволяють виявити ранні ознаки відхилення фізичного розвитку. Характер фізичного розвитку як процес зміни вказаних показників протягом життя залежить від багатьох причин і визначається цілим рядом закономірностей. Фізичний розвиток певною мірою визначається законами спадковості, які повинні враховуватися як чинники, що сприяють або, навпаки, перешкоджають фізичному вдосконаленню людини.

Фізична підготовленість. Як відомо, стан людини, який формується в результаті фізичної підготовки і характеризується певним рівнем розвитку фізичних якостей, визначається поняттям «фізична підготовленість». У сучасній літературі використовують терміни «фізичні якості» і «фізичні (рухові) здібності». У найзагальнішому вигляді рухові здібності можна розуміти як індивідуальні особливості, які визначають рівень рухових можливостей людини. Основу рухових здібностей людини складають фізичні якості, а форму вияву – рухові вміння і навички. До рухових здібностей відносять силові, швидкісні, швидкісно-силові, рухово-координаційні здібності, загальну і специфічну витривалість. В основі різного розвитку здібностей лежить ієрархія різних природжених (спадкових) анатомо-фізіологічних задатків:

 анатомо-морфологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів – сила, рухливість, врівноваженість, будова кори головного мозку, ступінь функціональної зрілості її окремих ділянок та ін.);

 фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем, максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу та ін.);

 біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регуляції, обміну речовин, енергетики м’язового скорочення та ін.);

 тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла, маса м’язової і жирової тканини та ін.);

 хромосомні (генні).

Фізичні здібності – це комплекс морфологічних і психофізіологічних властивостей людини, які відповідають вимогам будь-якого виду м’язової діяльності та які забезпечують ефективність її виконання.

Поняття «координаційні здібності» в перекладі з латинського означає узгодження, супідрядність, приведення у відповідність. Виходячи з цього координаційні здібності людини виконують важливу функцію в управлінні рухами, а саме: узгодження, впорядкування найрізноманітніших рухових дій людини в єдине ціле (систему) відповідно до поставленого рухового завдання.

Витривалість необхідна у процесі виконання будь-якої фізичної діяльності. Загальна витривалість – це здібність людини до тривалого і ефективного виконання роботи неспецифічного характеру, що позитивно впливає на розвиток специфічних компонентів працездатності людини. Спеціальна витривалість – це здібність до ефективного виконання роботи і подолання стомлення в умовах, детермінованих вимогами конкретного виду діяльності.

Швидкість слід розглядати як специфічну і багатофункціональну властивість ЦНС, це здібність до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутності значного зовнішнього опору і не вимагає великих енерговитрат. Швидкісні здібності – це комплекс функціональних властивостей людини, який забезпечує виконання рухових дій за мінімальним для даних умов відрізком часу.

Соціально-технологічний прогрес спричиняє зростання негативного впливу на особистість різних чинників: збільшення повсякденних фізичних і психологічних навантажень, загострення почуття страху, невизначеності, невпевненості, розгубленості. Усе це негативно позначається на здоров’ї людини загалом і на її психічному здоров’ї зокрема. Ураховуючи те, що людське життя є найвищою суспільною цінністю, перед суспільством постає ряд важливих завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблеми збереження здоров’я людини, у тому числі й психічного. Оскільки психіка людини багатоаспектна і має різноманітні вияви, то відповідно і психічне здоров’я людини містить у своїй структурі багато елементів, які можуть розглядатися як складові компоненти психічного здоров’я людини загалом, або ж як окремі його види. Ці види можна класифікувати, наприклад за ознакою психічної активності людини (пізнавальна, емоційна, практична), а також за ознакою спрямованості активності людини (на себе, на людей).

Таким чином, можна виділити такі складові психічного здоров’я: розумове – уміння отримувати, аналізувати та використовувати необхідну інформацію; емоційне – здатність розуміти, висловлювати та регулювати свої емоції та почуття; практичне – здатність усвідомлювати свої потреби та інтереси, ставити відповідні цілі та досягати їх Психічне здоров’я характеризується:

 відсутністю психічних або психосоматичних захворювань;

 нормальним розвитком психіки, якщо мова йде про її вікові особливості;

 сприятливим (нормальним) функціональним станом.

Під нормальним психічним здоров’ям розуміється гармонійний розвиток психіки, що відповідає віковій нормі даної людини. Сприятливий функціональний стан розглядається як комплекс характеристик і функцій, що забезпечують ефективне виконання людиною завдань, котрі стоять перед нею в різних сферах життєдіяльності. Одним із провідних показників функціонального стану психіки є розумова працездатність, яка інтегрує основні характеристики психіки – сприйняття, увагу, пам’ять та ін. Під розумовою працездатністю розуміють певний обсяг роботи, що виконується без зниження оптимального для даного індивідуума рівня функціонування організму. Висока розумова працездатність – один з основних показників психічного здоров’я, важливий індикатор сприятливого функціонального стану організму в цілому.

Критеріями психічного здоров’я людини є:

 адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-по-чуттєвої та вольової сфер особистості;

 здатність керувати своєю поведінкою;

 здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення; особистісний і соціальний оптимізм;

 задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;

 розуміння прекрасного, комічного й трагічного;

 відповідність суб’єктивних образів об’єктам, що їх відображають, а характеру реакції – зовнішнім подразникам;здебільшого стабільний позитивний настрій;

 адаптивність у мікросоціальних відносинах;

 відчуття щастя тощо.

Виокремлюють 7 компонентів психічного здоров’я:

 усвідомлення постійності та ідентичності свого фізичного й психічного Я;

 постійність і однаковість переживань в однотипних ситуаціях;

 критичне ставлення до себе і своєї діяльності;

 адекватність психічних реакцій стосовно впливу середовища;

 здатність керувати своєю поведінкою відповідно до встановлених норм;

 планування власної життєдіяльності та її реалізація;

 здатність змінювати свою поведінку залежно від зміни життєвих обставин.

У психічному здоров’ї відбивається відповідний до віку розвиток психічних процесів (пізнавальних – відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення; емоційних – активні і пасивні переживання; вольових – рішення, виконання, вольові зусилля тощо), станів (загальний психічний стан, емоційний стан чи настрій) та властивостей людини (життєва позиція особистості, темперамент, характер), який забезпечує виконання нею всього комплексу суспільних, професійних та особистісних функцій.