Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання

Право інтелектуальної власності – це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності має дві форми:

1.Майнові права – право володіти, користуватись та розпоряджатись об’єктом інтелектуальної власності.

2.Немайнові права – право на ім’я, авторство та ін.

У сфері господарювання широко застосовуються об'єкти права промислової власності або так звані «промислові права». Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної). До об'єктів права промислової власності належать:

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

компіляція даних (бази даних);

виконання;

наукові відкриття;

компонування (топографія) інтегральних мікросхем;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

інші об'єкти, передбачені законом.

Спеціальне правове регулювання здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів:

ГК України, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» (статті 154-162);

ЦК України, в якому ціла книга (кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав); присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності.

Законів:

загального - від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001 p.);

спеціальних - (щодо певних об'єктів права промислової власності):

«Про інвестиційну діяльність», який регулює відносини, пов'язані із використанням інвестиційного проекту будівництва, в т. ч проведення обов'язкової державної комплексної експертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації; «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про племінне тваринництво»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про насіння» тощо.

ГК України передбачає невичерпний перелік об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Деякі норми ЦК України також визначають об’єкти права інтелектуальної власності (наприклад: ст. 420 ЦК України – до об’єкту відносить літературні досягнення.)

Для віднесення певного об'єкта права інтелектуальної власності до сфери господарюван­ня необхідно, щоб встановлені законом правомочності щодо нього могли бути реалізовані у господарській діяльності (наприклад, наукове відкриття не є об'єктом прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, оскільки встановлена ст. 458 ЦК України правомочність його ав­тора лише щодо надання науковому відкриттю свого імені або спеціальної назви не може бути застосована у господарській діяльності).

З іншого боку, всі об'єкти права інтелектуальної власності, на які законом встановлені майнові права, є об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. ГК України не містить безпосереднього визначення понять, перелічених у даній статті об'єктів прав інтелектуальної власності. Поняття деяких з них визначені у ЦК України, наприклад торговель­ної марки – у ст. 492 та комерційної таємниці – у ст. 505. Загалом же такі поняття визначені у законах України, спеціальним призначенням яких є регулювання відносин, пов'язаних з певними об'єктами права інтелектуальної власності, а також у відповідних міжнародних договорах.

Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід — це результат інтелектуальної діяльності у будь-якій сфері технології. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок – це результат творчої діяльності у галузі художнього конструювання.

Правовий режим по регулюванню права інтелектуальної власності відображається в ст. 41,42 та 54 Конституції України, ГК України та інших нормативно-правових актах.

Так ГК України визначає: основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, у тому числі тих, що мають права інтелектуальної власності (ст. 20); майнові права інтелектуальної власності, що можуть бути вкладами учасників та засновників господарського товариства (ст. 86); об'єкти прав інтелектуальної власності у сфері господарювання та правомочності щодо використання низки таких об'єктів (статті 15—162); створення об'єктів інтелектуальної власності — однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (ст. 174); права інтелектуальної власності, що можуть використовуватися у процедурі вре­гулювання заборгованості неплатоспроможного боржника (ст. 213);

майнові права інтелектуальної власності, що можуть бути інвестиціями у сфері господарювання (ст. 326); проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, — одним з напрямів інноваційної діяльності (ст. 327); гарантії держави охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності (ст. 329); відносини з використання прав інтелектуальної власності згідно з договором комерційної концесії (статті 366—376).

ЦК України має цілу книгу (кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав), яка присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності.

Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення за захистом свого права до суду.

На підставі статей 16 і 432 ЦК України способами захисту прав інтелектуальної власності судом можуть бути, зокрема:

– визнання права;

– визнання правочину недійсним;

– припинення дії, яка порушує право;

– відновлення становища, яке існувало до порушення;

– примусове виконання обов'язку в натурі;

– зміна правовідносин;

– припинення правовідносин;

– відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

– відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

– визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органів влади, їх посадових і службових осіб.

Статтею 432 ЦК України цей перелік доповнено новими способами, притаманними у першу чергу захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:

– застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

– зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

– вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

– вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

– застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за непра­вомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визна­чається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

– опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Ці нові для нашої держави повноваження суду створюють сприятливі умови для практич­ної реалізації встановленого Конституцією України права кожного захищати свої права від порушень та протиправних посягань.