Соціальні інститути як складові суспільства

Соціальні інститути відносяться до утворень, що охоплюють великі маси людей, поведінка яких підпорядкована нормам та відповідним ролям, й визначають в цілому стратегію соціальної діяльності. Інститут в соціології трактується як установлений порядок правил та стандартизованих моделей поведінки.Виокремлюють 5 головних сталих соціальних інститутів: сім’ї, політики, економіки, освіти, релігії. В рамках кожного з них відбувається формування відповідних взаємозв’язків та норм, конкретними носіями та користувачами яких є люди. За допомогою інституціональних норм вони організують себе в групи, асоціації (організації), що визначають інституціональну поведінку. В ході суспільної практики люди знаходять прийнятні зразки, котрі закріплюються шляхом повторів й перетворюються на стандартизовані звичаї та навички., отримують підтримку громадської думки. Одночасно розробляється система санкцій.

Такий процес упорядкування, формалізації та стандартизації називається інституціоналізацією.

3.Типологія суспільства

В соціології не існує єдиної універсальної класифікації суспільств.

Найбільш поширеними в якості критеріїв типології називаються такі ознаки суспільств:

- наявність письменності

-чисельність рівнів управління

- сутність соціальної диференціації

- спосіб здобуття засобів існування.

За ознакою наявності письменності всі суспільства поділяються на дописьменні і письменні, які володіють абеткою та фіксацією звуку на матеріальних носіях (від берестяних грамот і клинописних таблиць до сучасних друкованих та електронних носіїв).

За характерними для суспільства ознаками чисельності рівнів управління та ступенем соціальної диференціації суспільства поділяються на прості і складні. У простих суспільствах – первісних племенах – не існує поділу на керуючих і підлеглих, багатих та бідних. Складні суспільства – це суспільства з декількома рівнями управління та декількома соціальними верствами населення з урахуванням рівня їх доходів. Іншими словами, складні суспільства – це суспільства з вбудованими в них владними та соціальними вертикалями

Одним з характерних для соціології підходів до типологічного аналізу суспільства є його розподіл їх на традиційне, індустріальне та постіндустріальне. В основі цієї типології лежить техніко-технологічний критерій (цивілізаційна парадигма), критерій способу здобуття засобів існування, які і задають відповідні форми соціальних відносин, сім’ї, політичної системи, культури, якості життя, діяльності особи.

Стрижнем індустріального суспільства є машинне виробництво матеріальних благ. Воно задає соціалізований характер всім іншим сферам і структурам суспільства. В традиційному аграрному суспільстві сім’я була і трудовим осередком, і школою, і лікарнею, і будинком престарілих. В індустріальному суспільстві всі ці елементи виокремлюються й спеціалізуються. Для управління та об’єднання всіх цих та інших елементів необхідні спеціалізовані профільні структури – середня і вища еліта, уряд, адміністративні органи тощо.

Індустріальне суспільство, за М. Вебером, характеризується всепроникною раціоналізацією, яка призводить до зрушень від традиційних, звичайно релігійних, цінностей до раціонально-правових норм, принципів в економічній, політичній і соціальній сферах життя. Інтереси держави визнаються домінуючими над приватними інтересами. Раціональність сприймається як організованість (або «порядок») та бюрократизоване управління.

В постіндустріальному суспільстві пріоритетними є соціальні проблеми навколишнього середовища, культури, освіти, рівноправ’я чоловіків та жінок, становища національних меншин тощо. Основне багатство постіндустріального суспільства – інформація, а не земля, як в традиційному, і не капітал (машини, гроші), як в індустріальному суспільствах. Інформація для постіндустріального суспільства – багатство необмежене, доступне кожному і не зменшуване при його споживанні.

Перехід до постмодерну супроводжується поступовою трансформацією або й руйнуванням багатьох із ключових інститутів індустріального суспільства. Зокрема, в політичній сфері падає повага до влади і посилюється акцент на участь та самовираження індивідів. В індустріальному суспільстві мобілізацію мас здійснюють дисципліновані, керовані елітами політичні партії. Це сприяє демократизації. В суспільстві постмодерну акцент зміщується від голосування до все більш активних та більш проблемно-специфікованих форм масової участі. Зростаючий сегмент суспільства починає вбачати у свободі самовираження і політичної участі щось самоцінне, щось більше ніж простий засіб досягнення економічної безпеки. В цьому контексті головна проблема для України сьогодні полягає у невідповідності її сучасного стану прийнятим у цивілізованому світі критеріям. У нас і досі залишається невизначеною стратегія розвитку суспільства, шляхи вирішення проблем, які постали перед ним. Українське суспільство все ще характеризується кризовою ситуацією в усіх сферах життєдіяльності. В економічній сфері відсутня довгострокова стратегія інноваційного розвитку. В соціальній – зростає майнова нерівність. В сфері політики підвищується апатія і недовіра громадян до діяльності владних структур.

Контрольні питання

1. Розкрийте зміст парадигми „суспільство як цілісності”.

2. Визначте історичні віхи формування концепції суспільства.

3. Сформулюйте сутнісні ознаки суспільства.

4. Назвіть відомі Вам соціальні інститути.

5. Перерахуйте структуні елементи суспільства.

6. Назвіть базові критерії типологізації суспільства.