ТЕМА № 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.
СОЦІОЛОГІЯ.
Теми лекцій
1. Соціолога як наука
2. Методологія і методика соціологічного дослідження
3. Суспільство як цілісна соціальна система
4. Соціальні інститути
5. Соціологія особистості
6. Соціологія девіації
7. Соціальні групи
ТЕМА № 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.
1. Об’єкт і предмет соціології.
2. Структура та методи соціології.
3. Основні завдання та функції.
З самої глибокої давнини люди намагалися пізнати соціальні явища та процеси, усвідомити суть людини і суспільства в якому вона існує і саме на цьому тлі в середині ХІХ ст. утверджується соціологія, як самостійна наука, що вивчає соціальні форми, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства через взаємодію індивідів їх груп
та спільнот.
Термін «соціологія» є похідним від латинського «societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Отже етимологічно соціологія – наука про суспільство.
В науковий обіг поняття «соціологія» ввів французький вчений Огюст Конт (1798 – 1857рр.), родоначальник позитивізму (від «позитивного знання», що засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експерементах), який у своїй праці ― «Курс позитивної філософії» (1838 р.) обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і позначив ним універсальну науку, що повинна вивчати суспільство «позитивно». У такому розумінні соціологія ототожнювалася з суспільствознавством, об’єктом вивчення якого є суспільство як цілісне системне утворення, а предметом і метою вивчення – загальні закони та
закономірності його функціонування та розвитку. Точка зору О.Конта на соціологію панувала в літературі до кінця ХІХ ст.
Першим, хто дав «вузьке» трактування соціології як науки був Е. Дюркгейм (1858 – 1917 рр.). З його ім’ям пов’язаний перехід соціології від науки тотожної суспільствознавству, до науки, що зосереджена на вивченні соціальних явищ, процесів і відносин суспільного життя, тобто самостійної науки, яка межує з іншими науками про суспільство. Виникнувши, соціологія стала розвиватися досить швидкими темпами спочатку у вигляді національних соціологічних шкіл, а потім – інтегруючись в єдиний загальноприйнятий комплекс знань, течій, парадигм.
З’ясовуючи науковий статус соціології необхідно чітко визначити її об’єкт, предмет та методи. Об’єкт науки є все те, на що спрямований процес дослідження. Предмет науки– окремі аспекти, властивості, сторони, зв’язки, відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. Один і той же об’єкт може вивчатися різними науками. Предмет – завжди чітко окреслює сферу і мету дослідження і відрізняє одну науку від іншої.
Як же визначають фрагменти соціальної реальності, які варто обрати в якості об’єкта соціологічного дослідження? Яким чином виділяють у ньому предмет соціологічного дослідження? Орієнтиром вибору служить проблемна ситуація в суспільстві, тобто певне ускладнення у розв’язанні соціального протиріччя. Саме проблемна ситуація «створює» предмет, а локалізація проблемної ситуації в тих чи інших явищах соціальної реальності слугує підставою для виділення об’єкта дослідження.
Вихідним для розуміння особливостей об’єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального. Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:
- загальна якість, притаманна різним групам індивідів;
- характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;
- соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.
Об’єктом соціологічного пізнання є:
- суспільство як цілісна соціальна реальність;
- надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя;
- цілісний розвиток і функціонування суспільства;
- об’єктивні соціальні явища суспільства, а саме: соціальні зв’язки, відносини і процеси, соціальні інститути і організації, соціальні спільноти і групи, соціальні суб’єкти тощо.
Суспільство як об’єкт соціологічного пізнання характеризується нескінченною різноманітністю явищ і процесів є також об’єктом вивчення інших суспільних і гуманітарних наук. Однак, кожна з них вивчає:
- свою особливу сторону або сферу соціальної реальності;
- специфічні тільки для даної науки закони й закономірності об’’єктивної реальності;
- особливі форми прояву і механізми дії даних законів і закономірностей. Такою формою соціології є соціальне життя суспільства. Це область спільного буття людей, відмінного від економічного, політичного, духовного. В центрі соціального життя знаходиться взаємодія людей.
На відміну від інших суспільних наук, соціологія вивчає не суспільство загалом, а громадянське суспільство, в якому загальне знаходиться в органічній єдності з особливим, специфічним.
Об’єкт і предмет науки тісно взаємозалежні, але не тотожні. Якщо об’єкт – це емпірична реальність, що відбиває ту чи іншу сторону об’єктивного світу, то предмет науки – це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв’язків і відносин цієї реальності.
Це не просто якесь явище чи процес об’єктивного світу, результат теоретичного обгрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об’єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для даної науки.
Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів. Соціальні закони регулюють поведінку людей і груп, визначають стосунки між особистостями, їхніми спільностями і виявляються в діяльності людей та їхніх об’єднань. До соціальних відносяться закони соціальної диференціації й інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації громадського життя, соціалізації індивіда та інші. В житті соціальні закони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяльності і через діяльність конкретних людей у конкретних умовах, а тому виявляються як закони -- тенденції.
Соціальні закони мають такі основні ознаки:
- закон може діяти лише при наявності визначених і чітко оговорених умов;
- за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких виключень;
- умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.
Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися за сферою свого розповсюдження. Так, існують закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитись суспільство в цілому або ж його частини.
У суспільстві діють соціальні закони різних типів та структурних рівнів. Це – закони загальні (загально соціологічні), особливі та індивідуальні (окремі, специфічні), головні й неголовні, причинні й функціональні, динамічні й статичні (закони зміни, розвитку і закони функціонування, рівноваги), закони – тенденції й гігантські закономірності (групи, комплекси ― споріднених законів, пов’язаних єдиною детермінуючою їх причиною).
Соціологія як самостійна галузь наукового знання має свій понятійно-категоріальний апарат, або свою систему понять і категорій.
Поняття– форма мислення, що відображає загальні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їхніх визначеннях.
Категорії –загальні форми мислення, які відображають найсуттєвіші закономірні зв’язки і відношення реальної дійсності.
Соціологічні категорії являють собою основні і найбільш загальні поняття соціології, що відображають об’єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, в її становленні, розвитку і утвердженні.
Поняття і категорії соціології є головними конструкційними елементами будь-якої теорії. Вони є результатом пізнання суспільного життя і відображають найсуттєвіші зв’язки і відношення, які притаманні соціальним явищам і процесам. Тож зміст об’єкта і предмета соціології одержує своє концентроване відображення в системі її понять і категорій, які можна класифікувати за рівнем соціологічної теорії, за категоріями спеціальних соціологічних теорій, за обсягом відображення соціальної дійсності, за категоріями загальної і прикладної соціології.
Усі соціологічні категорії прийнято умовно розділяти на два типи: методологічні і процедурні. Методологічні категорії розділяють на п’ять груп:
1) категорії, що розкривають сутність соціальних зв’язків:
соціальна система, соціальний інститут, соціальна організація, соціальні дії, соціальні відносини, соціальна сфера, соціальна залежність, соціальний зв’язок, соціальний факт;
2) категорії, що розкривають зміст соціальних спільнот:
суспільство, соціальна спільнота, соціальний клас, соціальна верства, соціальна група, особистість;
3) категорії, що розкривають сутність соціальних процесів:
соціальний процес, соціалізація, соціальна адаптація, соціальна мобільність, соціальна інтеграція, соціальний конфлікт, соціальна дезорганізація;
4) категорії, що розкривають сутність соціального розвитку:
соціальний прогрес, соціальна дія, соціальний рух, соціальна діяльність, соціальний розвиток, соціальна інновація;
5) категорії, що розкривають характер використання соціологічних знань у практиці громадського життя: соціальнепроектування, соціальне прогнозування, соціальне планування,соціальна технологія.
Процедурні соціологічні категорії відображають в основному специфіку й особливості збирання, аналізу та обробки соціологічної інформації і діють, як правило, при організації та проведенні соціологічних досліджень.
2. Соціологія порівняно з іншими науками про суспільство має винятково складну структуру, яка обумовлена тими завданнями, що їх вирішує наука і тими функціями, що їх вона здійснює в суспільстві. Соціологія, по-перше, вирішує наукові проблеми, зв`язані з формуванням знань про соціальну дійсність, описом, поясненням процесів соціального розвитку, розробкою соціологічних концепцій про суспільство, соціальну роль особи в суспільстві, соціальні спільності, соціальну структуру і соціальні процеси суспільства, особливості соціальних інститутів тощо, методологію і методи, способи соціологічних досліджень. По-друге, вона вивчає проблеми, пов`язані з перетворенням, змінами соціальної дійсності, аналізом шляхів та засобів планомірного впливу на соціальні процеси. Отже під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все є певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології. Так, в короткому енциклопедичному словнику з соціології в системі соціологічного знання виокремлюють такі елементи: метасоціологія, загальна соціологічна теорія, спеціальні соціологічні теорії, галузеві соціології, емпіричні соціологічні дослідження, історія соціології. Але більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня та емпіричні дослідження.
Виділення рівнів соціології носить дуже умовний характер. По суті всі вони єдині і знаходяться в тісній взаємодії. Вони ніби взаємодоповнюють один одного, утворюючи єдину систему соціологічного знання. У сучасній соціології виділяють також макро- і мікро- соціології.
Макросоціологія орієнтується на дослідження великих соціальних спільнот, систем і груп, а також на вивчення глобальних соціальних процесів. Тим самим вона спрямована на вивчення законів і закономірностей суспільного життя людства в цілому, у сукупності його основних підсистем. Отже, макросоціологія виходить з того, що, тільки аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість людини.
Мікросоціологія досліджує соціальні процеси, явища і тенденції, що відбуваються у відносно невеликих соціальних системах. Тим самим вона орієнтується на емпіричний опис явищ і полій, що проявляються в основному у формі безпосередніх соціальних контактів. Це обумовлює її спрямованість переважно на соціально-психологічні методи дослідження. Іншими словами, мікросоціологія прагне до розуміння цілісності соціального життя через вивчення соціальної взаємодії індивідів.
Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментальне і прикладне. У зв’язку з цим в ній виділяють відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію, фундаментальну соціологію, прикладну соціологію, емпіричну соціологію.
Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання. Теоретичні знання – знання універсальні, емпіричні – фактофіксуючі. Фундаментальна і прикладна – за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять. Фундаментальні соціологічні дослідження ставлять за мету розвиток науки та удосконалення наукових уявлень про явища предмета. Прикладні дослідження ставлять метою вирішення якоїсь конкретної соціологічної проблеми, переслідують і завдання, зв`язані з використанням знань для удосконалення соціальних процесів, вирішення практичних проблем життєдіяльності суспільства. Теоретична соціологія поєднує в своїх межах багатоманітність соціальних течій, шкіл, напрямків та підходів, що з своїх методологічних позицій пояснюють специфіку розвитку суспільства. У світовій соціології для пояснення різних фактів, що визначають предметну сферу соціології, використовують соціокультурний, цивілізаційний, формаційний підходи, які в сукупності відображають ряд найбільш загальних закономірностей суспільного розвитку.
Напрями в соціології об`єднають соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість. Всі вони виступають як парадигмальні альтернативи і одночасно є продуктом оперативної взаємодії як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими науковими дисциплінами. До сучасних напрямів у соціології можна віднести: емпіричну соціологію, структурний функціоналізм, конфліктологію, символічний інтеракціоналізм, феноменологічну соціологію, етнометодологію, неофункціоналізм, структуралізм і постструктуралізм, соціологічні концепції технократизму. Новітні аспекти соціологічної думки і теорії знайшли своє відображення в концепціях: постмодернізму, неосинтезу, глобалізму.
Дата добавления: 2015-10-09; просмотров: 1021;