Філософія, мораль і право.

Сутність права, зміст його норм стануть для нас ще зрозумілішими, коли ми розглянемо відношення його до спорідненої області — моралі (моральності).

Усі численні теорії відносин права і моралі можуть бу­ти зведені до кількох типів. Перший тип не проводить нія­кої різниці між правом і мораллю, другий вважає, на противагу першому, що право і мораль не мають між собою нічого спільного, третій тип розглядає право як частину моралі певного "мінімуму моральності".

Найповніше спільність ціннісних основ моралі та права втілюється в етико-правових конструкціях прав людини.

З питання взаємодії моралі та права можна сформулювати такі положення. По-перше, з погля­ду загальної сформованої системи цінностей у сучасному суспільстві, право повинно відповідати абсолютним, фор­мальним, загальнолюдським цінностям.

По-друге, мораль і право — це дві універсально значи­мі ціннісно-нормативні системи суспільства, що займають відносно самостійні ніші в житті суспільства.

По-третє, мораль замкнута на свідомості, духовному житті людей і не має обов'язкового зовнішнього виражен­ня. Право виступає як інституційний регулятор, як писане право, що входить у життя суспільства у вигляді визначе­ної реальності, стійкої догми, що не залежить від примхи.

По-четверте, зміст моралі найбільш безпосереднім чи­ном пов'язаний з обов'язком, відповідальністю людей за свої вчинки. Право зосереджене на суб'єктивних правах окремих осіб, націлене головним чином на те, щоб визна­чити юридичні можливості суб'єктів, обумовлену правом волю їхньої поведінки.

Мораль і право беззастережно єдині за формулою "ніколи не стався до іншого тільки як до засобу, але ще і як мети в собі". Та сама установка робить індивіда мораль­ним, а державу — правовою. Мораль і право співвідносно протилежні, оскільки "стандартна формула категоричного імперативу" і "основний закон права" являють собою за­боронно-дозвільну версію того самого нормативного фор­малізму. Мораль і право перебувають у від­носинах необхідної додатковості в тому аспекті, що фор­мула автономії неявним чином визнається в "основному законі права".