Предмет, принципи та структура філософії права.

Сутність та особливості філософського підходу до права.Важливим питанням для з'ясування специфіки фі­лософії права як особливої теоретичної дисципліни є з'ясування сутності та особливостей філософського підхо­ду до права.

Сфера інтересів філософії почина­ється саме там, де закінчується сфера інтересів окремих наук. Філософія обґрунтовує базові положення окремих наук, підводячи їх під свої "граничні підстави", виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, вихідним пунктом юрис­пруденції як окремої науки є припущення про те, що пра­во є породженням волі суб'єкта державної влади, що де­термінує у свою чергу виконання вимоги, що випливає з його норм права. Це положення виражає сутність пози­тивного права. Але осягти дійсний зміст правових явищ ми можемо, лише заглянувши за межі цієї аксіоми, тобто на­магаючись відшукати підстави її самої.

Тому і вважається, що предметом філософії права є не-юридичні (граничні) підстави права, що розкриваються як пізнавальні, ціннісні, соціальні й антропологічні підстави права. Теорія права являє собою, головним чином, вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права відбувається розвиток "загальних правових понять", що виводяться з конкретно­го досвіду функціонування окремих галузей права.

Саме по собі позитивне право не є предметом філосо­фії права. Позитивне право цікавить філософію права ли­ше у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У даному випадку природне пра­во, оцінюючи позитивне право, відіграє роль як би "права в праві". Внаслідок такого співвідношення й оцінки, пози­тивне право виявляється легітимізованим (узаконеним) і водночас лімітованим (обмеженим) у своїх домаганнях. У цілому можна погодитися з ідеєю про те, що предмет фі­лософії права співвідноситься з поняттям "природного права", а предмет теорії права — з поняттям "позитивного права", проте варто підкреслити умовність такого розмежування.

Принципи філософії права:

1) принцип граничних абстракцій;

2) принцип співвідношення моралі і права;

3) принцип співвідношення природного та позитивного права;

4) принцип історизму.

Структура філософії права.За своєю структурою фі­лософія права близька до структури загальної філософії. У ній можна виділити такі основні розділи:

1) онтологія права, у якій досліджуються проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існу­вання, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2) антропологія права, у якій розглядаються антропо­логічні основи права, поняття "правова людина", права людини як вираження особистісної цінності права, а та­кож проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвід­ношення особистості і права тощо;

3) гносеологія права, у якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та ме­тоди пізнання у праві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4) аксіологія права, у якій досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб бут­тя цінностей, аналізуються основні правові цінності (спра­ведливість, воля, рівність, права людини тощо), їх "ієрар­хія" і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді відносять питання співвідношення права з іншими форма­ми ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) у структурі філософії права можна виділити і при­кладний розділ, у якому розглядаються філософські проб­леми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (до­говір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесу­ального і карного права та ін.

Основні питання філософії права.

1) про підставу справедливості та її критеріїв (зав­дання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) — це питання є центральним у філософії права, у більш тра­диційному вигляді воно постає як питання про обґрунтування "природного права";

2) про нормативну (зобов'язуючу) силу права, чи пи­тання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3) про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з'ясовується характер правових норм), що тісно пов'язане з вирішенням попередніх двох питань — воно забезпечує виправдання позитивного права.