Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання
Дотримання принципів обов’язковості та добровільності виконання судового рішення є одним із критеріїв визначення рівня правосвідомості та правової культури суспільства. Однак кількість документів, що виконуються державною виконавчою службою, свідчить про те, що судові рішення, в основному, виконуються в примусовому порядку.
Виконання судових рішень як завершальна стадія судового провадження є важливим етапом, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, і тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету здійснення судочинства.
Тому на законодавчому рівні встановлено судовий контроль за виконанням рішень юрисдикційних органів. У розумінні ст. 267 КАС України такий контроль здійснюється шляхом:
– зобов’язання суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, за наслідками розгляду якого або у разі його ненадходження у встановлений строк суд може постановити окрему ухвалу;
– розгляду адміністративних позовів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби у порядку, визначеному ст. 181 КАС.
Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а відтак є органом виконавчої влади.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень безпосередньо здійснюють державні виконавці:
– Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
– відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;
– районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Можна виділити дві категорії документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою – судові рішення та рішення інших органів (посадових осіб).
До виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень належать:
– виконавчі листи, постанови, ухвали адміністративних судів;
– виконавчі листи (в тому числі винесені на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання), постанови, ухвали, судові накази загальних судів;
– накази, ухвали, постанови господарських судів;
– рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України.
До рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, належать:
– виконавчі написи нотаріусів;
– посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;
– постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
– рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;
– постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;
– рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу.
Перелік виконавчих документів не є вичерпним. Таким чином, судам слід враховувати, що рішення юрисдикційних органів підлягають виконанню лише у в тих випадках, коли на це є пряма вказівка в законодавчому акті.
Учасники виконавчого провадження – сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій – поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. КАС встановлено скорочені строки для подання адміністративного позову та розгляду справи, щоб судове оскарження не затягувало самого процесу виконання судових рішень та рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню. Так позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів або у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. У разі пропущення зазначених строків звернення до суду застосовуються правила ст. 100 КАСУ (адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не згайде підстав для поновлення строку).Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Сам державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби залучаються судом як треті осби, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, якщо вони не діють як представники органу державної виконавчої служби в цьому процесі.Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача не пізніше наступного дня після відкриття провадження у справі. Протягом одного дня з дня одержання такого повідомлення відповідач зобов'язаний отримати в суді копію позовної заяви та доданих до неї документів. Така адміністративна справа вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання передбачені статтею 183 КАС. Подати адміністративний позов про усунення обмежень у реалізації цього права може організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань у разі, якщо, на думку позивача, суб'єкт владних повноважень створює перешкоди для проведення таких заходів. Позов подається до адміністративного суду за місцем проведення мирних зібрань. Відповідачем може бути орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що були належним чином повідомлені про проведення таких заходів.
Про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи суд негайно повідомляє сторони. Адміністративна справа про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання повинна бути розглянута судом протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів або у день їх проведення - невідкладно.
Постанова суду в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання виконується негайно.
Дата добавления: 2015-10-09; просмотров: 886;