Орієнтири та їх використання на полі бою.

Для орієнтуванняна місцевості потрібно вміти знаходити напрямки на сторони горизонту, визначати напрямки (вимірювати горизонтальні кути) на оточуючі місцеві предмети і деталі рельєфу та вимірювати відстані до них. Місцеві предмети і деталі рельєфу, стосовно яких визначається своє місцеположення, називають в цьому випадку орієнтирами.

Вони розрізняються за формою, кольором, розмірами та легко розпізнаються при огляді навколишньої місцевості.

У гірській місцевості окремі форми рельєфу і місцеві предмети, визначені як орієнтири, можуть зникати з виду під час руху гірськими дорогами. Тому, в гірській місцевості орієнтири повинні бути на різних висотах (ярусах).

Орієнтири поділяються на :

- площинні;

- лінійні;

- точкові.

Площинні орієнтири– населені пункти, ліси, гаї, озера, болота та інші об’єкти, що займають великі площі.

Лінійні орієнтири– це місцеві предмети та форми рельєфу, які мають велику протяжність при невеликій їхній ширині (дороги, річки, канали, лінії електропередач, тощо) і використовуються, як правило, для додержання напрямку руху.

Точкові орієнтири– будови баштового типу, заводські та фабричні труби, ретранслятори, мости, перехрестя доріг, ями, кар’єри та інші місцеві об’єкти, які займають невелику площу, служать для точного визначення свого місцезнаходження, розташування цілей, вказування сектору вогню і спостереження.

Орієнтирами обирають місцеві предмети або деталі рельєфу, які чітко виділяються на фоні місцевості. При виборі орієнтирів завжди необхідно враховувати умови, в яких підрозділ буде діяти на місцевості.

Так, взимку снігові заноси згладжують складки рельєфу і роблять їх малопомітними здалеку. У цих умовах обирають місцеві предмети темного забарвлення через те, що вони більше помітні на фоні снігового покриву.

Орієнтири обираються рівномірно за фронтом і глибиною, щоб забезпечити швидке і точне показання місцезнаходження цілі. Кожному орієнтирові, для зручності запам’ятання, крім номера, дається умовна назва, яка відповідає його зовнішнім характерним ознакам, наприклад: висота “Плоска”, “Будинок з червоним дахом”. Номери та назви орієнтирів, призначені старшим начальником, змінювати забороняється, при необхідності призначаються додаткові орієнтири. Один з орієнтирів призначається основним. За орієнтирами командир ставить завдання підлеглим, наприклад: “Спостерігати в секторі: праворуч орієнтир два – “Жовта круча”, ліворуч орієнтир три – висота “Плоска” або “Сектор вогню: праворуч орієнтир чотири – “Зламане дерево”, ліворуч орієнтир один – “Будинок з червоним дахом”.

В основі будь-якого способу орієнтування лежить вміння вибирати на місцевості орієнтири і використовувати їх як маяки, що вказують потрібні напрямки, пункти і рубежі.

Як орієнтири можуть використовуватися будь-які місцеві предмети, елементи рельєфу і різні тимчасові предмети, що спостерігаються на місцевості.

Вивчення і запам’ятовування незнайомої ділянки місцевості з метою кращого орієнтування на ній необхідно завжди починати з вибору навколо себе трьох-чотирьох найбільш характерних орієнтирів. Потрібно добре запам’ятати їх вигляд і взаємне розташування, щоб у подальшому можна було за ними у будь-якому пункті розпізнати місцевість і визначити своє місцеположення. Під час пересування орієнтири вибирають за напрямком шляху, послідовно намічаючи їх у міру виходу у нові райони.

Особливо важливе значення орієнтири мають на полі бою. Вони полегшують вивчення місцевості і запам’ятовування взаємного положення на ній різних об’єктів і пунктів: за ними призначають і витримують напрямок наступу, вказують сектори спостереження і обстрілу, межі ділянок зосередженого вогню і т.п. Тому, одним із обов’язків командирів підрозділів по організації бою є встановлення у районі наступних дій загальних орієнтирів.

Загальний порядок вибору і призначення орієнтирів на полі бою. Підпорядкованим і приданим підрозділам орієнтири вказуються командиром на місцевості під час доведення бойового наказу; вони використовуються для управління підрозділами, організації взаємодії і цілевказання під час ведення вогню.

У механізованих підрозділах призначається: у роті, взводі – два-три орієнтири, у відділенні – один-два; в обороні їх може бути і більше. Орієнтири вибирають більш-менш рівномірно по фронту і в глибину, щоб ними можна було користуватися у будь-якому місці для вказівки цілей, які з’являються, і для витримування заданого напрямку руху. У наступі, по мірі просування підрозділів, призначають нові орієнтири, які забезпечують цілевказання, безперервність орієнтування і правильність витримування напрямку дій.

Орієнтири вказуються і нумеруються справа наліво і по рубежах – від себе у бік противника (рис.2.). Для зручності запам’ятовування і пошуку на місцевості орієнтирам, якщо потрібно, надають також умовні назви, що відображають їх характерні, явні ознаки, наприклад: „Курган”, „Пеньок”, „Руїни”.

Рис.2. Схема спостереження та призначення орієнтирів.

Якщо орієнтирів, призначених старшим начальником, недостатньо, командири підрозділів додатково вибирають і вказують підлеглим свої орієнтири, маючи на увазі, що номери і умовні назви орієнтирів, які вказані старшим начальником, не повинні змінюватися.

Під час взаємодії з підтримуючим підрозділом і сусідами, а також під час доповідей старшому начальнику використовуються тільки орієнтири, вказані цим начальником.

Особливості орієнтування вночі. Під час організації і ведення нічного бою загальний порядок призначення орієнтирів, в основному, той же, що і за умов дня. Однак, вночі вибір і використання орієнтирів ускладнюється, оскільки багато об’єктів і подробиць місцевості, які добре помітні у денний час, стають мало примітними або зовсім не відрізняються не тільки у темряві, але і за умов штучного освітлення.

Таким чином, спостереження, цілевказання і орієнтування на полі бою у нічних умовах, незважаючи на застосування освітлювальних засобів і приладів нічного спостереження, значно ускладнюється, тому, від командирів підрозділів вимагаються ретельність і увага під час вибору і призначення нічних орієнтирів. Але необхідно враховувати особливості нічного бачення і характер зміни виду місцевості в залежності від способу спостереження.

Так, під час спостереження у темряві без застосування засобів і приладів нічного бачення більш-менш чітко буває видно лише загальні контури (силуети) деяких місцевих предметів і елементів рельєфу, але їх об’ємні форми і колір не розрізняються. Тому, орієнтири, які добре видно вдень, якщо вони виділяються лише своїм кольором, вночі стають непридатними.

Під час штучного освітлення видимість і умови спостереження наближаються до денних, але відрізняються такими основними особливостями: природний колір місцевості різко змінюється (предмети жовтого кольору здаються білими, світло-зеленого – жовтуватими і т.п.); внаслідок безперервного переміщення променів прожекторів і палаючих зірок та інших освітлювальних засобів освітленість різних ділянок місцевості стає нерівномірною і швидко змінюється, утворюються різкі рухомі тіні неприродно витягнутої форми, що хаотично пересуваються у різних напрямах з різною контрастністю і з різною швидкістю. Різка і швидка зміна контрастів світлотіней значно викривлюють контури предметів, які спостерігаються, створюють оманливу уяву щодо глибини і просторового розміру ділянок місцевості, які освітлюються по-різному: сильно освітлені предмети вважаються ближчими, а слабо – далекими.

Під час спостереження за допомогою приладів нічного бачення, рис.3, сприймається чорно-біле або зелено-чорне зображення, внаслідок чого природний колір місцевих предметів і оточуючої місцевості не відрізняється. Але предмети, що спостерігаються, можна розпізнати лише по силуетах за степенем контрастності їх зображення.

Нічний бінокль БН-2	Нічний бінокль БН-1

Рис.3.Прилади нічного бачення.

Таким чином, можна зробити висновок, що, як нічні орієнтири слід вибирати, по можливості, більш значні за висотою предмети місцевості, які відрізняються характерною формою своїх силуетів і контрастом на фоні неба або оточуючої місцевості (гребені висот, окремі будівлі, великі дерева, лісосмуги і т.п.). Вночі і за умов поганої видимості витримувати заданий напрям руху найзручніше вздовж лінійних орієнтирів (доріг, рік, лісових галявин і просік, рівчаків та інших нерівностей рельєфу), що простягаються у напрямку шляху.

Вибір орієнтирів під час організації нічних дій і їх вивчення особовим складом повинні проводитися по можливості вдень, а вночі – за умови штучного освітлення. Якщо орієнтири призначають вдень, потрібно по першій же можливості перевірити і показати особовому складу, як їх видно вночі – у темряві і під час штучного освітлення та яким чином з настанням темряви змінюється вигляд місцевості, умови спостереження і орієнтування. Якщо орієнтири призначаються вночі, командир підрозділу показує їх своїм підлеглим, використовуючи освітлення місцевості, а якщо потрібно - прилади нічного бачення.

Штучне освітлення місцевості у поєднанні із застосуванням освітлювальних і світлосигнальних засобів використовується для встановлення світлових орієнтирів, позначення напряму дій підрозділів і бойових курсів танків, а також, для вказівки цілей і позначення досягнутих підрозділами пунктів і рубежів. Це суттєво полегшує нічні дії військ, створюючи більш сприятливі умови для спостереження, цілевказання і орієнтування на полі бою.

Освітлення місцевості і використання освітлювальних засобів для встановлення світлових орієнтирів і виконання інших задач здійснюється за планом старших начальників. Для цієї мети використовуються прожектори, світлові авіабомби, освітлювальні снаряди, міни і патрони (ракети). Крім того, можуть використовуватися пожежі, що створюються у розташуванні противника за допомогою запалювальних снарядів і авіабомб. Як орієнтири можуть застосовуватися, якщо дозволяє видимість, розриви димових артилерійських снарядів (димові орієнтири).

У механізованих і танкових підрозділах із засобів освітлення широко застосовуються освітлювальні патрони, які використовують за вказівкою старшого начальника. Як світлові сигнали розпізнавання і орієнтування широко використовуються трасуючі кулі, кишенькові електричні ліхтарі, задні габаритні вогні на бронетехніці. Шляхи руху танків можуть позначатися віхами з ліхтарями, світло від яких спрямоване у бік наших військ.