Методи і принципи операційного менеджменту

Розроблені чотири групи методів управління операційними системами:

1. організаційні
2. адміністративні
3. економічні
4. соціально-психологічні

Організаційні методи. Сутність в тому, що перед тим, як будь-яка діяльність буде здійснюватись, вона повинна бути оптимально організована. Необхідно спочатку створити цех, дільницю підприємства, розробити правила їх діяльності, підібрати людей, дати їм завдання, потім керувати їх діяльністю.

Адміністративні методи або методи керівної мотивації – відкрите примушення людей до тієї чи іншої діяльності. Ці методи широко застосовувались на промислових підприємствах і в сфері послуг при командно-адміністративній системі.

Економічні методи: витісняють адміністративні, виражають непрямий вплив на об’єкт, та економічну зацікавленість людей.

Соціально-психологічні методи застосовуються для творчих людей (інтелектуальних професій), для яких гроші – важливий, але не головний стимул до праці.

Концептуально вони зводяться до двох основних напрямків:

1. Формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

2. Виявлення і розвиток індивідуальних здібностей людини.

Рис. 2.5. Організаційні методи операційного менеджменту

Цілеспрямованість управління – будь-який процес має бути спрямований на досягнення конкретних цілей.

Функціональна спеціалізація в поєднанні з універсальністю – до кожного об’єкта управління повинен бути свій підхід, який враховує його специфіку.

Послідовність управлінських процесів – будь-який управлінський процес будується у відповідності з принципом послідовності, тобто елементи або стадії повинні прямувати один за одним у визначеній послідовності.

Регулювання і саморегулювання систем – поведінку об’єкта необхідно постійно контролювати і у випадку виходу параметрів із завданих норм, відрегулювати систему.

Забезпечення відповідності прав, обов’язків і відповідальності – перевищення прав призводить до управлінського свавілля, недостатність паралізує ділову ініціативу, тому необхідно дотримуватись раціонального співвідношення.

Забезпечення загальної зацікавленості всіх учасників управління – кожний учасник управління повинен мати зацікавленість у кінцевій меті (гроші, стан і т.д.).

Забезпечення конкурування учасників управління – завжди необхідна здорова конкуренція при заміщенні посад у сфері управління.

Контрольні запитання.

1. Операції як види діяльності.

2. Основні моделі проведення операцій.

3. Операційна система.

4. Функції операційного менеджменту.

5. Методи і принципи операційного менеджменту.

Тема 3. Операційна стратегія

Ключові слова: стратегія підприємства, стратегічне рішення, операційна стратегія, місія, виробнича стратегія, матриця стратегій, можливості/ загрози навколишнього середовища, сильні / слабкі сторони компанії, стратегічні рішення, тактичні рішення.

Стратегія підприємствавиявляється в тому, щоб за допомогою операційної системи виробляти продукцію або пропонувати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів.

Визначення основних потреб споживача та функції діяльності підприємства є стратегічним рішенням.

Стратегічне призначення кожного підприємства можна представити у вигляді ланцюга “виробництво — потреби споживача”

Рис. 3.1. Ланцюг “виробництво – потреби споживача”.

Операційна стратегія (Operations Strategy) полягає в розробці загальної політики і планів використання ресурсів фірми, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Операційна стратегія, у сукупності з корпоративною стратегією (Corporate Strategy), охоплює весь спектр діяльності компанії і передбачає довгостроковий процес, покликаний забезпечити фірмі можливість швидко реагувати на будь-які неминучі зміни в майбутньому.

Операційна стратегія виражається в прийнятті рішень, зв'язаних з розробкою виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Розробка процесу полягає у виборі необхідної технології, складанні тимчасового графіка процесу, визначенні товарно-матеріальних запасів, а також способу розміщення даного процесу. Рішення, зв'язані з інфраструктурою, стосуються систем планування і управління, способів забезпечення якості і контролю якості, структури оплати праці й організації операційної функції компанії.

Для розробки ефективної стратегії організації перш за все необхідно виявити можливості економічної системи. Потім визначається мета організації, тобто який внесок вона буде вносити в суспільство. Причина існування організації є місія.

Місія — це концепція, навколо котрої організація може об'єднатись.

Місія визначає резон існування організації.

Наприклад:

1. Місія для телефонної компанії: “Бути найкращими в спільних комунікаційних послугах для наших користувачів”.

2. “Форд-Мотор” Місія — покращувати постійно товари та послуги до рівня запитів замовника, забезпечувати отримання доходу власникам бізнесу.

Місія виконується за допомогою стратегії.

Стратегія— це план, складений для виконання місії.

Виробнича стратегія — частина загальної стратегії, спрямованої на виробничу діяльність організації.

При розробці виробничої стратегії розвитку організації обирається цільова спрямованість, яка характеризується багатогранним вектором

Qц=f(q¹_ц;q²_ц;…;qⁿ_ц),

де q¹_ц — qⁿ_ц — структурні елементи стратегії (цільовий стан об’єкта).

Діюча стратегія підприємства розглядається також як деякий вектор Q₀=f(q¹₀;q²₀;…qⁿ₀),

де q₀ — структурні елементи діючої стратегії.

Векторна інтерпретація процесу управління стратегічним розвитком виробництва (сервісу) має вигляд:

Z

φ

X

φ розходження між стратегіями

у підприємства, φ→0.

Рис. 3.2. Векторна інтерпретація процесу управління стратегічним розвитком виробництва (сервісу).

Кут між векторами Qц та Q₀ може слугувати мірою відхилення розвитку від цілі виробничого об’єкту, а добуток відношення величин векторів на косинус кута між ними (σ_φ) характеризує ступінь наближення об’єкта до його цільового стану.

σ_φ=(Q₀ /Qц) ∙cos(Qц; Q₀).

При розробці стратегії фірми зазвичай використовують концепцію Бостонської Консультативної Групи (БКГ). Стратегія розробляється через аналіз загроз, можливостей, сил та слабкостей організації.

Рис. 3.3. Матриця стратегій.

Ця концепція розглядає загрози і можливості навколишнього середовища, а потім використовує слабкі та сильні сторони самої компанії.

Ідея в тому, щоб визначити можливості, які відповідають сильним сторонам фірми, чи хоча б визначити потенційні моменти, котрі за допомогою менеджменту можна розвинути. Аналогічно менеджер шукає спосіб виявити свої слабкості.

Можливості/ загрози навколишнього середовища: культурні, демографічні, економічні, політико-правові, технологічні, суспільні/ постачальники, замовники, конкуренти.

Сильні / слабкі сторони компанії: вимоги до капіталу, здібності менеджерів, рентабельність, потужність / завантаження, продуктивність, технічна компетентність, нововведення, позиції на ринку.

Розглянемо комплекс стратегічних та виробничих рішень, які являються типовими структурними елементами стратегії виробничих (сервісних) підприємств.

По ресурсах

Рис. 3.4. Комплекс стратегічних та виробничих рішень.

Таблиця 3.1.

Направлення основних стратегій підприємства

Продовження табл. 3.1.