Поняття і принципи класифікації цивільно-правових договорів.

Договірне право регулює різноманітні й динаміч­ні відносини економічного обороту, цивільні права та обов'язки, які виникають у результаті цілеспрямованих, заснованих на домовленості, правомірних дій осіб та ін­ших суб'єктів цивільного права. Цивільно-правові до­говори мають надзвичайно широку сферу застосування, оскільки регулюють майнові й частину особистих немайнових відносин у будь-яких сферах їхньої діяльності приватного характеру.

У ході вивчення всієї різноманітності договорів важ­ливого практичного значення набуває їх класифікація, тобто поділ договорів на певні види, інші класифікацій­ні утворення (типи, підтипи, підвиди тощо). Крім того, вдало проведена класифікація дозволяє сформулю­вати низку загальних положень щодо всіх договорів тієї чи іншої групи, що значно спрощує їх застосування.

Встановлення критеріїв класифікації договорів допомагає також при кваліфікації договірних правовідносин у практичній діяльності судів та інших суб'єктів правозастосування.

Будь-яка класифікація цивільно-правових договорів передбачає їх поділ на однорідні класифікаційні утворення (рід, тип, види тощо) за тим чи іншим критерієм. Ключовим елементом при побудові всієї класифікації договорів виступає розробка наукового критерію тако­го поділу. Для класифікації договорів у доктрині цивільного права традиційно застосовуються два способи — дихотомії та направле­ності зобов'язання, яке породжується договором.

Дихотомічний спосіб класифікації договорів передбачає мож­ливість їх поділу за всіма тими підставами, за якими проводиться поділ на види правочинів у цілому і грунтується на виділенні пев­ного дихотомічного (тобто поділ на два протилежні за значенням елементи) критерію поділу (зокрема, оплатні-безоплатні, абстрактні-каузальні, умовні-безумовні, неоспорювані-оспорювані, розпорядчі-зобов'язальні, алеаторні-комутативні, комерційні-фідуціарні, строкові-безстрокові, планові-непланові,загальноцивільні-господар-ські, підприємницькі-споживчі тощо).

Інший принциповий спосіб класифікації договорів використо­вує як свою підставу ознаку направленості зобов'язання, яке пород­жується договором. Подібну ознаку в літературі інколи називають «принципом результату» («направленості результату») або ознакою мети договору.

Цей спосіб класифікації договорів, який займає вирішальне зна­чення як у теоретичному, так і в практичному плані, визначає сис­тему договірного права, зокрема систему (послідовність) розташу­вання договірних інститутів у ЦК.

ЦК України класифікує договори за їх юридичною направленістю (юридичним змістом) і розміщує їх у такій послідовності: 1) договори, направлені на передачу майна у власність або інше речове право (гла­ви 54—57); 2) договори, направлені на передачу майна в користування (глави 58—60); 3) договори, направлені на встановлення зобов'язань із виконання робіт (глави 61—62); 4) договори, направлені на вста­новлення зобов'язань із надання фактичних послуг (глави 67, 71—74); 5) договори, направлені на встановлення зобов'язань з вчинення юри­дичних і фактичних послуг (глави 68—70); 6) договори, направлені на реалізацію виключних прав (глави 75—76); 7) договори, направлені па встановлення зобов'язань з надання фінансових послуг (глави 67, 71—74); 8) договори, направлені на досягнення спільної мети —• про­стого товариства (гл. 77); 9) договір стосовно розпорядження майном на випадок смерті — спадковий договір (гл. 90).

Характерно те, що в рамках кожного із зазначених вище типів договорів формується певна група (підтип) договорів (купівлі-продажу, майнового найму, підряду, надання послуг, спільної діяль­ності тощо), у межах яких виділяються окремі види договорів.

В даній класифікації порушено єдність підстави, а тому така система не може вважатися у ионному розумінні науковою. Крім того, низка договорів (поступки вимоги, переводу боргу, застави, неустойки, поруки, про надання банківської гарантії, попередні, організаційні тощо) в неї просто не вписується.

Отже, категорія «тип» має застосовуватися для позначення най­більш повної за обсягом групи договорів, які мають ідентичну на­правленість.

Складовими елементами категорії «тип» виступають менші за обсягом класифікаційні утворення — підтип, вид та підвид.

Рід — це найбільш загальна категорія, якій відповідає сам до­говір як унікальний регулятор відносин, що ґрунтуються на волеви­явленні їх учасників.

Отже, вся піраміда системи договорів може бути представлена таким чином: рід, тип, підтип, вид, підвид.

Змістовна характеристика типу, як й інших форм класифікації, зумовлена притаманними договору ознаками, сутність яких полягає у визнанні договору різновидом юридично обов'язкового правовідношення, спрямованого на настання правових наслідків.

Найближчою за обсягом формою класифікації договорів є вид договору. В ЦК України видам договорів присвячені, як правило, окремі глави. Наприклад, самостійними видами договорів виступа­ють: купівля-продаж, оренда, підряд, доручення тощо.

Нарешті, третю форму класифікації становлять групи договорів, які формують підвид. Підвидом договорів є договори, які відрізня­ються особливостями, що не мають істотного значення для визна­чення правової природи договору в цілому. В ЦК України підвидам договорів присвячені переважно окремі параграфи в главах. Наприк­лад, роздрібна купівля-продаж — підвид купівлі-продажу, лізинг — підвид оренди тощо.

Наведена вище тричленна структура класифікації договорів дає можливість із достатньою мірою вичерпності провести юридичну характеристику відповідного договору. Наприклад, характеристика договору роздрібної торгівлі може проводитися таким чином: рід — договір; тип — договір, направлений на передачу речей у власність; вид — купівля-продаж; підвид — роздрібна торгівля.