Цивільна правоздатність фізичної особи

Відповідно до ст.24 ЦК України фізичною особою є людина як учасник

цивільних правовідносин.

Якщо звернутися до історії, то уявлення про правове становище особи на ранніх стадіях розвитку державності пов'язувалося з її приналежністю до певної соціальної спільноти: роду, родині. Окрема людина, у відриві від родинно-сімейного утворення, не розглядалася як носій яких-небудь прав.

Термін «фізична особа» (від грецького рЬузіїсе - природа) використовується у законодавстві багатьох держав для означення особи, яка існує реально, є витвором природи, на відміну від юридичних осіб, які є витвором закону.

У ст.14 Конституції знову був використаний термін «громадянин», що знайшло своє відображення, зокрема, у статтях 2 та 80 Земельного кодексу України, в той час як суб'єктом права власності на землю у Цивільному кодексі була названа фізична особа (ст. 374).

У деяких нормативних актах ці терміни вживаються одночасно. Так, ч.2 ст.5 Законі України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок визнаються громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а у статтях 7 та 31 вживається термін «фізична особа-орендар».

У Господарському кодексі термін «фізична особа» не використовується. Зокрема, у ст.128 ГК мова йде про громадянина-підприємця, у той час як у ст.50 ЦК - про фізичну особу-підприємця.

У Цивільному кодексі РФ термін «фізична особа» вжито лише у назві глави «Громадяни (фізичні особи)», у тексті ж кодексу він не використовується.

У Цивільному кодексі Вірменії у Розділі 2 «Особи (Суб'єкти цивільних прав)» міститься Гл.4 «Громадяни».

Зазначена термінологічна зміна, яка відбулася у Цивільному кодексі України, є позитивною, адже термін «громадянин» позначає правовий статус особи у її відносинах з державою, а не характеризує суб'єкта цивільного права, яким може бути і особа без громадянства, й іноземець. Відповідно до ст.6 Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 р.) і ст.16 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права (ООН, 1966 р.) кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Фізична особа є біосоціальною істотою. До природних властивостей людини належить її здатність мати свідомість, розмовляти, мислити, тощо. Але їх замало для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин.

Щоб бути суб'єктом цивільних правовідносин фізичній особі необхідно мати цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Здатність мати суб'єктивні цивільні права та обов'язки отримала назву цивільна правоздатність (ч.І ст.25 ЦК України).

Цивільна правоздатність фізичних осіб - це їх властивість, яка породжується реальним існуванням громадянського суспільства і лише фіксується та визначається нормами права, які походять від держави2.

Згідно зі ст.24 Конституції України та ст.25 ЦК, цивільна правоздатність визнається в рівній мірі за всіма фізичними особами. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального походження та за іншими ознаками. Рівна з громадянами України правоздатність визнана й за іноземними громадянами та особами без громадянства. Так, відповідно до ст.17 Закону України «Про міжнародне приватне право»3 виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України. Наприклад, іноземні громадяни та особи без громадянства згідно зі ст.81 Земельного кодексу України не можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення. Лише громадяни України відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають право приватизувати квартиру, яка належить до державного житлового фонду.

Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі фізичні особи не здатні мати окремі права та обов'язки. Так, згідно з ч.З ст.25 ЦК у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Зокрема, малолітній не може заповідати майно або бути членом кооперативу.

У таких випадках йдеться про нездатність мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на всіх фізичних осіб (на всіх малолітніх тощо), тому принцип рівності правоздатності не порушується.

Правоздатність не пов'язана з волею окремих осіб. Набувати суб'єктивні права та обов'язки можна безпосередньо і не своїми діями, а, наприклад, діями представників. Тому цивільне законодавство визнає здатність мати цивільні права та обоє 'язки за кожною особою, незалежно від того, чи здатна вона своїми діями тобто вольовими актами здійснити, і незалежно від того, чи має вона у даний момент необхідні умови для того, щоб стати суб'єктом усіх тих прав, носієм яких вона здатна бути.

Цивільна правоздатність — властивість, тісно пов'язана з існуванням людини. Правоздатність фізичної особи виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю (ст.25 ЦК).

За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, людський плід вагою щонайменше 500 грамів вважається життєздатним і підлягає реєстрації1. Згідно з п. 5.2 Інструкції про визнання критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перитального періоду заклади охорони здоров'я здійснюють реєстрацію в медичній документації всіх народжених живими і мертвими, які мають масу тіла при народженні 500 г і більше, незалежно від наявності ознак життя. Відповідно до п.7.1.2 цієї Інструкції всі новонароджені, які народилися з масою тіла з 500 до 999 г також підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану у тих випадках, якщо вони прожили більше 168 годин після народження (7 діб).

Отже, виникнення цивільної правоздатності не залежить від життєздатності новонародженого2. Таким чином, народжена дитина повинна бути живою. Вимога щодо цього випливає з поняття особи у праві. Людина мертва, або народжена мертвою не існує у цивільному обороті4.

У ст.1200 ЦК України зазначено, що у випадку смерті потерпілого від каліцтва право на відшкодування мають не тільки непрацездатні особи, які знаходилися на утриманні померлого, але й дитина померлого, народжена після його смерті. Відповідно до ст.1261 ЦК України спадкоємцями за законом можуть бути діти, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті. У цих випадках мова йде лише про охорону права майбутньої людини, а не про права ще ненародженої. Так, за ч.2 ст.25 ЦК у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини. Тому можна стверджувати, що для цивільного права України не притаманна теорія «умовної правоздатності» зачатої дитини. Якщо людина так і не народиться або народиться мертвою, обумовлені законом права та обов'язки для неї не виникають.

Вже зазначалося, що з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов'язками. Деякі елементи правоздатності виникають лише з досягненням певного віку. Наприклад, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна»3 громадяни з дозволу органів внутрішніх справ набувають права власності: а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю - з досягненням 21-річного віку; на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - з досягненням 25-річного віку; на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами

сльозоточивої та дратівної дії, — з досягненням 18-річного віку; на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - з досягненням 18-річного віку. Право вільного вибору місця проживання виникає у фізичної особи з 14 років.

Припиняється правоздатність смертю фізичної особи (ч.4 ст.25 ЦК). З визнанням моменту смерті пов'язано багато різних медичних і правових питань, зокрема, можливість вилучення органів для трансплантації, визначення часу неможливим.

Так, відповідно до ст.15 Закону України «Про трансплонтацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключені всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму. Згідно з п. 1 Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку,смерть мозку - це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Вирішальним для констатації смерті мозку є поєднання факту припинення функцій всього головного мозку з доказом незворотності цього припинення. Діагноз смерті мозку встановлюється консиліумом лікарів (п.6). Ця інструкція передбачає умови та комплекс клінічних критеріїв, наявність яких обов'язкова для встановлення діагнозу смерті мозку.

Поняття «правоздатність» слід відрізняти від поняття «суб'єктивне цивільне право», які співвідносяться, як можливість і дійсність. Можливість перетворюється у дійсність за певних умов, так само і здатність мати цивільне право перетворюється у нього через юридичні факти. Так, громадянин здатний мати право користування житловими приміщеннями у державному житловому фонді. Для того, щоб здатність мати право користування житловим приміщенням перетворилась у дійсність, необхідне: прийняття громадянина на квартирний облік, одержання ордера на житлове приміщення, укладення договору найму житлового приміщення.

Суб'єктивне право - це належне даному суб'єкту наявне, існуюче право (право власності, право вимагати). Правоздатність - це здатність мати будь-які права та приймати на себе обов'язки, яка належить кожному, це тільки здатність бути суб'єктом всіх тих прав та обов'язків, які не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Ті чи інші конкретні суб'єктивні права, наприклад, право власності на житловий будинок, авторське право, у окремих фізичних осіб можуть бути і відсутні, але в них завжди зберігається здатність мати ці конкретні суб'єктивні права.

Стосовно самого поняття правоздатності у науці була сформульована теорія «динамічної правоздатності», згідно з якою правоздатність розглядається не як передумова володіння конкретними суб'єктивними правами, а як саме володіння особою цими правами в тих правовідносинах, у яких вона перебуває. Тому правоздатність, за цією теорією, змінювана в своєму змісті, рухлива та залежить від того, в яких відносинах особа перебуває. Тісно пов'язані з цією теорію і погляди на правоздатність як сферу дійсності, а не здатності. Таке розуміння правоздатності не отримало підтримки у літературі та законодавстві, тому що ототожнює правоздатність з конкретними суб'єктивними правами5.

Під змістом цивільної правоздатності треба розуміти права та обот 'яжи, які фізичні особи здатні мати згідно з чинним цивільним законодавством.

То за ст.26 ЦК України фізична особа має всі особисті немайнові та майнові права, встановлені Конституцією та Цивільним кодексом України, іншим законом, а також і ті, що не встановлені у законі, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

До змісту цивільної правоздатності фізичної особи за ст.26 ЦК входять не лише права, але й її обов'язки. Зокрема, це обов'язок належного використання права приватної власності (ч.8 ст.41 Конституції України), обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки, обов'язок неухильно дотримуватися Конституції України, законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.ст. 66, 68 Конституції України, ч.2 ст.13 ЦК), додержуватися під час здійснення цивільних; прав та задоволення інтересів моральних засад суспільства (ч.4 ст.13 ЦК). Здатність мати обов'язки також є рівною для всіх фізичних осіб.

За останнє десятиріччя зміст правоздатності у особи порівнянні з радянським законодавством був значно розширений. Визнається право на заняття підприємницькою діяльністю (ст.50 ЦК) і, відповідно, право на створення самостійно або разом з іншими фізичними та юридичними особами підприємств і господарських товариств (ст.63 Господарського кодексу України, ст.1 Закону України «Про господарські товариства»). Гарантовано право фізичних осіб об'єднуватися в громадські об'єднання (ст.36 Конституції України і Закон України «Про об'єднання громадян»). Передбачено та гарантовано їх право на недоторканість житла, на особисте життя, таємницю листування, телефонних переговорів і телеграфних повідомлень (ст.ст.30-32 Конституції України), розширено право на судовий захист та самозахист.

Разом з тим, неправильно думати, що зміст цивільної правоздатності фізичних осіб є безмежним. Межі її існують. Вони відображені в принципі, що фізичним особам дозволено все, що не суперечить закону та моральним засадам суспільства (ч.4 ст.26 ЦК). Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються І права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

У зміст цивільної правоздатності входять не суб'єктивні права та обов'язки, а лише здатність їх набувати. Саме в цьому сенсі слід розуміти норму ст 21 Конституції України, відповідно до якої права і свободи є невідчужуваними, хоча більшість суб'єктивних прав можуть бути передані1.

Гарантуючи правоздатність, держава встановлює, що правочини, спрямовані на обмеження правоздатності чи дієздатності, є недійсними (ч.І ст.27 ЦК). Так, недійсним є заповіт, що зобов'язує спадкоємця не продавати або не дарувати успадковані речі, а також правочин, що зобов'язує особу не залишати заповіту.

якщо дружина зобов'язується перед чоловіком, що не продовжуватиме навчання, то ця угода обмежує її право, а не правоздатність. Адже і попри цю угоду, дружина залишається здатною мати право на здобуття вищої освіти. Це ж стосується і зречення особи від звернення в майбутньому до суду у разі порушення її прав. У цій ситуації особа зрікається свого можливого права (це заборонено законом), здатність же мати це право залишається у неї непорушною.

Відповідно до ч.2 ст.27 ЦК правовий акт Президента України, органу державної влади, органу, влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України. Наприклад, незаконним буде рішення місцевого органу влади про заборону фізичним особам, які мають право приватної власності на житлові будинки, продавати їх особам, які не проживають на території цієї адміністративної одиниці.

Зазначене положення ст.27 Цивільного кодексу ґрунтується на нормах ч.ч.2, З ст.22 Конституції України, за якими конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Питання можливості обмеження цивільної правоздатності в науці є дискусійним. Прикладами обмеження правоздатності в літературі називають: засудження особи до позбавлення волі (на час позбавлення волі особа не може вільно обирати рід заняття, місце проживання та перебування, визначати свій зовнішній вигляд, втрачає право на таємницю кореспонденції тощо); засудження до такого покарання, як заборона займатися певною діяльністю чи займати певні посади; заборона певним особам займатися господарською діяльністю (наприклад, держаним службовцям заборонено займатися підприємницькою діяльністю, входити самостійно або через представника чи підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність).

Проте щодо трактування таких випадків висловлюються й інші точки зору. Так, на думку професора З.В.Ромовської, випадки, коли закон не дозволяє окремим категоріям осіб мати ті чи інші права та обов'язки, не дають підстав говорити про обмеження правоздатності. У наведених випадках відбувається звуження обсягу цивільних прав, а не правоздатності.