Взаємозв'язок змісту і форми фізичної вправи.

Зміст і форма фізичної вправи знаходяться у діалектичній єдності. Зміст більш рухлива сторона ніж форма. Він відіграє провідну роль щодо форми. Зрозуміти це допоможе досить простий приклад. Уявіть собі,що ми маємо резервуар в якому знаходиться 100 л рідини зміст. Форма це діаметр отвору "Х", через який ми переливаємо рідину в інший резервуар. Чи збільшиться кількість перелитої рідини з першого резервуару до другого, коли ми збільшимо діаметр отвору в двічі? Ні! Будуть все ті ж 100 л.

В переважній більшості випадків саме зміна змісту, чи його окремих елементів є об'єктивною передумовою зміни форми, яка є більш стійкою. Наприклад, після великої перерви в заняттях плаванням у людини зберігаються параметри зовнішньої структури форми рухової дії (плавання тим, чи іншим способом), але результат значно погіршується внаслідок погіршення змісту (потенціальні можливості функціональних систем, сила і швидкість м'язового скорочення, витривалість тощо). Це означає, що для досягнення успіху в тій, чи іншій вправі необхідно, перш за все, забезпечити відповідну зміну її змісту. Тобто необхідно спочатку створити умови для підвищення функціональних можливостей організму на основі розвитку його силових, швидкісних або інших рухових якостей, від яких у вирішальній мірі залежить результат у відповідній вправі. Поряд з тим слід відзначити, що і недосконала форма фізичної вправи не дозволить проявити потенціальні можливості змісту і досягти оптимального результату. Припустимо, що є два бігуни на 5000 м, які не відрізняються за рівнем функціональної підготовленості і іншими показниками, що відносяться до змісту цієї вправи. Але один з них в кожному біговому кроці на 5 см вище за іншого переміщує догори загальний центр мас свого тіла. Враховуючи те, що на дистанції 5000 м бігуни роблять біля 3000 кроків не складно підрахувати на скільки більше енергії він буде змушений витратити на непродуктивну роботу (переміщення тіла догори). Цілком очевидно, що недосконала форма бігового кроку не дозволить йому ефективно реалізувати у спортивний результат рівень своєї функціональної і фізичної підготовленості. Тобто із-за недосконалої форми вправи результат цього бігуна буде значно нижчий ніж у його суперника, який практично не відрізняється від нього за рівнем функціональної і фізичної підготовленості.

Відносно самостійне значення форми фізичної вправи проявляється і в тому, що різні за змістом фізичні вправи можуть мати подібну форму. Наприклад, біг на різні дистанції. Поряд з тим різні за формою фізичні вправи можуть мати загальні риси змісту. Наприклад, той же біг, чи плавання, чи інші циклічні вправи однакової тривалості і одного й того ж рівня фізіологічної інтенсивності (ЧСС = 170 уд/хв.).

Таким чином можна констатувати, що зміст і форма фізичної вправи це дві нерозривні сторони рухової дії. Поряд з тим між ними існують діалектичні суперечності. °х долають шляхом забезпечення оптимального розвитку рухових якостей в єдності з відповідною зміною форми рухів.

Слід також зауважити, що взаємовплив змісту і форми конкретної фізичної вправи залежить від рівня тренованості людини. Так, параметри змісту фізичної вправи у конкретної людини в більшій мірі генетично детерміновані (обмежені), ніж параметри її форми. І ніж ближче людина підходить до власної межі в розвитку функціональних систем, рухових якостей тощо, тим в більшій мірі результат у конкретній вправі буде залежати від її форми. Так, за даними G.A.Cavagna (1969), Z.Zaremba (1976), J.Panzer (1978) та інш. у кваліфікованих спортсменів, які спеціалізуються в циклічних видах спорту, що пов'язані з витривалістю, недосконала форма рухів підвищує витрати енергії на 7-15% і більше при однаковій швидкості пересування.

Взаємозв'язок між змістом і формою фізичної вправи в процесі тренування безперервно змінюється. На початкових етапах занять фізичними вправами більш динамічно змінюється їх зміст, що вимагає в кінці кінців заміни старої форми або її елементів. Коли ж людина наближається до особистої межі в розвитку функціональних систем і рухових якостей, на провідні позиції виходить форма фізичної вправи. Можливості її вдосконалення менш обмежені (А.А.Тер-Ованесян, 1958), що і дозволяє покращити результати в виконанні тієї, чи іншої фізичної вправи.