Участь України в європейській інтеграції

Перш за все слід згадати, що європейська інтеграція у ХХ столітті довгий час розвивалася у протистоянні розвиткові соціалістичної системи на чолі з Радянським Союзом, частиною якого була й Радянська Україна. Лише після розпаду соціалістичного табору і припинення існування СРСР (1991 р.) стало можливим говорити про участь незалежної України у процесах європейської інтеграції. Передумова цієї участі - це європейські коріння української історії, багаті культурні та особистісні зв’язки України з європейськими країнами. Натомість негативним політичним контекстом постає прагнення окремих політичних кіл протиставити вектори європейської та євроазійської інтеграції України, тобто входження України до європейських організацій, з одного боку, і розвиток її зв’язків з Росією та іншими країнами СНД – з іншого.

Вже у 1995 р. Україна стає членом Ради Європи, відтак бере на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ (вже в 1997 р. був ратифікований визначальний документ - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод). Зі свого боку, Рада Європи проводить роботу щодо вивчення проблем, з якими зіткнулася Україна на шляху демократичних перетворень, розробки відповідних рекомендацій, а також намагається залучити європейські країни до їх вирішення.

Щодо Європейського Союзу, то Україна прагне вступити до ЄС з огляду на високий рівень соціально-економічного розвитку цієї глибоко інтегрованої спільноти. Ще в 1998 р. була затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Із свого боку Європейська Рада схвалила в 1999 році Спільну стратегію ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення стратегічного партнерства. Натомість Європейський Союз неохоче говорить про можливість прийняття до свого складу країн, які значно поступаються за соціально-економічними показниками середньоєвропейському рівню. Тому відносно дати можливого вступу України до ЄС мова не йде.

Суттєвим кроком, який зробив Європейський Союз відносно України, стало визнання України країною з ринковою економікою (під час ІХ самміту ЄС – Україна в Києві 1 грудня 2005 р.), що дає певні надії на подальший розвиток інтеграції. Основою співробітництва тривалий час була Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною і ЄС від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), за якою визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля й інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій і космосу. На сьогодні ЄС є другим зовнішньоторговельним партнером України у світі після Росії (у 2012 р. на 27 країн ЄС припадає 28 % зовнішньоторговельного обороту України). Європейський Союз є найбільшим фінансовим донором України. Починаючи з 1991 р. загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, становить понад 1 млрд. євро. Новим кроком має стати проект «Східне партнерство», ініційований Швецією та Польщею та інституціалізований ЄС на самміті в Празі у травні 2009 р. (початкова вартість проекту – 600 млн. євро). Крім України, він поширюється на Азербайджан, Вірменію, Грузію, Молдову та Білорусь.

Драматичним, і навіть трагічним виявився процес підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС. У березні та липні 2012 року ці угоди були парафовані, тобто остаточно узгоджений їх текст. Підписання Угод було заплановано на саміті «Східне партнерство» у листопаді 2013 р. у Вільнюсі (Литва), проте в останній момент рішенням Уряду М. Азарова Україна призупинила цей процес. Виявилося, що підписання залежить від цілої низки як політичних, так і економічних перепон. Таке рішення влади викликало масові протести – розпочався новий Майдан. Лише після трагічних подій січня – лютого 2014 р. та зміни влади, політичну частину Угоди про асоціацію було підписано у Брюсселі 21 березня 2014 року (Прем’єр-Міністр А. Яценюк), а економічну частину так само у Брюсселі 27 червня 2014 року підписав вже Президент П. Порошенко.