Фінансова глобалізація

Виробничі комплекси, національна приналежність яких починає долати державні кордони інтегруються в могутню торгово-індустріальну транснаціональну систему, в якій лідируюча роль переходить від торгового і промислового капіталу до фінансового капіталу. Отримуючи прибуток з всіх країн світу, ТНК досить швидко нагромадили резерви валют, які сьогодні в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності.

В другій половині XX століття відбуваються певні зміни в основних формах міжнародних економічних відносин між країнами світу, які обслуговує світова валютна система:

— постійне зростання міжнародного товарообміну; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5-6 %; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;

— відбувається посилення міграції робочої сили; наприкінці XX ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою — з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів;

— з кінця 1960-х — початку 70-х років внаслідок поступового пом'якшення валютного контролю полегшується доступ на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 90-х років сягнув понад 1 трлн. дол. США.

Все це сприяє розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі. Зміна напрямків і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на підґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно- фінансових відносин.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб'єкти якого взаємопов'язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світо- господарських зв'язків.

Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків стала суттєва лібералізація валютних ринків, валютного регулювання.

Вже наприкінці 40-х — на початку 50-х років виник ринок євродоларів на базі доларових авуарів колишнього СРСР, що розмішувались, зокрема, в Московському народному банку в Лондоні й тому не підлягали правилам валютного регулювання згідно з законодавством США та Великобританії.

В подальшому зміст поняття «євродоларовий ринок» розширився, і нині воно охоплює будь-які операції з національною валютою за межами країни.

До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну приналежність і прямують до районів сприятливої господарчої кон'юнктури.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв'язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції:

— поглиблення міжнародної фінансової інтеграції;

— формування системи міжнародних фінансових інститутів;

— швидкий розвиток фінансових інновацій.

1. Провідні країни світу — США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль щодо руху капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979р., а у 1986р. у країні було проведено реформування ринку акцій — так званий «великий шок». США у 80-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочала лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та взаємопереплетіння національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові і навпаки.

2. Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами «третього світу» і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

3. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З'явились нові фінансові інструменти. Прискорення потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій.

Фінансова інновація — це створення нових фінансових інструментів та технологій.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов'язання грошового ринку; похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти — це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов'язання із змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг (близько 1991 р. з'явився цей термін) — це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв'язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо — спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992-1993 pp., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та у Росії й Бразилії в 1998 p., світова фінансова криза 2008 року — з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем.

Події світової фінансової кризи другої половини 90-х років свідчать на користь того, що епіцентром потрясінь стали не тільки порівняно благополучні в борговому відношенні країни, але й насправді висококонкурентні системи, які непогано «підживлювалися» позитивним сальдо зовнішньої торгівлі, поточного балансу.

Взагалі за своєю гостротою кризові події 1997-1998 років впевнено були внесені експертами до найбільших фінансових потрясінь XX століття. Протягом кількох місяців, коли азіатська криза, виходячи за регіональні та навіть континентальні межі, вже вирувала на ринках усього світу, траплялися значні раптові девальвації національних валют та зниження вартості цінних паперів на усіх провідних фондових біржах.

Фінансова криза 2008 р. показала, що ситуацію ускладнюють небезпека подальшого порушення макроекономічного балансу, які висувають інше принципове в регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це — вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов'язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше — це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинити погіршення стану на фондових біржах, в реальному секторі взагалі, об'єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів іноземним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.