Інші держави, що діють через своїх представників та території даної країни.

Міжнародна економічна діяльністьутворює систему господарських зв’язків між національними економіками країн, відповідними суб’єктами господарювання. Вона ґрунтується на міжнародній спеціалізації виробництва та інтернаціоналізації господарського життя. Головні форми міжнародної економічної діяльності:міжнародний бізнес, торговельна, інвестиційна та фінансова діяльність.

Світова економічна криза 2007–2010 рр. вплинула на всі види міжнародної економічної діяльності: фінансову (нестійкість фінансових ринків), інвестиційну (зменшення прибутковості, перенакопичення спекулятивного капіталу), виробничу (абсолютне скорочення обсягів виробництва), торговельну (підвищення цін на високотехнологічні товари, зниження цін на сировину).

Сучасні МЕВ є системою економічних зв’язків, які характеризуються:

- виходом за межі національних господарств;

- взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;

- визначеністю форм;

- різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Головні ознаки міжнародної економіки:

1. Розвинуті сфери міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва. Темпи зростання обсягів міжнародної торгівлі та капіталізації світового фінансового ринку перевищують темпи зростання світового ВВП.

2. Швидкий розвиток міжнародного виробництва, в першу чергу в межах ТНК. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато переважають національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них, ТНК не прив’язані до території тієї чи іншої країни, а отже здатні поєднувати фактори виробництва різної державної належності й опановувати ринки у будь-якій частині світу.

3. Розширення самостійної міжнародної валютно-фінансової сфери, яка не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва.

4. Розгалужена система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і наддержавних, а також громадянських утворень і механізмів регулювання економіки. Наприклад, ЄС, НАФТА, АСЕАН, численні економічні організації та установи ООН тощо.

5. Домінування принципів відкритої економіки в економічній політиці держав. Мова йде, перш за все, про активну інтеграцію національної економіки у міжнародну економіку, світовий ринок, а також обґрунтовану доступність внутрішнього ринку для імпорту іноземного капіталу, товарів, технологій, інформації, робочої сили.

Однією із провідних тенденцій світогосподарського розвитку останніх десятиліть є послідовний перехід багатьох країн від замкнутих національних господарств (автаркій) до економіки відкритого типу.

Під відкритою економікою розуміють таку економіку, напрямок розвитку якої визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, її зовнішньоекономічні зв’язки посилюються і, при цьому, зовнішньоторговий оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання.

В економічні теорії для характеристики відкритості економіки оперують в основному показниками відкритості ринку товарів.

Кількісними індикаторами відкритості економіки є:

- зовнішньоторгова квота;

- експортна квота;

- імпортна квота.

Зовнішньоторгова квота визначається за формулою:

, (1.1)

де ВВП – валовий внутрішній продукт;

ЗТО – зовнішньоторговий оборот країни.

ЗТО = Ex+Im, де (1.2)

Ех – експорт країни (export);

Іm – імпорт країни (import).

Вважається, що країну можна віднести до країн з відкритою економікою, якщо рівень зовнішньоторговельного обороту складає близько 25% до ВВП.

Найчастіше ступень відкритості економіки країни, тобто ступень її участі у міжнародному поділі праці розраховується за допомогою експортної квоти.

Експортна квота країни визначається за формулою:

(1.3)

Прийнято вважати рівень відкритості економіки країни прийнятним, якщо розмір експортної квоти (Е_кв) більше 10%.

За допомогою імпортної квоти можна визначити імпортну залежність країни.

Імпортна квота визначається за формулою:

(1.4)

За цими показниками більшість країн світу є країнами з відкритими ринками товарів. Найбільший ступінь відкритості характерний для монокультурних країн, наприклад для країн-нафтоекспортерів (експортна квота від 70 до 90%), для великої групи країн з перехідною економікою, як Росія, Україна, Молдова, Польща, Словаччина (понад 35%) тощо, для країн, що розвиваються (понад 40%). Для економічно розвинених країн, які мають збалансовану народногосподарську структуру, такий показник коливається, як правило, в межах 10—20% .

Зазначені показники дають уявлення про масштаби зв’язків окремих національних економік із світовим ринком. Однак, ці показники потрібно використовувати комплексно з іншими показниками економічного розвитку країни, оскільки інтенсивність зовнішньоекономічних зв’язків країни характеризується не тільки обсягами товарообігу, але й міжнародним рухом факторів виробництва, до яких належать робоча сила, капітал, технології тощо.

Досягнута ступінь єдності торгівлі, виробництва та кредитно-фінансової сфери промислово розвинених країн служить ознакою формування світового господарського комплексу. Його учасники, не дивлячись на кордони між державами, функціонують як складові частини спільної господарської системи. Тобто, проходить інтернаціоналізація господарської діяльності. Вона характеризує взаємозв’язок і взаємозалежність окремих національних економічних систем. Вона під дією науково-технічного прогресу створює таку ситуацію, коли практично кожній з країн не вигідно мати “своє виробництво”. Окремі національні економіки все більш інтегруються в світове господарство, прагнучи знайти та знаходять свою нішу. Все більш інтернаціональний характер набуває рух капіталів, робочої сили, підготовка кадрів, обмін спеціалістами.

6. Генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух в напрямку єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічному зближенню та об’єднанню окремих країн в єдиний світовий господарський комплекс. Це дозволяє говорити про необхідність вивчення проблем глобальної економіки як системи, комплексу міжнародних економічних відносин.

Появу (феномен) глобалізації можна розглядати з двох сторін. На макроекономічному рівні глобалізація означає спільне прагнення країн та окремих регіонів до економічної активності поза межами своїх кордонів. Ознаки такого прагнення наступні: лібералізація; зняття торгових та інвестиційних бар’єрів; створення зон вільного підприємництва.

На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміють розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. На відміну від міжнаціональної та багатонаціональної орієнтації підприємницької діяльності глобалізація означає єдиний підхід до освоєння світового ринку або ринків так званої “світової тріади “ (Північна Америка, Західна Європа, Японія).