Методологічні особливості організації обліку оборотних активів.

Вихідним в організації обліку активів є їхнє визначення та класифікація (групування) за економіко-правовими та фінансо­вими ознаками.

Активи підприємства — це майнові об'єкти власності, мате­ріальні або нематеріальні ресурси (засоби, запаси, можливості, джерела чогось тощо), носії ознак вартості, отримані в результаті попередніх господарських процесів та які мають властивість приносити в майбутньому вигоду — дохід підприємству.

Для організації обліку вищенаведене вимагає розуміння тако­го. По-перше, активи з'явилися в результаті минулих подій. По-друге, підприємство (власник) здійснює контроль над об'єктом, що належить до активів, та управляє ним. І нарешті, підприємст­во (власник) очікує в майбутньому доходів (грошових коштів або їхніх еквівалентів) від цих активів.

У бухгалтерському обліку та фінансовій звітності (у балансі) актив відображається тільки за умови, якщо:

— оцінка його може бути достовірно визначена;

— очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.

За фізичними ознаками активи можуть бути матеріальними та нематеріальними.

Матеріальні активи як економічний потенціал, категорія (ресурс) може існувати у формі:

1) грошових коштів;

2) еквівалентів грошових коштів;

3) фінансових інвестицій;

4) виробничих засобів, що використовуються в господарський діяльності підприємства (основних засобів, нематеріальних акти­вів, виробничих запасів тощо);

5) незавершеного виробництва;

6) запасів готової продукції;

7) дебіторської заборгованості юридичних або фізичних осіб. Кожна форма має свої особливі одиниці об'єкта, що буде роз­глянуто далі.

За фінансовими характеристиками активи поділяються на обо­ротні та необоротні, що також має вплив на організацію обліку.

Активи мають відображатись у бухгалтерському обліку та фі­нансовій звітності (і балансі) у грошовому виразі з використан­ням таких методів оцінювання:

— історична собівартість;

— поточна собівартість;

— вартість продажу (реалізації); —теперішня вартість;

— справедлива вартість.

Оцінка за історичною собівартістю означає, що активи відоб­ражаються за сумою сплачених грошових коштів чи їхніх еквіва­лентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання.

Під час оцінки за поточною собівартістю активи відобра­жаються за сумою грошових коштів або їхніх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного ак­тиву на поточний момент.

За продажною вартістю (вартістю реалізації") актив відо­бражається за сумою грошових коштів (або їхніх еквівалентів), яку можна було б отримати на поточний момент шляхом прода­жу активу за звичайної умови.

Під час оцінки за теперішньою вартістю активи відобража­ються за нинішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових активів.

Оцінка за справедливою вартістю — це оцінка ринкової вар­тості активів, яку здійснюють професійні оцінювачі.

Для складання фінансових звітів підприємства користуються, в основному, оцінкою за історичною собівартістю. Разом з тим за­паси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; цінні папери мо­жуть відображатися за ринковою вартістю; довгострокові зо­бов'язання дебіторів — за їхньою теперішньою вартістю.

Надходженню економічних вигод на підприємство активи сприяють по-різному:

• придбані за гроші для господарської діяльності активи за­безпечать у майбутньому надходження додаткових коштів на підприємство;

• фінансові інвестиції в акції, облігації, депозити тощо забез­печать надходження грошових коштів на підприємство у вигляді відсотків, дивідендів тощо;

• дебіторська заборгованість — це теж пряме надходження грошових коштів у майбутньому в результаті її погашення дебі­торами або одержання грошей на банківський рахунок від здійс­нення факторингової операції;

• непряме надходження грошових коштів може відбутися спо­собом отримання активів, погашення зобов'язань, здійснення не-грошових, наприклад бартерних операцій, сплати дивідендів ак­ціями, погашення зобов'язань матеріальними активами тощо.

Для задоволення інформаційних потреб користувачів бухгал­терський баланс відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію як елемент фінансової звітності про діяль­ність і ліквідність підприємства. Для сприйняття та розуміння даних активу балансу в складі фінансової звітності інформація структурується таким чином, щоб наочно відобразити плато­спроможність підприємства, тобто ймовірність погашення зо­бов'язань у разі його ліквідації.

Тому активи поділяються на оборотні (поточні) та необоротні (непоточні). У міжнародній практиці кожне підприємство, урахо­вуючи характер діяльності та особливості технології й організації господарських операцій самостійно вирішує питання поділу ак­тивів на оборотні та необоротні. В Україні відповідно до Поло­жень (стандарту) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс» поділ ак­тивів на оборотні та необоротні є обов'язковим.

П(С)БО 2 «Баланс» визначає, що оборотні активи — це гро­шові кошти та їхні еквіваленти, необмежені у використанні, а та­кож інші активи, які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або дванадцяти місяців з дати ба­лансу.