ТЕМА 23. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

23.1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її види.

23.2. Причини, види та показники безробіття.

23.3. Державна політика у сфері зайнятості населення.

23.1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її види

Однією з найскладніших і найважливіших економічних категорій, які характеризують ринок праці, є зайнятість населення. Це пов'язано з тим, що зайнятість населення відображає раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення належного рівня життя та всебічний розвиток особистості.

Зайнятість населення — це участь працездатного населення в суспільному виробництві.

Залежно від тривалості і режиму працевлаштування зайнятість має два види:

— повна — трудова діяльність осіб протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід, розмір якого забезпечує нормальний рівень життя;

— неповна — зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або тижня, сезону з неповною оплатою праці.

Неповна зайнятість підрозділяється на добровільну (пов'язану з соціальними факторами з ініціативи працюючого) та примусову (зумовлену економічними причинами з ініціативи керівництва підприємства).

Залежно від сфери застосування виділяють зайнятість:

— основну — в межах нормативного робочого часу;

— додаткову — понад нормований робочий час.

В останні роки актуальності набули гнучкі графіки роботи та нестандартні форми зайнятості.

Застосування гнучких графіків дає змогу встановлювати час роботи відповідно до потреб різних категорій працюючих.

В місцевостях з несприятливими природно-кліматичними умовами широко застосовується вахтовий метод. Сутність такого методу полягає у виїзді працівників у місцевості з несприятливими природно-кліматичними умовами на певний строк за скороченого часу відпочинку для того, щоб більш тривалий за строками відпочинок провести в місцях постійного проживання. Це дає змогу комплектувати підприємства необхідними кадрами, яких немає в малоосвоєних регіонах.

Нестандартні форми зайнятості набули останнім часом значного поширення як у розвинених європейських країнах, так і в Україні.

Нестандартні форми зайнятості включають:

— розподіл робочих місць, який припускає, що на одне робоче місце приймаються два або три працівники на умовах неповної зайнятості. Така форма зайнятості характеризується, з одного боку, збільшенням витрат на соціальні пільги, а з іншого — утриманням кваліфікованих працівників на підприємстві в умовах спаду виробництва;

— наймання тимчасових працівників на разові й сезонні роботи. Як правило, це непрестижна робота з низькою оплатою праці. Працівники не користуються всім набором соціальних гарантій (відпустка, надання путівок, вихідна допомога) і не захищені від звільнення. Така система найму дає змогу підприємствам заощаджувати на витратах на робочу силу;

— роботи на принципах субпідряду (лізингу) персоналу дозволяють виконувати ряд робіт, які не належать до основної діяльності й мають разовий або короткостроковий характер, за допомогою сторонніх організацій. Це дає змогу заощаджувати на загальних управлінських витратах, устаткуванні, витратах на набір та навчання персоналу й утримування кадрового резерву;

— надомна праця яка, як правило, оплачується гірше, вимагає менших соціальних виплат. Введення цієї форми зайнятості на підприємствах пов'язане з високими витратами на створення й утримання виробничих й офісних приміщень, розвитком комп'ютерної техніки й технології, що забезпечують необхідний обмін інформацією між виконавцями, одержання будь-якої вихідної інформації в режимі он-лайн. Надомна праця є привабливою для працівників з обмеженою дієздатністю, жінок і бажаючих мати додатковий заробіток. В останні роки з розвитком інтернет-технологій різко зросла чисельність надомників, що мають високий рівень кваліфікації, а саме інженерів, програмістів, науковців, фінансистів, бухгалтерів.

До зайнятого населення, згідно із законом України "Про зайнятість населення", належать:

— працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання;

— громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, творчою працею тощо);

— назначені на оплачувані посади в органах державної влади, управління або в громадські організації;

— особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

— працюючі громадяни держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

23.2. Причини, види та показники безробіття

Ставлення до безробіття як до соціально-економічного явища не завжди було однозначним і з часом змінювалося. На початку XX ст., коли розміри безробіття у світовому масштабі були досить великі, вважалося, що воно є найбільшим соціальним злом, з яким держава повинна боротися всіма способами й методами. У середині XX ст. в умовах побудови суспільств із соціальною ринковою економікою сформувався новий погляд на безробіття як на соціальне явище, що через епізодичний характер не представляє серйозних проблем для держави.

Основними причинами виникнення безробіття є:

1) добровільне звільнення з метою пошуку більш сприятливого варіанта трудової діяльності;

2) спад виробництва на підприємствах;

3) зниження попиту на ряд професій та ін.

Безробіття породжується й відрізняється різною тривалістю й соціально-економічними наслідками. Залежно від цих критеріїв розрізняють: фрикційне, сезонне, структурне, циклічне та інституціональне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає, коли частина працюючих добровільно змінює місце роботи або шукає нову роботу після звільнення. Такий вид безробіття вважається неминучим і, навіть, у деяких випадках, бажаним, оскільки ініціатива звільнення виходить від самого працівника. Крім того, значна кількість людей знаходить більш гідне застосування своїх професійних здібностей та знань, вирішуються питання підвищення рівня оплати праці, продуктивності, а отже, й більшої ефективності для суспільства за рахунок більш раціонального розподілу ресурсів праці.

Фрикційне безробіття є тимчасовим і, як правило, не перевищує одного-двох місяців. В економічно розвинених країнах такий вид безробіття перебуває на рівні 3—6 % від числа економічно активного населення.

Сезонне безробіття виникає у зв'язку з сезонним характером деяких робіт. До них належать: сільськогосподарські роботи, переробка овочів і фруктів, сплав лісу, окремі види рибальства й полювання, будівництво й видобуток корисних копалин та ін. Сезонно працюють не тільки люди, а й підприємства, окремі галузі економіки. Відмінною рисою сезонного безробіття є її порівняно легка прогностичність. За ступенем добровільності таке безробіття близьке до фрикційного.

Ще одним видом економічно виправданого безробіття є структурне безробіття. Такий вид безробіття зумовлений зміною, з одного боку, споживчого попиту на товари, а з іншого — зміною структури виробництва, що реагує на зміну споживчого попиту. В основі цих процесів лежить науково-технічний прогрес, поява нових матеріалів, технологій, предметів споживання, послуг. Споживчий попит і структура виробництва впливають один на одного. Поява нових технологій, нових видів товарів і послуг неминуче призводить до необхідності перебудови виробництва, появи нових і відмирання деяких старих професій, перепідготовки персоналу. Структурна зміна виробництва призводить до звільнення працівників, які за своєю спеціальністю й кваліфікацією не відповідають новим вимогам виробництва. Структурне безробіття — це в основному безробіття застарілих професій.

Істотні структурні зрушення у виробництві та складі персоналу зумовили: поява нових поколінь електронної техніки й устаткування, комп'ютеризація діяльності, розвиток автоматизації виробничих процесів, поява нових видів енергії й підприємств енергетики та ін. До структурного може бути частково віднесено безробіття, викликане конверсією підприємств військово-промислового комплексу (ВПК) в Україні. Частково, тому що переорієнтація ВПК на випуск цивільної продукції є структурною зміною, але внаслідок того, що ВПК в Україні продовжує зазнавати серйозних труднощів, подібний процес можна характеризувати як занепад галузі або її застій.

Структурне безробіття виникає не тільки через професійну невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці, а й через їх територіальну невідповідність, коли в деяких районах виникають нові виробництва, а в інших — ліквідуються.

Різновидом структурного безробіття є технологічне, коли в результаті науково-технічного прогресу, появи нової високопродуктивної техніки різко зростає продуктивність праці працівників, у результаті чого частина з них стає зайвою. У той же час, поява виробництв, заснованих на використанні нової техніки й технології, приводить до зростання потреби в персоналі й знижує тиск на ринок праці.

Розходження між "структурними" і "фрикційними" видами безробіття полягає у тому, що перший вид безробітних потребує обов'язкової додаткової підготовки або перенавчання, тоді як другий, за винятком осіб, які уперше шукають роботу, має всі навички для працевлаштування.

Виокремлюють також інституціональне безробіття, зумовлене недосконалістю деяких правових норм, які регулюють матеріальну підтримку безробітних, податкової системи й ін. Так, надмірні матеріальні виплати безробітним можуть знизити в них стимули до пошуку роботи й створити можливість жити за рахунок допомоги по безробіттю. Високий податковий тягар також стримує стимули до пошуку роботи або до відкриття власного бізнесу.

Сукупність фрикційного й структурного безробіття деякі економісти вважають природним рівнем безробіття. Основи аналізу такого рівня безробіття заклав американський економіст Мілтон Фридман (Чиказька школа). Він вважав природним рівнем величину непереборного безробіття, що супроводжує довгострокову рівновагу попиту та пропозиції на ринку праці й складається з безробіття фрикційного й інституціонального.

Американські вчені Рональд Дж. Еренберг і Роберт С. Сміт зазначають, що "природному" рівню безробіття (рівню безробіття при повній зайнятості) важко дати точне визначення, оскільки є кілька альтернативних концепцій. Одна визначає природний рівень безробіття як рівень, за якого заробітна плата й інфляція викликані ростом цін. Інша — як рівень, за якого кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних. Третя — як рівень безробіття, за якого будь-яке збільшення сукупного попиту не призводить до подальшого скорочення числа безробітних. Як різновид останнього визначення природним рівнем безробіття вважають такий, за якого всі види безробіття мають добровільний (фрикційний і, можливо, сезонний) характер. І, нарешті, зовсім недавно природний рівень безробіття стали визначати як рівень, за якого відсоток безробіття залишається незмінним.

Найбільш руйнівних наслідків зазнає циклічне безробіття, яке виникає у зв'язку з нерівномірністю розвитку економіки, різким скороченням виробництва, пов'язано із циклічними економічними спадами, кризами. За таких умов багато підприємств зменшують або припиняють діяльність, стають банкрутами, чисельність персоналу скорочується, відбувається масове звільнення працівників, ринок праці переповнюється людьми, що шукають роботу.

Циклічне безробіття можна характеризувати як безробіття недостатнього попиту на працю, що породжує хаос в економіці. Для безробітних в умовах економічної кризи характерні: розпач, безвихідність, готовність на жертви заради заробітку. Це найважча форма безробіття з найбільш руйнівними для людей соціально-економічними наслідками. За характером прояву розрізняють відкрите, у тому числі, зареєстроване, і приховане безробіття.

Відкрите безробіття не вимагає особливих коментарів: люди привселюдно заявляють про своє бажання працювати й активно займаються пошуком роботи. До зареєстрованого безробіття належить та частина громадян відкритого безробіття, яка зареєстрована в органах служби зайнятості населення.

Приховане безробіття характеризує стан людей, які працюють за наймом, але:

а) незадоволені роботою й підшукують інше місце основної або додаткової роботи;

б) мають більшу ймовірність втратити роботу через претензії роботодавця, незадоволеного якістю праці або іншими обставинами, і тому шукають іншу роботу;

в) зайняті неповний робочий день або перебувають в адміністративній відпустці без відповідної оплати, шукають і готові перейти на іншу роботу.

Рівень прихованого безробіття визначається спеціальними обстеженнями, а також експертною оцінкою керівників великих підприємств, органів управління, фахівців служби зайнятості населення, вчених.

За тривалістю безробіття підрозділяється на короткочасне, помірне, тривале й застійне.

Короткочасне безробіття, тривалістю один-два місяця, характерне для фрикційного різновиду. Помірне триває до 12 місяців. Тривале — від 12 до 18 місяців. Застійне — понад 18 місяців. Характеристики тривалості безробіття, звичайно, умовні. Для однієї людини безробіття протягом двох-трьох місяців є надмірно тривалим, для іншої, яка мала певні нагромадження, і більш тривале безробіття може бути не досить обтяжним.

Не можна не відзначити й такі специфічні різновиди безробіття, як жіноче й молодіжне, безробіття інвалідів і військовослужбовців, звільнених у запас і у відставці.

Відмітною рисою жіночого безробіття є його більш тривалий період, ніж у чоловіків. Безробітним жінкам, особливо у передпенсійному віці, складніше знайти роботу, оскільки вони мають більшу потребу в соціальному захисті з боку держави, ніж безробітні чоловіки.

Для молодіжного безробіття характерна відсутність у молодих людей виробничого досвіду за досить високих вимог до рівня оплати своєї праці. Підприємства, як правило, бажають мати досвідчених працівників, тому серед безробітних частка молоді досить висока.

Одним із негативних наслідків безробіття є продукція, не випущена унаслідок неробочого стану працездатних громадян, що мають бажання працювати, і, як наслідок, зниження темпів економічного зростання, відставання обсягів виробництва валового національного продукту (ВНП). Американський економіст Артур Оукен обґрунтував і кількісно показав взаємозв'язок між рівнем безробіття й обсягом ВНП, відповідно до якого перевищення рівня безробіття над її нормальним природним рівнем на 1 % призводить до відставання виробництва обсягу ВНП від його потенційного рівня на 2,5 % (закон Оукена).

У міжнародній практиці масштаби безробіття вимірюються за допомогою такої формули:

В Україні рівень зареєстрованого безробіття розраховують за такою формулою:

Рівень зайнятості населення в Україні розраховується за двома формулами:

Тривале й застійне безробіття впливають на суспільні цінності та життєві інтереси громадян, підривають фізичне й моральне здоров'я суспільства: втрачаються кваліфікація й практичні навички, виникає психологічна депресія, зростає соціальна напруженість, жорстокість і злочинність, розпадаються родини, зростає кількість нервових, психічних і серцево-судинних захворювань, випадків суїциду й інших негативних явищ.

Масове тривале безробіття впливає на соціально-політичне становище в країнах, коли на хвилі загального невдоволення активізують діяльність екстремістські угруповання й партії, зростає шовінізм, відбуваються державні перевороти. Тому своєчасні й ефективні заходи щодо запобігання або зниження негативних наслідків масового тривалого безробіття мають бути пріоритетними в соціально-економічній політиці держави.

23.3. Державна політика у сфері зайнятості населення

Найважливішою передумовою й складовою формування соціально-економічних умов є державне регулювання зайнятості. Державне регулювання зайнятості населення — це система соціально-економічних й організаційно-правових заходів, які розробляють і реалізують органи державної влади, спрямовані на забезпечення ефективної зайнятості трудових ресурсів.

Державне регулювання зайнятості населення здійснюється на основі методів прямого та опосередкованого впливу.

До методів прямого впливу належать: законодавчі акти, програми, які мають силу закону, а також інші нормативно-правові акти, що регламентують процеси зайнятості трудових ресурсів.

Опосередковані методи державного регулювання зайнятості спрямовані на підтримку діяльності підприємств, установ та організацій з метою збільшення кількості робочих місць унаслідок зростання виробництва.

Сутність методів прямого та опосередкованого впливу представлено у вигляді схеми (рис. 23.1).

Рис. 23.1. Методи державного регулювання зайнятості населення

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості, Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського, міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і професійної орієнтації населення, інспекцій з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Основними функціями державної служби зайнятості є:

— аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державні органи управління про стан ринку праці;

— консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

— ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

— надання допомоги громадянам у підборі потрібної роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

— організація за потреби професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку та перепідготовку працівників, сприяють розвиткові підприємств та визначають зміст курсів навчання і перенавчання;

— надання послуги щодо працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку а пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

— реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і грошової;

— участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальної програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

— одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

— розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

— направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

— укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням та оплатою його вартості, проїзду, добових, а також

надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

— розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;

— оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

— в установленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу з безробіття та матеріальну допомогу з безробіття, припиняти і відкладати їх виплати;

— вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

— стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

— компенсувати до 60 % витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були ними раніше заявлені, відшкодовують Державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою матеріальної допомоги по безробіттю.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється з метою фінансування передбачених програм зайнятості. Розпорядником коштів державного фонду зайнятості є Державна служба зайнятості. Положення про Державний фонд зайнятості населення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Центральним органом державної влади, який упроваджує державні програми у сфері зайнятості, є Міністерство праці та соціальної політики України. Міністерство праці та соціальної політики України у сфері зайнятості здійснює ряд функцій, основними з яких є:

— вивчення стану використання трудових ресурсів і розвитку процесів, що відбуваються на ринку праці та у сфері професійного навчання;

— сприяння працевлаштуванню населення, розробка заходів, спрямованих на запобігання масовому безробіттю, що виникають унаслідок структурних змін в економіці;

— складання прогнозів щодо створення робочих місць за сферами і галузями економіки, задоволення потреб підприємств, установ і організацій у працівниках;

— визначення обсягів і напрямків професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ й організацій працівників і незайнятого населення;

— здійснення заходів щодо розвитку Державної служби зайнятості, вдосконалення її організаційної структури та зміцнення матеріально-технічної базі;

— контроль щодо використання Державною службою зайнятості всіх рівнів коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.