ТЕМА 21. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

21.1. Сутність, функції та структура ринку праці.

21.2. Сегментація ринку праці.

21.3. Взаємозв'язок між попитом та пропозицією на робочу силу.

21.4 Державне регулювання ринку праці.

21.1. Сутність, функції та структура ринку праці

Теоретичний фундамент вивчення ринку праці був закладений представниками класичної школи економічної науки. Так, один із її представників, а саме Адам Сміт, довів, що обсяг зайнятого населення в економіці країни визначається величиною середньої ставки заробітної плати одного робітника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, зменшується можливість забезпечення повної зайнятості. Інший представник цієї школи — Девід Рікардо обґрунтував положення про залежність розмірів заробітної плати від пропозиції праці. Залежність проявляється у тому, що збільшення заробітної плати вище мінімального рівня, необхідного для нормального відтворення населення, веде до зростання пропозиції праці, а це, у свою чергу, впливає на зниження заробітної плати. Сучасник Девід а Рікардо, французький економіст Жан-Батист Сей, сформував ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції та досягнення рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, у тому числі й на працю. Наприкінці XIX—XX ст. теорія ринку праці розглядалась у різноманітних дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів.

Під ринком праці слід розуміти систему взаємовідносин між покупцями (роботодавцями) та продавцями (працездатне населення) робочої сили, які сприяють розміщенню людських ресурсів у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу.

Роботодавці та працездатне населення є основними суб'єктами ринку праці.

Головним завданням ринку праці є забезпечення оптимальної мобільності працездатного населення і задоволення попиту та пропозиції на робочу силу.

Досягнення цього завдання здійснюється через виконання ринком, праці таких функцій:

— забезпечення конкурентного середовища серед суб'єктів ринку праці;

— встановлення рівноважних ставок заробітної плати;

— сприяння зайнятості населення;

— задоволення інтересів суб'єктів ринку праці.

На ефективне функціонування ринку праці впливає значна кількість факторів, основними з яких є:

— самостійність та незалежність суб'єктів ринку праці на основі їх економічної відповідальності. Продавець має самостійно, без примусу обирати сферу і місце своєї діяльності, покупця, ціну на свій товар і таке інше. Покупець має право застосовувати самостійно визначені або обрані ним методи оцінки робочої сили, визначати професійні та фізичні здібності потрібних йому працівників, пропонувати ціну (оплату праці). Але разом із тим і продавець, і покупець мають усвідомити, що в умовах ринку крім привласнення досягнень економічної свободи ще треба нести й економічну відповідальність, яка полягає у виконанні домовленостей між ними про ціну товару (робочої сили), його розвиток, соціальний захист тощо;

— рівноправність партнерів на ринку праці, яка базується на системах договорів і угод, виконання яких гарантується законами і заходами правової та економічної відповідальності. Відповідно до чинного законодавства (в Україні це Кодекс законів про працю) основою відносин партнерів на ринку праці є трудовий договір. За трудовим договором сторони мають виконувати взаємні економічно-правові зобов'язання: працівник повинен підвищувати свою кваліфікацію і професійну компетентність, виконувати вимоги технологій, правил, норм, нормативів з охорони праці, режиму роботи і внутрішнього розпорядку, умови збереження комерційної таємниці, користування майном, а підприємець — виплачувати заробітну плату відповідно до кількості та якості виконаної роботи і встановленого державою мінімуму, забезпечувати умови праці і соціального захисту працівника тощо;

— наявність конкуренції на ринку праці: має бути достатньо продавців і покупців робочої сили для забезпечення конкуренції між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця і роботодавцями за залучення робочої сили;

— баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати. Цей фактор є досить важливим. При порушенні такого балансу, як правило, виникає соціальна напруженість і, навіть, руйнування ринку. Якщо робочих місць більше ніж запропоновано робочої сили відбувається скорочення матеріального виробництва, знижується якість робочої сили і заробітна плата, погіршується економічний і соціальний стан працівників і суспільства в цілому. За надмірної кількості пропозицій робочої сили виникає безробіття. Порушення товарного виробництва, неефективність нормативних документів і менеджменту зумовлюють зниження грошової маси заробітної плати, що призводить до масового зубожіння працівників, погіршення їх соціальних умов тощо;

— єдність ринку праці з іншими ринками. Зрозуміло, що власник робочої сили повинен мати можливість її якісно вдосконалювати, іншими словами одержати освітні та інші види послуг. З часом у людини виникає потреба в покращанні житлових умов, придбанні побутової техніки, організації відпочинку, навчанні і вихованні своїх дітей та ін. Для цього необхідне ефективне функціонування ринків житла, товарів і продуктів, освіти, сервісу тощо.

21.2. Сегментація ринку праці

Ринок праці не може бути однорідним, оскільки на різні робочі місця потрібні працівники зі специфічним набором знань і навичок. На ринку праці відбувається так звана сегментація, тобто поділ на стійкі замкнуті групи робочих місць і працівників, або сектори, відокремлені за певними ознаками, які обмежують мобільність робочої сили.

Основними причинами виникнення сегментації ринку праці є:

— розходження техніки і технології виробництва, нерівномірність науково-технічного прогресу в різних галузях, а отже, рівня загальної й спеціальної професійної підготовки працівників;

— необхідність адаптації до економічної кон'юнктури у зв'язку з нерівномірністю розвитку економіки;

— нерівні можливості при одержанні освіти, професійної підготовки, найманні на роботу тощо.

Ринок праці прийнято розділяти на два типи: первинний та вторинний.

Первинний — це робочі місця, спрямовані на внутрішній ринок праці, який характеризується стабільною зайнятістю, високою оплатою праці, вимагає високого рівня кваліфікації працівників і надає можливості професійного і кар'єрного зростання.

Вторинний ринок праці — це робочі місця зовнішнього ринку праці, який не потребує високої кваліфікації й використання складних технологій, характеризується нестабільною зайнятістю і низьким рівнем заробітної плати.

Первинний та вторинний ринки мають ряд особливих ознак, які відрізняють їх один від одного.

У процесі функціонування на ринку праці виникають різні ситуації. Так, на цьому ринку може бути тільки один покупець такого виду праці — роботодавець. Така ситуація називається монопсонією на ринку праці. Роботодавець змушений наймати робочу силу за ціною її пропозиції. Є два види монопсонії: дискримінуюча та недискримінуюча.

За дискримінуючої монопсонії роботодавець усім працівникам платить однакову заробітну плату, яка дорівнює середнім трудовим витратам, але, наймаючи додаткову робочу силу, він має запропонувати вищу заробітну плату і новим працівникам, і тим, що вже працюють.

За недискрімінуючої монопсонії роботодавець не платить працівникам однакову заробітну плату.

На ринку праці також може виникнути ситуація, коли на ньому буде тільки один покупець, що означатиме монополію роботодавця.

21.3. Взаємозв'язок між попитом та пропозицією на робочу силу

Важливими категоріями ринку праці є попит на працю і її пропозиція.

Попит на працю на. конкретному ринку праці означає кількість праці, що може бути куплена за встановленою ціною за певний термін часу. Попит на працю формують роботодавці, і він залежить від рівня оплати. Взаємозв'язок попиту на працю та її ціни, тобто заробітної плати, виражається законом попиту на працю, який наголошує, що величина попиту на працю перебуває у зворотній залежності від його ціни. Графічне зображення такого взаємозв'язку називається кривою попиту.

При побудові графіка на осі ординат відкладають розмір заробітної плати, а на осі абсцис — величину праці, яка представлена у вигляді кількості найманих працівників.

Крім ціни праці на величину попиту на працю впливають такі фактори:

— попит на продукцію виробництва;

— рівень технологічної оснащеності виробництва;

— ціна капіталу.

Криві попиту на працю індивідуальні для кожного підприємства, галузі економіки, регіону. Синтез цих кривих показує узагальнене положення кривої попиту на працю в масштабах країни.

Підприємців може цікавити не тільки напрям зміни попиту на працю, а й величина зміни попиту залежно від впливу різних факторів.

Ступінь реакції одного показника на зміну іншого, пов'язаного з ним, називається еластичністю. Еластичність показує, на скільки відсотків зміниться одна величина зі зміною іншої на один відсоток. Коефіцієнт цінової еластичності попиту на працю визначається за формулою

Показник цінової еластичності попиту завжди буде від'ємною величиною, оскільки приріст величини попиту буде наслідком скорочення ціни праці і навпаки. Для оцінки еластичності часто знак " опускають і користуються абсолютним значенням. Якщо абсолютна величина показника еластичності буде менша за одиницю — попит буде відносно нееластичним, тобто зміна ціни на працю призведе до меншої зміни попиту на працю. Якщо абсолютна величина показника еластичності буде більшою за одиницю, то попит буде відносно еластичний — зміна ціни праці призведе до більшої зміни попиту на працю. Якщо коефіцієнт еластичності дорівнюватиме одиниці — зміна ціни буде такою самою як і зміна попиту на працю і називатиметься одиничною еластичністю.

Пропозиція праці означає кількість праці, яка може бути запропонована на ринку праці за певною ціною. Пропозицію праці формують безробітні, особи, які вперше шукають роботу, та робітники, які працюють, але незадоволені умовами праці та шукають нове місце роботи.

Пропозиція праці залежить насамперед від рівня її оплати. Взаємозв'язок пропозиції праці і ціни — заробітної плати — виражається законом пропозиції праці, який гласить, що величина пропозиції праці перебуває у прямій залежності від її ціни. Графічне зображення цього взаємозв'язку називається кривою пропозиції праці.

На величину пропозиції праці, крім рівня оплати праці, впливають такі фактори:

— чисельність економічно активної частини населення;

— професійно-кваліфікаційна структура населення. Взаємозв'язок між попитом та пропозицією представлено на рис.

21.3. Державне регулювання ринку праці

У багатьох країнах із розвиненою економікою головні функції регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають на стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, застосовують державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці. У такому випадку держава відіграє роль регулювальника відповідно до попиту і пропозиції робочої сили.

Регулювання ринку праці передбачає:

— створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

— створення мережі центрів служби зайнятості для реєстрації безробітних, надання їм фінансової допомоги і працевлаштування;

— розроблення програм державної допомоги в підготовці кадрів та створенні нових робочих місць;

— законодавче запровадження умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працівника, що охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги щодо кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою силою, профспілками і підприємцями.

Головними нормативними актами, за якими регулюють ринок праці в Україні, є Закон України "Про зайнятість населення", Державна програма зайнятості та Укази "Про основні напрями соціальної політики".

Закон "Про зайнятість населення" визначає категорії зайнятості, права громадян у виборі діяльності, статусу безробітних, права на допомогу у зв'язку з безробіттям, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення тощо.

Державна програма зайнятості передбачає заходи держави з надання допомоги громадянам у їх працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участі у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачуваних робіт.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості та забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки та управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій. Ці державні інститути аналізують і прогнозують кількість населення, складають баланс трудових ресурсів, з метою виконання програм економічного і соціального розвитку вживають заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення.

Більш повно ринок праці характеризує зведений баланс ринку праці, Інформацією для його складання є розрахункові баланси ринку праці, які розробляють обласні служби зайнятості на підставі даних підприємств й організацій та виконкомів міських рад і районних держадміністрацій. Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості відображає тенденції, що складаються у процесі їх відтворення. У балансі ринку праці визначають очікувану кількість незайнятого населення: особи, що вперше шукають роботу, жінки, які мали тривалу перерву у роботі, пов'язану з доглядом за малолітніми дітьми, працівники, звільнені з підприємств і організацій унаслідок зміни профілю, обсягів виробництва й організації праці, інваліди III групи, військовослужбовці, звільнені з армії, тощо.

У балансі також розраховують наявні вакансії, новостворювані робочі місця, визначають кількість осіб, яких спрямовують на навчання, перенавчання і підвищення рівня кваліфікації.

Зведений баланс ринку праці, який містить інформацію про склад і використання трудових ресурсів у середньорічному обчислені, показано в табл. 20.1.

Таблиця 20.1

Зведений баланс трудових ресурсів