Освіта і культура.

Існування писемності у слов’ян за часів язичництва не викликає сумніву. Її поява зумовлювалась необхідністю закріпити і передати наступним поколінням досвід, думки, знання, обсяг яких наростав з розкладом первіснообщинного ладу. Численні писемні джерела й археологічні знахідки свідчать, що принаймні в середині I тисячоліття слов’янські племена користувалися примітивним піктографічним письмом. Чорноризець Храбр (кін. IX -поч. X ст.) згадує “черти і рези”. Звичайно, таке письмо не годилося для більш складних текстів, тому праукраїнці почали використовувати букви грецького алфавіту.

Створення слов’янської азбуки пов’язують з іменами Кирила і Мефодія (IX ст.). Із двох алфавітів, якими користувались у IX-XI ст. – кирилиці та глаголиці, більшість дослідників вважає саме другий винаходом солунських братів. На межі IX X ст. на території Першого Болгарського царства на основі синтезу грецького письма та глаголиці виникла більш досконала азбука, що отримала назву кирилиці; нею і написані відомі нам пам’ятки давньоруської літератури.

З прийняттям християнства розширюється використання та прискорюється розвиток писемної культури. Православ’я допускало богослужіння рідкою для народу мовою, що сприяло збільшенню кількості освічених людей та появі книги. Літературною мовою стала церковнослов’янська, яка прийшла на Русь разом з богослужебними книгами та церковними відправами з Болгарії.

Щоб мати вищу освіту, доводилося вивчати грецьку мову. За свідченням митрополита Климентія. у середині XII ст. її на Русі знали близько 4—чоловік. З інших мов давні русичі знали німецьку та латинську, особливо в західноукраїнських землях. Деякі представники панівних верств, зокрема Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославович, Володимир Мономах, Ярослав Осмомисл та інші, славились як “книжні мужі” на знавці кількох мов.

При Києво-Печерському монастирі існувала також школа вищого типу, де поряд з богослов’ям вивчались філософія, риторика, граматика, для чого використовувалися твори античних авторів, грецька природнича та географічна література. З цієї школи вийшли відомі діячі давньоруської культури.

Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата. Літопис розповідає про школу, відкриту внучкою Ярослава Мудрого Ганною Всеволодівною. Знала “книжне письмо” і сама писала книги княгиня Єфросинія Полоцька.

Книги писалися в основному при монастирях та храмах спеціальними переписувачами – монахами чи дияконами. Писали їх на пергаменті чорнилом, виготовленим з дубової або вільхової кори, гусячим пером. Найдавніші книги, що дійшли до нас – “Остромирове євангеліє” (1057), “Ізборники” князя Святослава Ярославовича(1073 та 1076). Книга вважалася великою цінністю, і не раз у літописах знаходимо похвальне слово про неї. Князь Володимир Васильович за один молитовник заплатив вісім гривень, а за село – 50 гривень. На XI ст. припадає створення перших книгозбірень. Великим меценатом письменства був Ярослав Мудрий, який заклав бібліотеку при Софійському соборі.

Значного розвитку набула медицина. Першими лікарями були усякі ворожбити і знахарі – волхви, чарівники, обавники, відуни. Міщани та верхи суспільства користали з послуг лічників – руських і іноземців. Нам відомі імена Дем’яна Пресвітера, Агапіта Лічця, Петра Корсунянина.